65. Країна походження товарів поняття значення та порядок визначення Країна походження товару.

Країна походження товару має важливе значення для митного оформлення митного контролю та визначення митної вартості. Країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється главою 49 МК України. Країною походження товару вважається країна, у якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. При цьому під країною походження товару може розумітись група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються: 1) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр; 2) рослинна продукція, вирощена чи зібрана на її території; 3) живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні; 4) продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні; 5) продукція мисливського, рибальського та морського промислів; 6) продукція морського промислу, видобута та (або) вироблена у світовому океані суднами цієї країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею; 7) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснених у країні; 8) продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею; 9) товари, вироблені у цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах першому-восьмому цієї статті. У той же час кооперація виробників різних країн у підприємницькій діяльності потребує чітких критеріїв для здійснення митної справи. Це стосується і переробки товару. Якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки. Критерій достатньої переробки визначається: 1) правилом, яке потребує в результаті переробки товару зміни класифікаційного коду товару за Гармонізованою системою опису та кодування товарів на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків; 2) або правилом адвалерної частки, яке полягає у зміні вартості товару в результаті його переробки, якщо при цьому додана вартість становить не менш як 50 відсотків від вартості товару, одержаного в результаті переробки, або частка використаних матеріалів з іншої країни чи невідомого походження становить менш як 50 відсотків від вартості товару, одержаного в результаті переробки; 3) або списком виробничих та технологічних операцій, які хоч і не ведуть у результаті переробки товару до зміни його коду чи його вартості відповідно до правила адвалерної частки, але з дотриманням певних умов визнаються достатніми. Список таких виробничих та технологічних операцій установлюється KM України. У разі застосування правила адвалорної частки вартість товару, одержаного в результаті переробки в цій країні, визначається на базі ціни франко-завод виробника товару. Вартість складових цього товару, що походять з інших країн, визначається за їх митною вартістю, а тих складових, походження яких не визначено, — за встановленою ціною першого їх продажу в цій країні. Якщо стосовно конкретного товару або конкретної країни (країн) критерій достатньої переробки окремо не обумовлено, то застосовується правило, згідно з яким товар вважається підданим достатній переробці, якщо в результаті його переробки змінено класифікаційний код товару за Гармонізованою системою опису та кодування товарів на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків. Критерії достатньої переробки для конкретних товарів і країн установлюються та застосовуються з дотриманням вимог митного законодавства. У ряді випадків виникає необхідність для застосування додаткових положення щодо визначення критерію достатньої переробки товару. Так, не визнаються такими, що відповідають критерію достатньої переробки: 1) операції, пов'язані із забезпеченням збереження товарів під час зберігання чи транспортування; 2) операції щодо підготовки товарів до продажу та транспортування (роздрібнення партії, формування відправлень, сортування, перепакування); 3) прості складальні операції; 4) змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових; 5) комбінація двох чи більшої кількості зазначених вище операцій; 6) забій тварин. Якщо товари поставляються партіями, то визначення країни походження товарів має низку особливостей. Товари у розібраному чи незібраному вигляді, що поставляються кількома партіями, якщо за виробничими чи транспортними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, а також у випадках, коли партія товару роздрібнена на кілька партій через помилку, мають розглядатися за бажанням декларанта як єдиний товар для цілей визначення країни походження товару. Умовою застосування цього правила є: 1) попереднє повідомлення митного органу про роздрібнення партії розібраного чи незібраного товару на кілька партій із зазначенням причин такого роздрібнення, докладної специфікації кожної партії із зазначенням кодів товарів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, вартості і країни походження товарів, що входять до кожної партії; 2) документальне підтвердження помилковості роздрібнення товару на кілька партій; 3) поставка всіх партій товарів з однієї країни одним постачальником; 4) ввезення всіх партій товарів через один і той самий орган (митний пост); 5) поставка всіх партій товарів у термін, що не