
- •1. Процес зародження і становлення викладацької діяльності у вищих навчальних закладах, динаміка розвитку вимог до неї, розподіляються на два основні етапи:
- •2. Доуніверситетський етап становлення та розвитку вищої школи характеризується такими положеннями:
- •10. Початок радянського періоду становлення та розвитку вищої школи був ознаменований:
- •11. На думку провідних науковців радянського періоду, основними складовими професійної компетентності викладача внз були:
- •12. Відтворення професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів у вітчизняній освітній системі , що існувала до початку 1990-х рр., більшою мірою відбувалось на основі:
- •13. Основними нормативними актами, що визначають діяльність викладача у вищому навчальному закладі є:
- •14. Відповідно до ст. 47 Закону України “Про вищу освіту” науково-педагогічні працівники – це:
- •15. Відповідно до ст. 48 Закону України “Про вищу освіту”, посади педагогічних і науково-педагогічних працівників мають займати:
- •16. Характерні особливості професійної діяльності викладача вищого навчального закладу, згідно з існуючими нормативами, представлені в загальному вигляді такими основними видами діяльності:
- •32. Професійна адаптація педагога вищої школи – це:
- •33. Показниками професійної адаптованості викладача внз є:
Затверджено ______________А.В. Сущенко
Тестові завдання для проміжного та підсумкового контролю
з дисципліни “Вступ до спеціальності”, для спеціальності
8.000005-Педагогіка вищої школи
Затверджені протоколом кафедри УНЗ і ПВШ №1 від 2.10.2012
1. Процес зародження і становлення викладацької діяльності у вищих навчальних закладах, динаміка розвитку вимог до неї, розподіляються на два основні етапи:
до XI ст. – доуніверситетський (донормативний); з XI ст. – етап виникнення і функціонування вищих навчальних закладів університетського типу (нормативний);
до XVI ст. – філософський, що передбачав накопичення педагогічних знань в руслі філософії; з XVI ст. – становлення педагогіки як науки;
до кінця XIX ст. – дорадянський, що передбачав формування системи вищих навчальних закладів; початок XX ст. – створення та нормативне закріплення системи вищої професійної освіти.
2. Доуніверситетський етап становлення та розвитку вищої школи характеризується такими положеннями:
відсутності диференціації освіти, вищих навчальних закладів, викладачів вищих навчальних закладів та професійних вимог до них; розвиток освіти на рівні підготовки дітей;
диференціація освіти; формування системи інститутів з професійної підготовки; визначення та нормативне закріплення вимог до викладачів вищих навчальних закладів;
диференціація освіти залежно від віку учнів; формування методологічних засад професійної педагогічної діяльності у вищій школі; набуття вищою школою класового і станового характеру, визначення вимог до професійної компетентності на основі внутрішніх та стихійних зовнішніми критеріями: думка науковців, колег, учнів, заможних громадян та ін.
3. Нормативне закріплення вимог до педагога вищої школи зумовлене:
набуттям освітою класового та національного характеру;
підвищенням вимог до результатів діяльності освітніх закладів;
підвищенням вимог до результатів діяльності освітніх закладів.
4. Основна ідея університету (з моменту їх появлення) концентрувала в собі три функції, які визначили основні напрями професійної діяльності викладача у вищому навчальному закладі:
освітню, виховну та розвиваючу;
освітню, дослідницьку і культурно-виховну;
освітню, професійну та культурну.
5. Основні професійні характеристики, які більшою мірою визначали успіх викладача в університеті (протягом історії) були:
фахова спеціалізація, науковий ступінь, артистичні здібності;
творчі пошуки й досягнення, велика ерудиція та володіння матеріалом своєї науки, експериментальне мистецтво і його демонстрація, майстерність у викладенні матеріалу;
майстерність викладання та написання наукової літератури.
6. Першим українським навчальним закладом університетського типу (вищою школою) вважають:
Києво-Могилянську академію;
Острозьку академію;
Харківський університет.
7. Основними нормативними документами, які з 1755 р. починають регламентувати професійну педагогічну діяльність і закріплювати вимоги до професійної компетентності викладача у більшості вітчизняних вищих навчальних закладах були:
вимоги міністерства освіти до викладацького складу університетів;
статути університетів;
міністерські інструкції до організації навчального процесу.
8. Перший університетський статут (1755) основними вимогами до професійної компетентності педагога вищої школи визначив:
висока культура мови, майстерність в організації дискусій, уміння контролювати самостійну роботу студентів;
знання двох мов, наявність диплома про вищу освіту, дворянське звання;
професійну підготовку за фахом, професійні вміння та навички.
9. Реформи вищої школи та університетські статути 1835 р., 1863 р.,1884 р.:
посилили адміністративний нагляд за діяльністю викладачів і студентів, акцентували увагу на методичній роботи викладача, ввели заходи щодо вдосконалення спеціальної та педагогічної підготовки викладачів;
підвищили статус викладачів ВНЗ, надали право самостійного вибору змісту та форм й методів викладацької роботи;
визначили систему вимог до професійної діяльності викладачів ВНЗ.