32. Професійна адаптація педагога вищої школи – це:

• процес пристосування особистості до вимог професійної діяльності, в результаті чого відбувається професійний розвиток особистості, накопичення її професійного досвіду;

• процес активної взаємодії особистості й професійного середовища, цілеспрямований, усвідомлений процес прийняття особистістю змісту професійної педагогічної діяльності, що найбільшою мірою забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності, збереження психоемоційного здоров’я особистості та особистісну задоволеність професійною самореалізацією;

• процес входження особистості до простору професійної діяльності, що активізується на перших роках професійного шляху.

33. Показниками професійної адаптованості викладача внз є:

• успішність реалізації професійної діяльності, що виявляється у її об’єктивній результативності;

• задоволення власною професійною діяльністю, її перебігом, результатами, психологічним кліматом у колективі; усвідомлення викладачем суспільного престижу професії; відносне задоволення рівнем оплати праці; професійна стійкість;

• авторитетом викладача серед колег та студентів, внутрішньою позитивною мотивацією професійної діяльності.

34. Стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, методів виконання тієї або іншої діяльності, називається:

• технологією професійної діяльності;

• індивідуальним стилем діяльності особистості;

• досвідом особистості.

35. Основними стилями професійної діяльності педагога вищої школи, залежно від їх змістових, динамічних та результативних характеристик є:

• науковий, методичний, організаційний та навчальний;

• емоційно-імпровізаційний, емоційно-методичний, розсудливо-імпровізаційний та розсудливо-методичний стилі;

• конструктивний, амбівалентний, деструктивний та невизначений.

36. Індивідуальний стиль професійної діяльності викладача ВНЗ, який характеризується такими властивостями як: адаптивність, гнучкість, соціальна орієнтованість, іноваційність, прогностичність, презентативність, гуманістична спрямованість тощо, визначають:

• оптимальним;

• зрілим;

• універсальним.

37. Нетривалі за часом періоди кардинальної перебудови професійної свідомості, що супроводжуються зміною вектора професійного розвитку, залежно від способу вирішення яких викладач ВНЗ або спрямовується до професійної самоактуалізації, професійного акме, або сягає професійних стагнацій, називаються:

• професійними кризами;

• професійними конфліктами;

• етапами професійного розвитку фахівця.

38. Синдром фізичного й емоційного виснаження фахівця, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи і втрату розуміння та співчуття щодо іншої людини, що виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності, називається:

• професійним розпадом;

• професійним згоранням;

• професійним захворюванням.

39. Найвищою точкою професійного розвитку викладача ВНЗ, яка характеризується значними професійними, особистісними та соціальними досягненнями, стабільно високим рівнем професійної компетентності, є ступінь:

• професійного акме;

• професійної майстерності;

• професійного еталону.

40. Базовим механізмом успішного професійного розвитку викладача ВНЗ, критерієм якого є професійне та особистісне самозбереження та самовдосконалення, а результатом – досягнення професійної зрілості є:

• професійна мобільність;

• професійна рефлексія;

• професійне сумління.

41. Такі сутнісні ознаки як: ґрунтується на визначеній методологічній позиції; педагогічні дії вибудовуються строго відповідно з цільовими установками, що мають форму конкретного очікуваного результату; передбачає взаємодію всіх учасників з урахуванням принципів індивідуалізації, диференціації, оптимальної реалізації особистісних та технічних можливостей, діалогічності спілкування тощо; може бути відтвореною; її органічною частиною є діагностичні процедури, які мають показники, критерії та інструментарій виміру результатів діяльності, характеризують (за В.О. Сластьоніним):

• модель освітнього процесу;

• педагогічну технологію;

• педагогічну систему.

42. Процес становлення особистості під дією зовнішніх і внутрішніх, цілеспрямованих та стихійних факторів (І.П. Підласий, В.О. Сластьонін та інші) називається:

• освітнім;

• розвитком;

• формуванням.

43. Найсучаснішими інноваційними методами організації навчального процесу у вищий школі, які забезпечують запровадження особистісно орієнтованого підходу, технологій саморегульованого навчання та розвивальних технологій професійної освіти, визначені такі:

• особистісно орієнтовані технології (інтерактивні та імітаційні ігри, тренінги розвитку, розвивальна психодіагностика), когнітивно орієнтовані технології ( діалогічні методи навчання, семінари-дискусії, проблемне навчання, когнітивне інструктування, когнітивні карти, інструментально-логічний тренінг, тренінг рефлексії); діяльнісно орієнтовані технології (методи проектів і спрямовувальних тестів, контекстне навчання, організаційно-діяльнісні ігри, комплексні дидактичні завдання, технологічні карти, імітаційно-ігрове моделювання технологічних процесів);

• лекції, практичні , семінарські заняття, самостійна робота;

• метод кнута, метод пряника.