2)Продовжуваний злочин.

Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на досягнення єдиної мети, що складають єдиний злочин.

Продовжуваному злочинові властиві такі ознаки:

• він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

• усі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети;

• діяння розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;

• продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК України.

Якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов’язаних з кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо.

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого з декількох тотожних діянь.

Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння.

Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення спільної, єдиної мети, котрої прагнув досягти винний.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів.

Якщо триваючий злочин - це неперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більшої кількості самостійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі.

Окрім цього, триваючий злочин характеризується вчиненням однієї дії чи бездіяльності.

Продовжуваний злочин складається з декількох (двох або більшої кількості) тотожних злочинних діянь.

Закінчення продовжуваного злочину пов'язане з моментом вчинення останнього із задуманих злочинних діянь,

а триваючий злочин закінчується в момент явки з повинною особи до правоохоронних органів, затримання особи за цей злочин, вилучення забороненого предмета (наприклад, зброї),

збуту (чи іншої форми позбавлення) такого предмета,

діяльного каяття й іншого закінчення злочинного процесу.

3) Складений злочин - це злочин, який складається з двох або більшої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, що охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК України. У КК України такі злочини передбачено в багатьох статтях.

Наприклад, катування (ст. 127 КК України), яке складається з насилля над особою (умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями) і примушування давати показання (з метою отримати від затриманого чи іншої особи інформацію, свідчення або визнання).

Можна визначити такі ознаки складеного злочину:

• він складається з двох або більшої кількості злочинних діянь;

• кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати їх ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

• окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їхніх зв'язків,

поширеності розглядаються законодавцем як єдиний одиничний злочин;

•  одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції кримінально-правової норми як єдиний складений злочин.

13. Поняття суб’єкта злочину за КК України. Особливості елементів складу злочину, що характеризують його суб’єкта.

Суб’єктом злочину є – особа, яка вчинила злочин.

Фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Осудною визнається особа – яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудною є особа – яка не могла усвідомлювати свої дії ( бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності визначається 2 критеріями:

-медичним;

-юридичним

Медичний критерій:

1)хронічний розлад психіки (шизофренія, епілепсія);

2)тимчасовий розлад психіки (під впливом певних чинників: стан афекту)

3)слабоумство (з відхиленням розвитку людини);

4)інший хворобливий стан (розлад психіки, афекту – сильного душевного стресу та алкоголю)

Юридичний критерій:

1. Інтелектуальний момент неосудності – полягає в тому, що особа не може давати собі звіт в своїх діях, тобто немає можливості усвідомлювати суспільну небезпечність діяння внаслідок психічного захворювання.

2. Вольовий юридичний критерій – полягає в неможливості, внаслідок психічного захворювання, керувати своїми діями.

Н-д: клептоманія

Формулою неосудності є: 1 медичний критерій + 1 юридичний критерій = неосудність.

Наслідки визнання особи неосудною:

Якщо слідчим, прокурором чи суддею особа буде визнана неосудною, то вона не є суб’єктом злочину, так як неосудність виключає обов’язкову ознаку суб’єкту.

Обмежена осудність – не виключає склад злочину, суб’єкт злочину та юридичну відповідальність, але вона повинна враховуватися пр. визначенні змісту відповідальності.

Спеціальний суб’єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину.

Злочин у сфері службової діяльності.

У частині 1 ст. 22 КК 2001 р. зазначено, що “кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 р.”.

Цей вік називається загальним віком кримінальної відповідальності.

У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – 14 р. – за окремі, прямо перелічені законом злочини.

Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), згвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. 

14. Осудність суб’єкта злочину як обов’язковий елемент складу злочину. Поняття осудності та неосудності за КК України.

Осудність – обов’язкова ознака суб’єкта злочину, яка призначена забезпечувати кримінальну відповідальність тільки тих осіб, які здатні нести таку відповідальність.

Осудність являється самостійною категорією кримінального права і має свої специфічні риси.

Осудність – перш за все ознака людини, яка володіє психічним здоров’ям. Однак іноді осудними можуть бути не тільки особи, які не мають ніяких недоліків психічного характеру, але і особи, які страждають психічними захворюваннями і недоліками розумового розвитку.

Значення осудності, в першу чергу, полягає в тому, що вона означає здатність особи бути винною у скоєному нею суспільно небезпечному діянні. Інакше кажучи, осудність є:

1) обов’язковою умовою вини;

2) вина – це обов’язкова умова кримінальної відповідальності (ст. 2 КК України);

3) кримінальна відповідальність – реалізація у покаранні.

Таким чином, осудність – це психічний стан особи, який полягає у її здатності за станом психічного здоров’я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв’язку з цим кримінальну відповідальність.

Кримінальний кодекс 2001 р. закріпив поняття осудності,  передбачивши, що “осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними” (ст. 19 КК).

Кримінально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо закріпити формулу осудності через поєднання двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного).

Юридичний критерій осудності характеризує її як  здатність особи усвідомлювати фактичний характер скоєного суспільно небезпечного діяння і керувати цим діянням під час його вчинення. 

