1. Строки погашення судимості визначені у ст. 89 кк.

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.

Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, звільнені від відбування покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду.

Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що немає судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Зазначені строки вважаються строками автоматичного погашення судимості, яка настає за наявності вищезазначених умов.

2. Обчислення строків погашення судимості.

Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано і при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

Якщо засудженого було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення його від відбування покарання (основного й додаткового).

У разі, якщо невідбуту частину позбавлення волі замінено більш м'яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново.

У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин (ч. 5 ст. 90 КК).

88. Зняття судимості

Зняття судимості. Закон передбачає можливість дострокового (до закінчення строків погашення судимості) зняття судимості.

Ця правова інституція має здійснюватися за спеціальним рішенням суду стосовно особи:

1) яка відбула покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі;

2) якщо вона зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

За наявності зазначених підстав суд може зняти з такої особи судимість до закінчення зазначених у ст. 89 КК строків.

Поняття "зразкова поведінка особи" означає наявність у неї стійких правомірних вчинків у побуті, колективі, спілкуванні з оточуючим середовищем, у додержанні норм моралі.

Поняття "сумлінне ставлення до праці" включає своєчасне і сумлінне виконання особою, про яку йдеться, своїх професійних або виробничих обов'язків, суворе додержання умов праці і вимог виробничої дисципліни.

Додержання особою всіх вимог, що охоплюються цими двома поняттями, має підтверджувати виправлення такої особи. Інакше кажучи, якщо особа, що має судимість добровільно і старанно виконує ці дві вимоги закону, суд може (це його право, а не обов'язок) зняти з неї судимість до закінчення строку.

Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості.

Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

З моменту погашення або зняття судимості особа, яка до цього мала судимість, визнається не судимою, і всі правові наслідки, пов'язані з наявністю судимості, анулюються.

89. Поняття примусових заходів медичного характеру, їх юридична природа та основний кримінально правовий зміст. Мета (цілі) примусових заходів медичного характеру.

Особи, які вчинили протиправні дії в стані неосудності, що зумовлена ду­шевною хворобою, згідно з чинним кримінальним законодавством не є злочинцями, а, отже, не підлягають покаранню. Реабілітація таких осіб є дуже важливою суспільною та медико-соціальною проблемою. До них за рішенням суду можуть бути застосовані примусові та не примусові заходи медичного характеру.

КК України регулює порядок застосування примусових заходів до двох категорій осіб:

тих, хто вчинив суспільно небезпечне діяння, однак, у силу характеристик, які їм притаманні, не може бути визнаний суб'єктом злочину;

тих, хто вчинив злочин і при цьому хворіє на захворювання, яке є небезпечним для широкого кола оточуючих, у зв 'язку з чим він потребує лікування.

Ці заходи впливу застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не можуть бути визнаними суб'єктом злочину.

Примусові заходи медичного характеру — це надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад із метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються у випадках:

вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого нормою Особливої частини КК;

вчинення особою злочину;

наявність у такої особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або злочину тяжкого психічного розладу, що виключає можливість усвідомлення характеру дій, які нею вчиняються, або керування своєю поведінкою і зумовлює визнання її неосудною та викликає необхідність застосування примусових лікувальних заходів;

діагностування тяжкого психічного розладу до винесення вироку суду або до повного відбування покарання, що викликає необхідність застосування примусових лікувальних заходів;

наявність на момент вчинення злочину психічного розладу, який є підставою для визнання особи обмежено осудною і викликає необхідність застосування примусових лікувальних заходів.

Метою застосування примусових заходів медичного характеру є, насамперед, корекція особи - її вилікування, яке повинно забезпечити її подальшу правомірну поведінку.

90. Види примусових заходів медичного характеру.

Ними є: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Вибір конкретного заходу визначається судом, виходячи із: а) характеру і тяжкості захворювання,

б) тяжкості вчиненого діяння та

в) ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

4. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

6. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

7. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

8. Примусові заходи медичного характеру застосовуються без вказівки на тривалість перебування у психіатричних закладах. Таке лікування повинно продовжуватися до видужання або зміни ступеня тяжкості захворювання, коли особа перестає бути небезпечною для себе або інших осіб.

