15. Відповідно до ст. 48 Закону України “Про вищу освіту”, посади педагогічних і науково-педагогічних працівників мають займати:

• особи з повною вищою освітою, які мають спеціальну підготовку відповідно фаху (спеціальності);

• особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку;

• особи які мають наукові ступені та вчені звання.

16. Характерні особливості професійної діяльності викладача вищого навчального закладу, згідно з існуючими нормативами, представлені в загальному вигляді такими основними видами діяльності:

• навчальна діяльність, де викладач виступає в ролі педагога; виховна діяльність, де викладач виступає в ролі вихователя; розвивальна, де викладач виступає в ролі організатора й методиста;

• лекційна діяльність, де викладач виступає в ролі лектора, практична діяльність, де викладач виступає в ролі організатора-управлінця, науково-дослідна, де викладач виступає в ролі науковця-дослідника;

• наукова діяльність, де викладач виступає в ролі дослідника, методична діяльність, де викладач виступає в ролі методиста, навчальна й організаційна діяльність, де викладач виступає в ролі педагога.

17. Сучасний стан освітнього простору Української держави характеризується такими тенденціями до змін:

• процесами глобалізації та інтеграції до світового освітнього простору;

• процесами націоналізації та систематизації;

• процесами стандартизації та уніфікації.

18. Болонський процес – це:

• своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі;

• приєднання до освітнього співтовариства Болонії;

• модернізація освіти.

19. Болонський процес для освітнього простору України означає:

• зміни на рівні декларацій;

• радикальну модернізацію змісту педагогічної освіти, підвищення мобільності викладачів і студентів, впровадження кредитно-модульної системи організації навчання тощо;

• уніфікацію дипломів, освітніх стандартів та змісту освіти, вимог до професійної діяльності тощо.

20. Серед нових вимог до професійної компетентності викладача вищого навчального закладу, в контексті Болонського процесу, можна зазначити такі:

• актуалізацію її розвитку протягом всього професійного життя; загальну психолого-педагогічну ерудицію; методологічність мислення та діяльності; професійну самоорганізацію тощо;

• збереження фаховості, спеціалізація тощо;

• перепідготовка відповідно до нових вимог, оновлення системи професійних знань, вмінь та навичок відповідно до європейських стандартів тощо.

21. Змістовними компонентами професійної діяльності викладача ВНЗ є:

• гносеологічний або науково-дослідницький, конструктивний, прогностичний, організаторський та комунікативний;

• когнітивний, емотивний, поведінковий та ціннісний;

• цільовий, мотиваційний, дієвий, результативний.

22. Інструментальними, або функціями-засобами, професійної діяльності педагога вищої школи є такі:

• інформаційна, ілюстративна, науково-дослідницька, діагностична, стимулююча та прогностична функції;

• навчальна, формувальна, виховна, просвітницька, корегуюча, психотерапевтична функції;

• проектувальна, прогностична, корекційна, компенсаторна, стимулююча, діагностична функції.

23. Операційними функцій професійної діяльності педагога вищої школи, або функцій-прийомів є:

• навчальна, формувальна, виховна, просвітницька, корегуюча функції;

• проектувальна, прогностична, корекційна, компенсаторна, стимулююча функції;

• методична, управлінська, організаційна, корегуюча та констатуюча функції.

24. Студентство як особлива соціальна група, організаційно об’єднана інститутом вищої освіти за віковою характеристикою в більшій мірі охоплює період:

• юності та ранньої дорослості;

• підлітковості та ранньої юності;

• ранньої та середньої дорослості.

25. Період студентства, порівняно з іншими віковими етапами розвитку особистості, з психологічної точки зору характеризується:

• найвищим рівнем розвитку соціальної активності, пізнавальної мотивації, утвердженням сталої Я-концепції, інтенсивним розвитком якісного інтелекту;

• домінуванням стагнуючих процесів у пізнавальній сфері, посереднім рівнем розвитку соціальної активності та пізнавальної мотивації, домінуванням дифузної Я-концепції;

• психологічними параметрами розвитку дорослої людини.

26. Об’єктом професійної діяльності викладача ВНЗ є:

• студенти, їх професійні знання, вміння та навички, їх професійна свідомість, світогляд;

• педагогічний процес, процес освоєння особистістю професійної діяльності;

• професійні знання, вміння та навички.

27. Метою професійної діяльності педагога вищої школи є:

• створення умов для всебічного гармонійного професійного та особистісного розвитку майбутніх спеціалістів;

• формування у студентів системи професійних знань, умінь та навичок;

• формування у студентів професійної самосвідомості, наукового світогляду.

28. Об'єктивні чинники професійної діяльності педагога вищої школи в узагальненому вигляді можна об'єднати у такі групи, що відповідають сферам-чинникам взаємодії і впливу навколишньої дійсності на особистість:

• мегачинники, макрочинники, мезочинники й мікрочинники;

• етнокультурні, соціальні, державні, сімейні;

• соціальні, економічні, політичні, культурні.

29. Професійна компетентність педагога вищої школи за вимогами професійно-педагогічної діяльності є єдністю таких складових:

• спеціально-наукової та психолого-педагогічної компетентностей;

• педагогічної та науково-дослідницької компетентностей;

• науково-педагогічної та особистісної компетентностей.

30. Під професіоналізацією особистості в сучасній психолого-педагогічній науці розуміють:

• довготривалий процес професійного становлення та розвитку особистості в просторі та часі професійної діяльності;

• процес накопичення особистістю професійного досвіду;

• процес входження особистості в простір професійної діяльності.

31. Основними чинниками, що детермінують тип професіоналізації викладача ВНЗ є:

• зовнішньоособистісні чинники: соціально-економічні умови життєдіяльності, об’єктивні особливості провідної навчально-професійної та професійної діяльності, техніко-технологічний рівень діяльності, соціально-психологічний клімат трудового колективу, система стимулювання професійного зростання тощо;

• внутрішньо особистісні чинники: індивідуальні психофізіологічні та психологічні особливості, рівень соціально-професійної активності, характер професійної мотивації, потреба в самореалізації та ін.;

• єдність зовнішньоособистісних та внутрішньо особистісних чинників.