Медичний (біологічний) критерій осудності означає такий рівень розвитку психічних функцій особи, який обумовлює здатність цієї особи під час скоєння злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Неосудною є особа – яка не могла усвідомлювати свої дії ( бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності визначається 2 критеріями:

-медичним;

-юридичним

Медичний критерій:

1)хронічний розлад психіки (шизофренія, епілепсія);

2)тимчасовий розлад психіки (під впливом певних чинників: стан афекту)

3)слабоумство (з відхиленням розвитку людини);

4)інший хворобливий стан (розлад психіки, афекту – сильного душевного стресу та алкоголю)

Юридичний критерій:

1. Інтелектуальний момент неосудності – полягає в тому, що особа не може давати собі звіт в своїх діях, тобто немає можливості усвідомлювати суспільну небезпечність діяння внаслідок психічного захворювання.

2. Вольовий юридичний критерій – полягає в неможливості, внаслідок психічного захворювання, керувати своїми діями.

Н-д: клептоманія

Формулою неосудності є: 1 медичний критерій + 1 юридичний критерій = неосудність.

Наслідки визнання особи неосудною:

Якщо слідчим, прокурором чи суддею особа буде визнана неосудною, то вона не є суб’єктом злочину, так як неосудність виключає обов’язкову ознаку суб’єкту.

15. Формула неосудності. Обмежена осудність за КК України та її кримінально правове значення.

Поняття неосудності визначається 2 критеріями:

-медичним;

-юридичним

Медичний критерій:

1)хронічний розлад психіки (шизофренія, епілепсія);

2)тимчасовий розлад психіки (під впливом певних чинників: стан афекту)

3)слабоумство (з відхиленням розвитку людини);

4)інший хворобливий стан (розлад психіки, афекту – сильного душевного стресу та алкоголю)

Юридичний критерій:

1. Інтелектуальний момент неосудності – полягає в тому, що особа не може давати собі звіт в своїх діях, тобто немає можливості усвідомлювати суспільну небезпечність діяння внаслідок психічного захворювання.

2. Вольовий юридичний критерій – полягає в неможливості, внаслідок психічного захворювання, керувати своїми діями.

Н-д: клептоманія

Формулою неосудності є: 1 медичний критерій + 1 юридичний критерій = неосудність.

Юридичний критерій обмеженої осудності, як і при неосудності, створює сукупність інтелектуальної та вольової ознак.

Інтелектуальна ознака обмеженої осудності свідчить про неспроможність особи в повному обсязі усвідомлювати характер власної поведінки (дії або бездіяльність).

Вольова ознака обмеженої осудності - це неспроможність повною мірою керувати своєю поведінкою (діями або бездіяльністю).

Наявність психопатологічного стану значною мірою впливає на можливості розуміти всі характеристики власної поведінки та контролювати її.

При цьому не має підстав вести мову про неосудність особи, але й не можна ставити знак «дорівнює» між особами, які страждають на такі патології, та абсолютно здоровими людьми.

Визнати стан обмеженої осудності (як і неосудності), можна виключно на підставі висновку судово-психіатричної експертизи.

У такому випадку цей стан на підставі ст. 20 ч. 2 КК України може бути врахований судом при обранні покарання. Хоча вказана норма не визначає прямо, яким чином це може бути враховано, систематичне тлумачення ст. 20 ч. 2 КК дає підстави стверджувати, що законодавець має на увазі зменшення покарання порівняно з тим, яке було б обрано за вчинений злочин осудній особі.

Звичайно, що таке врахування можливо лише при визнанні особи обмежено осудною на момент вчинення злочину.

Якщо в особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, діагностується обмежена осудність на підставі характеристик медичного критерію, які виникли після вчинення злочину, вона не може бути визнана обмежено осудною.

В цьому випадку до такої особи не можуть бути застосовані і положення ст. 20 ч. 2 КК України.

16. Вік суб’єкта злочину як обов’язковий елемент складу злочину. Вплив віку на кримінальну відповідальність особи. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

У частині 1 ст. 22 КК 2001 р. зазначено, що “кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 р.”.

Цей вік називається загальним віком кримінальної відповідальності.

У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – 14 р. – за окремі, прямо перелічені законом злочини.

Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), згвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. 

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до Дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована.

Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість.

Вони, як правило, довірливії люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо.

Враховуючи все це, КК передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV Загальної частини КК).

Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т.ч. злочинну.

2. Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

3. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перераховано лише умисні злочини).

6. Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом'якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66).

17. Поняття спеціального суб’єкта злочину за КК України.

Стаття 18 КК України, визначаючи поняття суб'єкта злочину у кримінальному праві, вказує на його ознаки, які притаманні суб'єкту злочину в будь-якому випадку.

У кримінальному праві суб'єкт злочину, якому поруч із загальними притаманні спеціальні ознаки, називається спеціальним суб'єктом злочину. Відповідно склади таких злочинів носять назву склади злочинів із спеціальним суб'єктом.

Визначення спеціальних ознак суб'єкта злочину обумовлюється специфікою окремих складів злочинів, вчинення яких є можливим виключно у зв'язку із відповідним видом людської діяльності, яку можуть здійснювати не всі, а обмежене коло суб'єктів.