перевищує шести місяців від дати прийняття митної декларації чи закінчення строку її подання стосовно першої партії. У підприємницькій діяльності та при здійсненні митної справи має значення документальне підтвердження відповідності товару. Для підтвердження походження товару митний орган вправі вимагати подання сертифіката про походження такого товару. Так, у разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, видається уповноваженим на це KM України органом. При ввезенні товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково: 1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України, 2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності, 3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України; 4) у випадках, коли в документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів Таким основним документом є сертифікат про походження товару. Сертифікат про походження товару має однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни і має містити: 1) письмову заяву експортера про країну походження товару, 2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості відповідають дійсності. Сертифікат про походження товару подається разом з митною декларацією, декларацією митної вартості та іншими документами, що подаються для митного оформлення. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. У разі виникнення сумнівів з приводу достовірності сертифіката чи відомостей, що в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до органу, що видав сертифікат, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, з проханням про надання додаткових відомостей. Товар не вважається таким, що походить з відповідної країни доти, доки митні органи у передбачених чинним законодавством випадках не одержать належним чином оформлений сертифікат про походження товару або затребувані ними додаткові відомості. Митний орган може відмовити у випуску товару з метою його переміщення через митний кордон України лише за наявності достатніх підстав для висновку, що товар походить з країни, товари якої не підлягають випуску згідно із законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Неподання належним чином оформленого сертифіката чи відомостей про походження товару не є підставою для відмови у митному оформленні та випуску товару з метою його переміщення через митний кордон України. Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом за умови сплати мита за повними ставками. До товарів може застосовуватися (відновлюватися) режим найбільшого сприяння або преференційний режим за умови одержання належним чином оформленого посвідчення про їх походження не пізніше, ніж через рік з дати здійснення митного оформлення. У визначенні країни походження товару не береться до уваги походження енергії, машин, обладнання та інструментів, що використовуються для його виробництва. Особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюється законом.

66.Порядок розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем Правові аспекти порядку розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем, визначені ст. 94—99 МК України. Товар може перебувати під митним контролем до 6-ти місяців, зберігатися на митному ліцензійному складі до 3-х років, якщо вартість зберігання товару перевищує його заявлену вартість — товар за рішенням арбітражного суду переходить у власність власника складу. Після закінчення строків зберігання на складі товар має бути оформлений у митному відношенні та випущений для вільного використання на території України. Закон також дозволяє переміщення товару між митними ліцензійними складами, але відлік строку відбувається з дня первинного заявления товару на складі. Існує також відповідний порядок переміщення товару між митними ліцензійними складами. Разом з тим, розуміння поняття «розпорядження товаром, що перебуває під митним контролем» не можна звужувати тільки до питання продажу товару, за яким не звернувся власник після попередження його. Це поняття стосується більше етапу переходу права власності від першого власника товару, який розмістив товар на складі, до власника складу, коли розмір плати за зберігання починає перевищувати вартість товару. Власник складу реалізовує товар та відшкодовує митному органу відповідні платежі. Далі доцільно розглянути деякі митні режими, про які йшлося раніше, але які стосуються даної теми. Магазин безмитної торгівлі — це такий митний режим, при якому товари реалізуються під митним контролем на митній території (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародних сполучень та інших, які визначаються митними органами) без сплачення митних платежів і без застосування до них заходів економічної політики України. В них можуть реалізовуватися будь-які товари, окрім тих, що заборонені для ввезення в Україну, або вивезення з неї. Магазини функціонують при наявності ліцензії Держ-митслужби, яка здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог до роботи магазину. Режим переробки товару на митній території під митним контролем та переробки поза митним контролем