КК передбачає умови, за яких примусові заходи медичного характеру можуть бути продовжені, змінені або взагалі припинені.

Ці питання вирішуються тільки судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу.

До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру.

Цей висновок дається на основі обов'язкового, не рідше одного разу на 6 місяців, огляду особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

Якщо підстави для припинення або зміни цих заходів відсутні, то представник психіатричного закладу (лікар-психіатр) направляє в суд заяву про необхідність продовжити застосування примусового заходу медичного характеру на строк, який кожного разу не може перевищувати 6 місяців.

Остаточне рішення про продовження, зміну або скасування примусових заходів медичного характеру приймає суд.

Якщо суд вирішить припинити застосування цих заходів у зв'язку зі зміненням психічного стану особи на краще, він може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

91. Примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння.

Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які суд застосовує до неповнолітнього в разі звільнення від кримінальної відповідальності.

Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися лише до осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості;

які щиро розкаялися після вчинення злочину та в подальшому поводилися бездоганно.

Суд у такому разі приходить до висновку, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує покарання.

Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.

За наявності підстав для застосування виховних заходів суд може застосувати:

• застереження

• обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього

• передача неповнолітнього під нагляд батьків, осіб, які їх заміняють, педагогічного чи трудового колективу, окремих громадян на їх прохання

• покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти чи заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків

• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість таких заходів, як обмеження дозвілля та передача під нагляд, встановлюється судом. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя.

Застереження

Застереження, яке є найбільш м'яким заходом виховного характеру, полягає в роз'ясненні судом неповнолітньому наслідків його дій, оголошенні осуду за ці дії та попередженні про суворіші наслідки в разі продовження протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Обмеження дозвілля

Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього розуміється наступне:

• обмеження перебування поза домівкою в певний час доби

• заборона відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює над ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в певну місцевість

• покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування

• інше.

Тривалість застосування цього заходу виховного характеру визначає суд окремо щодо кожного конкретного випадку.

З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого діяння суд визначає, які види дозвілля обмежити, які заборонити, які обов'язки слід покласти.

На практиці цей захід виховного впливу застосовується на декілька місяців.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють (усиновителі, опікуни та піклувальники) можлива лише за наявності даних про те, що вказані особи здатні позитивно впливати на неповнолітнього, здійснювати контроль за ним та запобігати вчиненню нових злочинів.

Неприпустимо застосовувати цей захід щодо батьків, які позбавлені батьківських прав чи не здатні позитивно впливати на неповнолітнього через свою поведінку.

Також суд має отримати їх згоду на це, поприте, що прямо в законодавстві це не передбачено.

Строк нагляду суд встановлює з урахуванням обставин справи та мети виправлення. Як правило, нагляд має здійснюватись не менше одного року, оскільки менший термін є неефективним; при цьому строк має бути не довше досягнення особою повноліття.

Законом не визначені вимоги до особи, під нагляд якої віддається неповнолітній, але, як і в кримінальному законодавстві, це має бути повнолітня особа, яка здатна позитивно впливати на порушника та має реальну можливість здійснювати цей вплив.

92. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які  стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.

КК передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

1.Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

2.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Дане звільнення відноситься до виключної компетенції суду і є його правом, а не обов’язком.

Застосування примусових заходів виховного характеру до двох категорій осіб:

1) неповнолітнього, який вчинив злочин (особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин).

Може мати місце за наявності одночасно трьох умов:

а) неповнолітній вчинив злочин вперше ( якщо: особа, яка його вчинила, раніше не вчинила жодного злочину;

б) це злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості (злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

в) виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання (мають бути встановлені й оцінені дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину: поведінка, ставлення до праці, розкаяння у вчиненому.