Коло видів такої діяльності досить широке.

Воно може визначатись приналежністю до громадянства України, наявністю родинних зв'язків, видом професійної діяльності, посадовим становищем, яке посідає особа та ін.

Чинне кримінальне законодавство України вперше дало нормативне визначення спеціального суб'єкта злочину (ст. 18 ч. 2 КК), вказавши, що «Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа».

Залежно від змісту ознаки спеціального суб'єкта поділяються на групи:

Соціально-демографічні ознаки - стать, вік винного, наявність військового обов'язку (напр., ухилення від призову на строкову військову службу, ст. 335 КК, може бути вчинено лише особою, яка досягла встановленого законом віку і визнана такою, що несе військовий обов'язок).

Службове становище особи — заняття винним відповідної посади чи виконання ним відповідних функцій у державній, громадській чи комерційній організації (шахрайство з фінансовими ресурсами - ст. 222 КК; одержання хабара - ст. 368 КК і т. п.).

Професія винного - наявність у нього відповідної освіти чи професійних навиків у трудовій або виробничій сфері (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником - ст. 139 КК та ін.).

Цивільно-правовий статус - наявність в особи громадянства України чи іноземної держави (напр., державна зрада, ст. 111 КК; шпигунство - ст. 114 КК та ін.).

Взаємовідносини з потерпілим - наявність у винного родинних чи інших зв'язків, що обумовлюють у них визначені обов'язки чи права (напр., ухилення від сплати аліментів на утримання дітей -ст. 164ККтаін.),

Характеристика особи в контексті її попередньої діяльності (напр., раніше суджений за умисне вбивство - ст. 115 ч. 2 п. ІЗКК та ін.).

У тих складах, де ознаки спеціального суб'єкта злочину передбачені законом, тобто є конструктивним елементом складу конкретного злочину, вони є обов'язковими І визначають наявність чи відсутність складу злочину.

18. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину. Особливості елементів, що утворюють суб’єктивну сторону складу злочину.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, що включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона злочину включає обов’язкові та факультативні ознаки:

Згідно з ст. 23 КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражається у формі умислу або необережності.

Форма вини — це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину.

Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини — умисел і необережність.

Мотив і мета злочину

Мотив та мета – це це факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини.

19. Поняття вини за КК України. Компоненти, що утворюють зміст вини.

Згідно з ст. 23 КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбачене КК, та її наслідків, виражене формі умислу або необережності.

Форма вини — це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24) і необережність (ст. 25).

Умисел – форма вини, при якій особа, яка вчинила злочин усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її наслідки або свідомо припускала настання таких наслідків.

Прямим є умисел - коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

(крадіжка — ст. 185),

Вольовий момент прямого умислу полягає в тому, що особа передбачає настання передбачених наслідків.

Непрямим є умисел – якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння ( дії чи бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Вольовий момент непрямого умислу передбачає те що особа байдуже ставиться до настання передбачених наслідків, особа не бажала суспільно небезпечних наслідків, але нічого не робила щоб їх уникнути.

(службова недбалість — ст. 367),

Необережність – є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала суспільно небезпечних наслідків свого діяння ( дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність – є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була їх передбачити.

Казус - це такий психічний стан особи, за якого вона не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була чи (і) не могла їх передбачити. Казус виключає вину в поведінці особи.

На відміну від необережності, “казус” характеризується відсутністю об’єктивного чи суб’єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

Так, поняттям “казус” охоплюється ситуація, коли, незважаючи на наявність у особи обов’язку передбачити суспільно небезпечні наслідки (об’єктивного критерію), вона, внаслідок певних обставин, не має реальної можливості їх передбачити (відсутній суб’єктивний критерій).

Так, наприклад, А., ідучи з друзями у своєму легковому автомобілі засніженою дорогою, потрапив колесом у нещільно зачинений каналізаційний люк, присипаний снігом, внаслідок чого машина перекинулась, а один із друзів при цьому вдарився головою об дах і зазнав тяжких тілесних ушкоджень.

Аналіз деяких статей КК вказує на те, що є склади злочинів із складною формою вини (іноді її називають змішаною, або подвійною формою вини)

Змішана форма вини є різне психічне ставлення особи у вигляді умислу чи необережності до об’єктивних ознак складу злочину.

Змішана форма вини має місце тоді, коли об’єктивна сторона є складною, можна виділити 2 типових випадки змішаної форми:

1.об єктивна сторона складається з діяння 2 або більше наслідків;

2.об єктивна сторона складається з діяння і наслідків.

20. Умисел як форма вини. Види умислу за КК України.

(Стаття 24 КК)

Умисел – форма вини, при якій особа, яка вчинила злочин усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її наслідки або свідомо припускала настання таких наслідків.

Прямим є умисел - коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

(крадіжка — ст. 185),

Вольовий момент прямого умислу полягає в тому, що особа передбачає настання передбачених наслідків.