відповідає правам власника на свій товар, праву робити з ним те, що він вважає за потрібне. Держава тільки отримує кошти (митні платежі, податки, збори) за перебування такого товару на митній території та за виконання робіт. При цьому, якщо товар вивозиться за межі митної території України, власнику повертається сума ввізних митних платежів (за винятком зборів). Режим переробки на митній території включає: — виготовлення товару (включаючи монтаж, зборку, підгонку); — саме переробку і обробку товару; — використання завезених товарів для вироблення інших товарів або продуктів, в процесі чого ці товари можуть бути повністю використані. Переробка товару вигідна для України, тому що держава: визначає умови переробки, у тому числі встановлює обов'язкову кількість продукції, яку власник для переробки товару повинен придбати в Україні; встановлює кількість вихідного (кінцевого) продукту; встановлює строки переробки (90 днів). Держава таким чином також отримує додаткові робочі місця. Ліцензія на переробку видається за певну плату і може бути скасована при порушенні вимог чинного законодавства. Режим переробки товарів за межами митної території України (під митним контролем) передбачає вивезення товарів за межі України з метою їх переробки з подальшим випуском у вільне використання вже на митній території України. По суті це протилежний режим переробці товару на митній території України іноземним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. Тобто Україна використовує територію та можливості іншої держави (технологію, додаткову сировину, продукти) і розраховує на повернення чітко визначених товарів для використання на власній території. Ліцензію на таку діяльність видає Держ-митслужба. Переробка товарів за межами митної території України теж відбувається у визначений термін (90 днів). Держава може встановлювати розмір кінцевої продукції, що підлягає поверненню. Такі товари не обкладаються митом і податками, тобто користуються пільгами і після переробки впускаються для вільного використання на території України. Митний режим знищення товару; відмова на користь держави — обидва ці режими передбачають, що держава не повинна нести витрати ні за пошкодження (знищення) товару, ні у випадку, коли власник від нього відмовився на користь держави. Режим знищення застосовується до товарів, які з тих чи інших причин стали непридатними до споживання. Якщо є власник такого товару — цей режим застосовується за ініціативою митного органу та згодою власника, про що складається відповідний акт та отримується дозвіл санітарних служб; якщо частина пошкодженого товару може бути реалізована — власнику відшкодовуються збитки після розрахунків з митним органом. Відмова на користь держави передбачає наявність письмової згоди власника товару після чого товар передається на реалізацію уповноваженими організаціями через фондову біржу, з наступним відшкодуванням збитків митниці (зберігання, експертна оцінка та інше). Це є важливим правовим моментом, який захищає державу від направлення на її територію екологічно небезпечних речовин, відходів виробництва (вибухівка, зброя тощо) з індустріально розвинутих держав. При розгляді питання щодо організації аукціонів по розпродажу товарів, за якими не звернувся власник або конфіскованих, треба мати на увазі, що правові аспекти цього процесу регулюються постановами Кабміну України, наказами Держмитслужби, зареєстрованими Міністерством юстиції України.

67.Порушення митних правил, як вид адміністративного правопорушення За скоєння правопорушень у галузі митної справи законодавством передбачено різні види відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна. Теоретичні підвалини кожного із видів відповідальності розглядаються в загальній теорії права та в роботах, що стосуються відповідальності в різних правових галузях: адміністративній, кримінальній, цивільній, трудовій та інших. У даній лекції питання адміністративного правопорушення, його змісту, форм скоєння розглядаються зважаючи на те, що аудиторія попередньо вивчала чи в достатній мірі ознайомлена з основами навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Цивільне право», «Кримінальне право». Вивчення в цілому курсу «Правові основи митної справи в Україні» передбачає, що окремі питання митного права як комплексної правової галузі є предметом вивчення таких юридичних дисциплін, як кримінальне право, цивільне право, фінансове право, трудове право, банківське право тощо. Доцільно зауважити, що назва теми «Порушення митних правил як адміністративне правопорушення» торкається однієї з важливих теоретичних проблем відносин між адміністративним і митним правом. Існує досить впливова теоретична позиція, що митне право є нічим іншим, як тільки галузь адміністративного права. Разом з тим, митне право теоретично і практично визнано і визначено, має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у митній галузі. Безперечно, в цих відносинах переважають управлінські, але вони не єдині. До складу предмета митно-правового регулювання входять суспільні відносини, які