4. Предмет злочину

1. Від об’єкта злочину слід відрізняти предмет злочину. Якщо об’єкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обов’язковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину – це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.

Наприклад, при крадіжці об’єктом злочину є відносини власності, а предметом – майно, речі, цінності.

При незаконному носінні зброї – об’єктом злочину є відносини громадської безпеки, а предметом – зброя.

Однак предмет злочину відсутній у таких, наприклад, злочинах, як умисне легке тілесне ушкодження (ст125 КК), розбещення неповнолітніх (ст156 КК), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК).

Предмет злочину – це будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин. – це визначення з точки зору механізму (процесу) вчинення злочину.

11. Поняття об’єктивної сторони складу злочину. Особливості елементів, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину.

Об’єктивна сторона злочину – ознаки, що визначають зовнішню сторону злочину, характеризують суспільно – небезпечне діяння, його шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду ї закріплення у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові і факультативні.

1. До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками

Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК. або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину.

Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

2. До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину.

Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільно небезпечним і протиправним, конкретним свідомим і вольовим актом поведінки людини.

1. Дія — це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта.

Бездіяльність — це вольова пасивна поведінка особи, що полягає у не вчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла виконати в даних конкретних умовах.

Бездіяльність повинна бути суспільно небезпечною і протиправною, свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є

1) наявність у неї обов'язку діяти певним чином і

2) наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб.

Психологічна властивість діяння передбачає, що воно є таким вчинком людини в якому проявляється свідомість і воля людини, але в кримінальному праві є такі обставин, які в тій чи іншій мірі можуть впливати на психологічну властивість вчинку на свідомість і волю людини, такими обставинами є:

• Нездоланна сила;

• Фізичний примус;

• Психологічний примус

1. Нездоланна сила - це надзвичайна і нездоланна в даних умовах обставина, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати покладений на неї обов’язок.

У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, і за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може

2. Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу

(насильство — застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень),

що цілком паралізує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості вибрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі або не вчинила тих дій, які вона повинна була зробити в даній ситуації.

Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання.

3. Психічний примус — це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчинити тих або інших дій, які у даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди.

У разі психічного примусу має місце погроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того, щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує.

Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене при пом'якшуючих обставинах при застосуванні покарання.

2. Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, яка заподіюється об’єкту, що охороняється кримінальним законом або яка загрожує такому об’єкту.

Суспільно небезпечні наслідки визначають тяжкість злочину,

впливають на кваліфікацію злочину та на міру покарання.

3. Під причинним зв'язком у кримінальному праві слід розуміти об'єктивно існуючий зв'язок між діянням— дією або бездіяльністю (причиною) — і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

При його відсутності не може бути об’єктивної сторони, навіть тоді коли є суспільно небезпечне діяння та наслідки.

12. Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини як специфічні різновиди одиничних злочинів.

Під простим одиничним злочином в теорії кримінального права розуміється злочин, який характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення його об'єктивних та суб'єктивних елементів.

Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК.

Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК, порушення ядерної чи радіаційної безпеки – за ч. 1 ст. 274 КК.

12. Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини як специфічні різновиди одиничних злочинів.

1) Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом досить тривалого часу.

У КК України передбачено кримінальну відповідальність за низку триваючих злочинів.

Це - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів,

недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів,

ухилення від призову на строкову військову службу.

Винний у триваючому злочині ніби перебуває в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується неперервним здійсненням складу закінченого злочину.

У КК України, зазвичай, триваючий злочин позначається вказівкою в диспозиції норми на певну діяльність: "зберігання", "ухилення" .

Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: від моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено й він триває протягом певного часу.

Також, про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав пістолет, вчинено злочин, і він триває певний час на стадії закінченого злочину.

Отже, можна дійти висновку, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Приміром, незаконне позбавлення людини волі починається зі вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування; початок ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) - невиконанням винним рішення суду, що зобов'язує сплачувати аліменти. Із цього моменту й починає тривати злочин, тому він і називається триваючим.

Триваючий злочин - це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією частиною статті чи статтею КК України.