Непрямим є умисел – якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння ( дії чи бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Вольовий момент непрямого умислу передбачає те що особа байдуже ставиться до настання передбачених наслідків, особа не бажала суспільно небезпечних наслідків, але нічого не робила щоб їх уникнути.

(службова недбалість — ст. 367),

21. Необережність як форма вини. Види необережності за КК України.

Необережність – є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала суспільно небезпечних наслідків свого діяння ( дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність – є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була їх передбачити.

Необережність є двох видів: злочинна недбалість і злочинна самовпевненість.

Необережність є злочинною самовпевненістю. коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч.2 ст. 25 КК України).

Злочинна самовпевненість характеризується двома інтелектуальними та однією вольовою ознаками. На відміну від умислу, при формулюванні поняття самовпевненості законодавець не дає чіткої вказівки на психічне ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності).

Іншою інтелектуальною ознакою є передбачення настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).

Діючи самовпевнено, особа передбачає як фактичні наслідки своїх діянь, так і їх суспільно небезпечний характер. При цьому можна говорити лише про абстрактне передбачення, а не про конкретні, окреслені наслідки. Вольова ознака самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання злочинних наслідків.

Це можуть бути власні якості (сила, розум, досвід злочинця і т.д.), дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки і т.д. При цьому важливим є те, що розрахунок винного виявився легковажним, в результаті чого й виникли суспільно небезпечні наслідки. Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК України).

Інтелектуальні ознаки злочинної недбалості:

а) винний не усвідомлює суспільної небезпеки свого злочинного діяння;

б) винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака злочинної недбалості полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого злочинного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання імовірним злочинним наслідкам.

22. Злочинна самовпевненість, її інтелектуальний та вольовий моменти.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25).

Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості. У законі він відображений вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків.

Особа, здійснюючи певний вчинок і усвідомлюючи фактичний бік власного діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну.

При цьому суб’єкт передбачає, що діяння, подібні вчиненому ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак саме вчинена ним дія (бездіяльність) таких наслідків не повинна спричинити.

Вольовий елемент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків.

При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями дійсно здатні відвернути настання наслідків.

23. Відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Розрахунок особи - конкретний, спирається на обставину чи групу обставин, здатних відвернути настання наслідків.

Однак, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, невірним.

При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків.

При цьому в неї, як правило, немає будь-якого розрахунку на відвернення наслідків.

В окремих випадках, діючи з непрямим умислом, особа може навіть сподіватися на ненастання наслідків, проте така надія у неї є невиразною за характером, пасивною за змістом, це надія на "навмання", на випадковість, а не на конкретні обставини.

Так, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, який перебуває на середині широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине.

Тому теорія кримінального права і судова практика розглядають такі випадки як вчинені з непрямим умислом.

24. Злочинна недбалість, її інтелектуальний та вольовий моменти.

Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК України).

Інтелектуальні ознаки злочинної недбалості:

а) винний не усвідомлює суспільної небезпеки свого злочинного діяння;

б) винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака злочинної недбалості полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого злочинного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання імовірним злочинним наслідкам. 25. Складна вина. Основні форми (прояви)складної вини в юридичних складах окремих злочинів. Кримінально правове значення складної вини.

Злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння і наслідків, прийнято іменувати злочином є подвійною формою вини (складна вина).

Подвійна форма вини частіше за все має місце при вчиненні тих злочинів, які пов'язані з порушенням спеціальних правил і настанням від цього шкідливих наслідків або з настанням кількох наслідків.

У злочинах, пов'язаних із порушенням тих або інших спеціальних правил, подвійна форма вини може виявлятися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необережності щодо шкідливих наслідків.

У злочинах з кількома наслідками вина щодо першого, менш тяжкого наслідку, виявляється в умислі, а щодо більш тяжкого – в необережності, є наслідком навмисного злочинного діяння.

Поєднання форм вини в одному і тому самому злочині може бути різним. Напр., злочин, пов'язаний із втратою документів, що містять державну таємницю (ст.68), передбачає щодо втрати таких документів необережну вину – самонадіяність чи недбалість, що ж до правил зберігання документів, то такі правила можуть бути порушені як умисно, так і необережно.

В іншому випадку, напр., при вчиненні злочину, передбаченого ст.215, сама дія або бездіяльність при порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності.

Ставлення винного щодо наслідків такого діяння характеризується виною лише у формі необережності.

Встановлення подвійної форми вини – це необхідна умова розмежування суміжних злочинів, правильної кваліфікації вчиненого злочину та індивідуалізації покарання.

26. Мотив і мета злочину, їх види та кримінально правове значення. Поняття фізіологічного афекту, його вплив на кримінальну відповідальність особи.

Мотив - це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.

Мотив є спонукальною причиною поведінки людини. Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо.

Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону.

Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину.

Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі.

Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.

При конструкції окремих складів злочинів мотив передбачається як обов'язкова ознака складу злочину.

Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб'єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем.

В окремих складах саме суспільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним.

Наприклад, усі види викрадення чужого майна передбачають наявність корисливого мотиву.

Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Види мотивів злочину

Мотиви злочину - це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.

Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

• корисливість;

• помста, жадоба помсти;

• хуліганство;

• кар'єризм чиновників;

• жадоба влади.

Мета злочину

Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його елементів і всіх обставин справи.

Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Мета - обов'язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обов'язковою (конструктивною) ознакою складу злочину,

Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною в ньому метою.

Мета злочину - це уявні наслідки, переміни в оточуючому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням злочину.

Мета - це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і на думку злочинця може задовольнити його певну потребу.

Мета - це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.

Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину.

Особливість мети, як ознаки складу злочину в тому, що такі злочини, які вчинюються з певною метою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета має значення для визначення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання.

Наприклад, в ст. 201 КК встановлена відповідальність за контрабанду - за незаконне переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів і валюти, цінностей та інших предметів.

Мета - це уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

На відміну від мотиву, мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин.

Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави.

Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес.

Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа.

Мета в ряді випадків вказується у законі як необхідна ознака суб'єктивної сторони окладу злочину.

Наприклад, метою виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей (ст. 199 КК) є мета їх збуту.

Поняття фізіологічного афекту, його вплив на кримінальну відповідальність особи.

У КК України 2001 р. про стан сильного душевного хвилю­вання йдеться у п’яти статтях: двох статтях Особливої частини – умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123) та трьох статтях Загальної частини КК України – в п. 7 ст. 66 вказано, що вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, виклика­ного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є об­ставиною, що пом’якшує покарання, крім того, про такий стан згадано в ч. 4 ст. 36 та в ч. 3 ст. 39 КК України.

З’ясування психо­логічного змісту такого поняття як стан сильного душевного хви­лювання має важливе значення, адже вказівка на такий стан використовується при формулюванні окремих складів злочинів. При цьому використання цієї ознаки перетворює умисне тяжке тілесне ушкодження із тяжкого злочину в злочин невеликої тяжкості, а умисне вбивство із особливо тяжкого злочину в злочин середньої тяжкості.

Використання цієї ознаки в Загальній частині КК України розширює межі, за яких виключається кримінальна відповідальність при необхідній обороні та крайній необхідності, а також є підставою для пом’якшення покарання.

27. Помилка в кримінальному праві. Види помилок, їх вплив на вину та кримінально правову оцінку поведінки особи.

Під помилкою в кримінальноу праві розуміють неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного діяння.

Помилки і поділяються на:

• помилку юридичну;

• помилку фактичну .

Юридична помилка характеризується хибним уявленням щодо:

♦ злочинності або незлочинності вчиненого діяння;

♦ кримінально-правової кваліфікації;

♦ виду та розміру покарання.

Помилка в злочинності діяння може полягати як у тому, що особа вважає вчинене діяння злочином, коли насправді воно таким не є, так і у тому, що особа вважає вчинене нею діяння правомірним, тоді як воно є злочинним.

Помилка в кримінально-правовій кваліфікації полягає у хибному уявленні про кримінально-правові характеристики діяння і, як наслідок, в неправильній кримінально-правовій оцінці власної поведінки. Вона не впливає на кваліфікацію дій винного та його кримінальну відповідальність.

Помилка щодо виду та розміру покарання, яке призначається за вчинений злочин, також не впливає на питання кримінальної відповідальності.

Фактична помилка характеризується неправильною уявою щодо:

♦ об'єкта злочинного посягання;

♦ предмета посягання;

♦ особи потерпілого;

♦ знарядь та засобів вчинення злочину;

♦ причинного зв'язку;

♦ кваліфікуючих ознак злочину.

28. Поняття та види стадії злочину.

Стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і моментом його припинення.

Критеріями виділення видів стадій злочину виступає ступінь реалізації злочинного наміру і момент припинення злочину.

КК визначає злочинними і каранними 3 стадії вчинення злочину:

• Готування до злочину;

• Замах на злочин;

• Закінчений злочин

Стадії вчинення злочину різняться між собою моментом закінчення злочинного діяння.

Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а отже припинитися на попереднії етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

1) Готування до злочину – це створення всіх умов для його вчинення, зокрема усунення перешкод, підшукування знарядь та засобів вчинення злочину (зброя, одурманюючі препарати, наркотичні засобми), можуть бути як спеціального (отрута, пістолет виключно для вбивства) так і загального (кухонний ніж для різання їжі та для необережних вбивств),

підшукування співучасників, змова на вчинення злочину та інші заходи з метою підготувати всі умови для вчинення злочину.

2) Замах на злочин – вчинення особою діяння, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця.

(закінчений, незакінчений)

3)Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбачених відповідною статтею Особливої частини КК.

29. Готування до злочину. Відмінність готування до злочину від виявлення наміру вчинити злочин.

1) Готування до злочину – це створення всіх умов для його вчинення, зокрема усунення перешкод, підшукування знарядь та засобів вчинення злочину (зброя, одурманюючі препарати, наркотичні засобми), можуть бути як спеціального (отрута, пістолет виключно для вбивства) так і загального (кухонний ніж для різання їжі та для необережних вбивств),

підшукування співучасників, змова на вчинення злочину та інші заходи з метою підготувати всі умови для вчинення злочину.

Відповідно до ст. 14 КК готування до злочину поділяється на такі види:

1)підшукування засобів та знарядь для вчинення злочину;

2)пристосуванні засобів чи знарядь;

3)підшукуванні злочинців;

4)змові на вчинення злочину;

5)усунення перешкод;

6)іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

1. Підшукування знарядь та засобів – це будь які дії з придбання, отримання, пошуку засобів або знарядь для вчинення злочину.

Н-д: підробка документів, одурманюючі речовини.

Знаряддя вчинення злочину – предмети призначені для безпосереднього виконання дії, що утворюють об’єктивну сторону злочину.

2. Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину – будь які дії з виготовлення чи зміни предметів, внаслідок яких вони стають більш зручнішими, ефективнішими для відповідного застосування.

3. Змова на вчинення злочину – згода 2 або більшої кількості осіб на спільне вчинення злочину.

4. Усунення перешкод – усунення перешкод, які заважають вчиненню злочину.

5. Інше умисне створення умов – дії, що створюють можливість для вчинення злочину.

Н-д: підготовк місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого.

Готування до злочину відрізняється від виявлення умислу тим, що проявляється в конкретних діях, названих в ст. 14 КК, що однак, не є ознаками складу злочину, описаними в диспозиції норми Особливої частини КК.

Під виявлення умислу розуміють прояв у тій чи іншій формі (усно, письмово) наміру вчинити злочин.

30. Поняття замаху на злочин за КК України.Види замаху на злочин та їх кримінально правове значення.

2) Замах на злочин – вчинення особою діяння, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця.

Причини не доведення злочину до кінця можуть бути різними: опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця.

КК (ст. 15) розрізняє закінчений і незакінчений замах на злочин

1)Замах на вчинення злочинує закінченим,якщо особа вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінченоз причин, які не залжали від її волі.

Н-д: винний з метою вбивства вистрілив в потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив.

Тут він зробив все, щоб вбити потерпілого, однак смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, тому злочин не був доведений до кінця.

2)Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Н-д: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з зметою вбивства з рук винного була вибита зброя.

31. Відмінність замаху на злочин від готування до злочину та від закінченого злочину.

Готування до злочину – це створення всіх умов для його вчинення

Замах на злочин – вчинення особою діяння, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину

Закінченим злочином визнається закінчене протиправне діяння.

32. Добровільна відмова при незакінченому злочині та її кримінально-правові наслідки.

Добровільною відмовою є остаточне припинення за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки внаслідок добровільної відмови особа усуває створену нею ж небезпеку, недає їй релізуватися, перешкоджає закінченню злочину.

Для того щоб застосувати ст. 17 КК і звільнити осубу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:

• Остаточність і безумовність добровільної відмови;

• Добровільний характер відмови;

• Усвідомлення особою можливості довести злочин до кінця.

33. Відмінність добровільної відмови від дійового каяття.

Добровільною відмовою є остаточне припинення за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Дійове каяття – це активна поведінка суб’єкта після закінчення злочину, яка свідчить про прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільно небезпечного діяння ( відшкодування заподіяної шкоди, сприянню злочину, явка із зізнанням, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосереднього після вчинення злочину)

Дійове каяття, розглядається як обставина, що не виключає, а лише пом’якшує відповідальність на етапі призначення покарання.

Якщо добровільна відмова можлива при незакінченому посяганні, то дійове каяття може мати місце і при закінченому злочині.

34. Поняття співучасті у злочині.

У ст. 26 КК містятиться законодавче визначення співучасті – умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасть – це об’єднання, коли кілька осіб вчиняють один і той же злочин спільно і умисно.

Обєктивні ознаки співучасті –вчинення одного і того самого злочину спільно декількома особами.

Субєктивні ознаки співучасті – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Кожен із співучасників повинен мати ознакми суб’єкта злочину ( фізична, осудна особо, що досягла віку крим. відповід.)

35. Види співучасників злочину за КК України. Кримінально правова характеристика ознак окремих співучасників.

- виконавець;

- організатор;

- підбурювач;

- пособник

1. Виконавець – це особа, яка в співучасті з іншими суб’єктами злочину вчинала злочин.

Виконавець вважається найбільш суспільно небезпечним видом співучасників, оскільки він і вчиняє злочин, втілює наміри інших співучасників.

2. Організатор – особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням (розробка плану злочину, підшукування жертви,керівництво підготовкою до злочину).

3. Підбурювач – це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Способами підбурування можуть бути: умовляння, підкуп, погрози, примус.

4. Пособник – це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, також особа, яка обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину.

36. Форми співучасті у злочині за КК України. Кримінально правова характеристика окремих форм співучасті у злочині.

Розрізняють такі форми співучасті:

1)Вчинення злочину групою осіб (злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька осіб ( 2 і більше) виконавців без попередньої змови між собою;

2)Вчинення злочину за попередньою змовою гупою осіб (якщо його вчинили спільно декілька (2 або більше), які заздалегідь, до початку злочину, домовились про спільне його вчинення;

3)Вчинення злочину організованою групою (якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (3 і більше), які зорганізувалися у обєднання для вчинення злочину, склали план, розподілили функції між учасниками.

4)Вчинення злочину злочинною організацією (якщо він скоєний стійким ієрархічним обєднанням декількох осіб (5 і більше) члени якого зорганізувались для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів.

37. Кримінальна відповідальність співучасників.

1)Виконавець відповідно до ст. 29 КК підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.

Класифікація його діянь здійснюється без посилання на ст. 27КК

2)Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 в якій зазначені види співучасників і статтею особливої частини КК, яка передбачає злочин вчинений виконавцем.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом і домовленістю.

Йдеться про так званий ексцес виконавця – при якому має місце вихід виконавця за межі домовленості з іншими співучасниками і вчинення іншого злочину.

Ексцес виконавця розрізняють: кількісний і якісний

Кількісний – має місце там, де виконавець учинив злочин, але більш тяжкий ніж було заплановано співучасниками.

Н-д: Співучасники домовились про вчинення крадіжки, а виконавець під час заволодіння чужим майном був помічений власником майна і фактично вчинив грабіж.

У цьому випадку виконавець відповідає за грабіж,а інші співучасники – за співучасть у вчиненні крадіжки, на яку у них була попередня домовленість.

Якісний – коли виконавець вчинив неоднорідний, зовсім інший злочин додатково до злочину, який було заплановано.

Н-д: Співучасники домовились про вчинення крадіжки, а виконавець під час заволодіння майном був помічений власницею майна і подолавши її опір, спочатку зґвалтував потерпілу, а потів вилучив її майно.

Тут виконавець відповідає за сукупністю злочинів: зґвалтування та грабіж, а інші співучасники за співучасть у вчиненні крадіжки на яку у них була домовленість.

38. Добровільна відмова співучасників. Особливості юридичного складу добровільної відмови виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника. Вплив добровільної відмови одного співучасника на кримінальну відповідальність іншого співучасника.

Якщо виконавець добровільно відмовився від вчинення злочину, він звільняється від крим. відповід., а інші співучасники підлягають крим. відповід.

За готування до злочину або замах на той злочин від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Не підлягають крим.відповід. при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони своїми активними діяннями відвернули вчинення злочину виконавцем або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

39. Поняття множинності злочинів у кримінальному праві. Юридична характеристика множинності злочинів.

У загальній формі множинність злочинів може бути визначена як вчиненні особою двох або більше злочинів, кожний із яких певною мірою впливає на «сукупну» кримінальну відповідальність цієї особи. Саме слово «множинність» передбачає наявність кількох одиниць, кількох елементів, що входять до неї. Множинність злочинів означає, що особою вчинено два чи більше злочинних діянь, кожне з яких містить ознаки самостійного складу злочину. Таким чином, при множинності злочинів має місце «скупчення» в поведінці однієї особи двох чи більше окремих злочинів. Вчинення особою двох чи більше злочинних діянь негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжує в них ілюзію безкарності за вчинення злочинів. Значення множинності злочинів полягає в тому, що вона: а)впливає на кваліфікацію злочинів; залежно від виду множинності визначається кваліфікація злочинних діянь за відповідними статтями КК; б)ураховується при призначенні покарання; в)впливає на вирішення питання про звільнення від кримі- нальної відповідальності і покарання. Фактичний склад кожного злочину, який учинила особа, відіграє (чи відіграв - при рецидиві злочинів) роль самостійної основної фактичної підстави кримінальної віповідальності.

Це означає, що за кожний вчинений особою злочин вона, в принципі, має нести кримінальну відповідальність незалежно від вчинення іншого злочину (при рецидиві злочинів принаймні за один із них особа вже понесла - повністю або частково - таку відповідальність).

40. Поняття та види одиничних злочинів.

Одиничний злочин наявний, якщо його передбачено кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи із властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак.

Одиничний злочин – це крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво. Поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.

Одиничні злочини поділяються на прості й ускладнені одиничні злочини.

1)Прості одиничні злочини – це злочини в яких одній дії відповідає один наслідок або однією дією спричиняється декілька наслідків.

Н-д: крадіжка (ст. 185): однією дією – таємним викраденням чудого мйна спричиняється один наслідок – майнова шкода власнику.

Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК.

Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК.

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивні та суб’єктивні сторони вчиненого.

Значення одиничних злочинів

1. Поняття й    характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається власне множинність злочинів. Остання містить різноманітні комбінації, “набори” одиничних злочинів – простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.

2. Поняття та види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика деяких видів одиничних злочинів необхідна для відмежування їх від близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів – від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів – від повторності злочинів тощо).

Виділяються такі види ускладнених одиничних злочинів:

триваючі,

продовжувані,

складені злочини.

1) Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.

Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів (ст. 264), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212).

Винний у триваючому злочині ніби перебуває в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується неперервним здійсненням складу закінченого злочину.

Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час.

Він не переривається новими злочинними актами, він ніби “тягнеться” за першим злочинним діянням.

Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: від моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу.

Початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії чи бездіяльності.

Наприклад, незаконне позбавлення людини волі починається зі вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування;

початок ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) – невиконанням винним рішення суду, що зобов’язує сплачувати аліменти.

Із цього моменту й починає тривати злочин, тому він і називається триваючим.

В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується й тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.

Триваючий злочин – це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК.

Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей – за ст. 164 КК.

Тривалість перебування особи в стані неперервного вчинення злочину, тобто тривалість власне злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте береться до уваги судом при призначенні покарання.

2) Продовжуваний злочин.Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на єдину мету, що складають єдиний злочин.

У ч. 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, що складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.

Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:

1) він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

2) усі ці діяння об’єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети;

3) тому вони й розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;

4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декілька прийомів, його дії охоплюються, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185 КК;

якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то це один продовжуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369 КК.

Або, нарешті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання для підприємства певних товарів, але розтратив цю суму, програвши її в казино протягом кількох днів, кваліфікують це як продовжувану розтрату, відповідальність за яку передбачено ч. 1 ст. 191 КК.

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого із декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння.

Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

3)Складений злочин (складний) – це злочин, який складаєть­ся з двох або біль­шої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгляда­ти їх ві­д­о­кремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але вна­слідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

Наприклад, розбій – ст. 187 КК, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном.

Можна визначити такі ознаки складеного злочину:

1) він складається з двох або більшої кількості злочинних діянь;

2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їхніх зв’язків, поширеності розглядаються законодавцем як єдиний одиничний злочин;

4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як єдиний складений злочин.

41. Форми множинності злочинів.

Згідно з класифікацією, яка існує в теорії кримінального права і чинному Кримінальному кодексі, множинність злочинів має три форми: повторність злочинів;

сукупність злочинів;

рецидив злочинів.

Повторність злочинів - це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена.

У науці кримінального права визначаються два види повторності:

а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання (п. 1 ст. 67 КК);

б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно - ч. 2 ст. 368 КК).

Сукупність злочинів. За ч. І ст. 33 сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Реальної сукупності злочинів немає і тоді, коли в законі виписано кілька дій, що спрямовані на різні об'єкти, але охоплюються єдиним умислом. Наприклад, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб як за один (одиничний) склад злочину.

За змістом цієї статті йдеться не про два або більше умисних вбивства (коли має місце множинність злочинів), а про один злочин за умови, що позбавлення життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом винної особи.

Ідеальна сукупність - це ті випадки, коли одне діяння містить елементи двох або більше складів злочину, передбачених різкими статтями кримінального закону.

Характерними ознаками ідеальної сукупності злочинів є:

1) вчинення одним діянням кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону;

2) наявність щодо матеріальних складів злочину двох різних наслідків, пов'язаних з таким діянням;

3) такі наслідки були спричинені одному й тому самому об'єктові або різним об'єктам.

Найчастіше ідеальна сукупність злочинів виявляється у двох різновидах:

а) при посяганні на один (кілька, пов'язаних між собою) об'єкт однією дією, при одній формі вини, але за наявності кількох різних шкідливих наслідків. Наприклад, зловмисник під час зґвалтування заражає потерпілу вірусом імунодефіциту людини.

Рецидив злочинів. Рецидивом злочинів (як різновиду повторності) за ст. 34 КК визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Рецидив злочинів можливий за наявності двох ознак:

а) вчинення особою нового будь-якого або тотожного, чи однорідного злочину;

б) наявність у такої особи судимості (однієї або кількох) за раніше вчинений (вчинені) злочин;

в) судимість має бути за умисний раніше вчинений злочин й вчинення нового умисного злочину.

Особа визнається такою, яка має судимість з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості.

Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання.

42. Поняття повторності злочинів за КК України.Види повторності. Кримінально правове значення повторності злочинів.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32).

Скоєння двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених Особливою частиною КК.

У науці кримінального права визначаються два види повторності:

а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання (п. 1 ст. 67 КК);

б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно - ч. 2 ст. 368 КК).

Загальна повторність має місце за наявності двох умов:

а) вчинення злочину повторно;

б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при пр.изначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.

Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК),

а в другому - однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК).

Повторність тотожних злочинів - це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об'єкта та об'єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особливої частини КК.

Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини.

Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.

 Кримінально-правове значення повторності. Наявність у поведінці особи повторності злочинів тягне ряд кримінально-правових наслідків.

Вони, зокрема, виявляються у такому:

1. Особа визнається винною у вчиненні кількох злочинів.

2. У ряді випадків спеціальна повторність (повторність однорідних і тотожних злочинів) передбачена в якості обтяжуючої обставини в кваліфікованих складах злочинів. Таким чином, вона безпосередньо впливає на кваліфікацію злочинів.

3. Повторність злочинів передбачена як одна з обставин, що обтяжують відповідальність. У такій якості вона може безпосередньо впливати на призначення покарання, а також обрання інших заходів кримінально-правового впливу.

4. 4. Повторне вчинення злочину за певних умов перериває перебіг давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин (ч. 2 ст. 48 КК).