регулюються також нормами конституційного, трудового, міжнародного та інших галузей права. Будучи різнорідними за складом, ці відносини інтегровані, або об'єднані, в єдине ціле — митні відносини — тільки однією ознакою, а саме переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Таким чином ми визначили, що суспільні митні відносини як складне утворення є єдиним цілим і як таке ціле є предметом комплексної правової галузі — митного права. У другій лекції ми визначили, що митне право — це комплексна галузь українського права в цілому, яка є системою правових норм різної правогалузевої належності, які встановлюються (або санкціонуються) державою і призначені для регулювання суспільних відносин, що виникають у зв'язку з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, з митним оформленням, зборами митних платежів, митним контролем та іншими засобами проведення митної політики як складової частини внутрішньої і зовнішньої політики держави. Для подальшого розгляду даної теми необхідно визначити сукупність суспільних відносин, що існують у митній галузі. Вони поділяються на такі групи: 1) суспільні відносини, що пов'язані з організацією митної справи. Вони виникають між митними структурами, які виконують покладені на них функції; 2) суспільні відносини, що пов'язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Вони виникають між митними органами та юридичними і фізичними особами, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон; 3) суспільні відносини, що пов'язані із регулюванням різних митних режимів. Вони виникають як між митними органами, так і між митними органами та юридичними і фізичними особами, причетними до використання встановлених митних режимів при переміщенні товарів і транспортних засобів через митну територію України; 4) суспільні відносини, що пов'язані зі збиранням митних платежів. Вони стосуються митних органів, юридичних і фізичних осіб, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон; 5) суспільні відносини, що пов'язані із попередніми операціями. Вони виникають у зв'язку із попередженням митних органів щодо наміру перетину митного кордону (в той чи інший напрямок), доставлениям товару у визначене митним органом місце тощо; 6) суспільні відносини, що пов'язані із митним оформленням. Виникають у зв'язку з операціями, що проводять посадові особи митних органів з метою забезпечення митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів і транспортних засобів і застосуванням засобів державного регулювання такого переміщення; 7) суспільні відносини, що пов'язані із митним контролем товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон. Виникають вони у зв'язку з перевіркою митними органами документів і відомостей, необхідних для митних цілей, з митним оглядом, перевіркою митних платежів, обліком товарів і транспортних засобів тощо; 8) суспільні відносини, що пов'язані із валютним контролем. Виникають у зв'язку із забезпеченням митними органами дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій експортерами, імпортерами, а також бартерних операцій; 9) суспільні відносини, що пов'язані із веденням і функціонуванням митної статистики і товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Виникають у зв'язку зі збором, обробкою та аналізом митними органами інформації відносно товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, веденням спеціальної статистики та виконанням функції щодо ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності; 10) суспільні відносини, що пов'язані зі скоєнням кримінальних злочинів у галузі митної справи. Вони виникають у зв'язку із наданням митним органам права провадження дізнання у справах на контрабанду; 11) суспільні відносини, що пов'язані зі скоєнням адміністративних порушень у галузі митної справи. Виникають у зв'язку з порушенням митних правил і наданням митним органам права провадження дізнання по цих фактах та застосування заходів адміністративного впливу щодо порушників митних правил; 12) суспільні відносини, що пов'язані з інформуванням громадськості, консультуванням, розглядом скарг, заяв. Виникають у зв'язку з правами та обов'язками митних органів надавати своєчасно правову інформацію населенню, приймати рішення відносно конкретних питань, які виникають у галузі митної справи; 13) суспільні відносини, які стосуються передачі у власність держави товарів і транспортних засобів. Виникають у зв'язку з вилученням, конфіскацією предметів відповідно до рішення суду як такі, що стали об'єктом чи засобом скоєння митного правопорушення, злочину в галузі митної справи; 14) суспільні відносини, що виникають у зв'язку з конституційним правом оскарження та розгляду рішень, дій чи бездіяльності митних органів та їх посадових осіб. Виникають при зверненні юридичних і фізичних осіб до митних чи судових органів вищого рівня, до адміністративних органів влади; 15) суспільні відносини, що пов'язані з організацією державної служби в митних органах і виконанням особовим складом покладених на них функцій і завдань. Це широке коло відносин, до якого входить і правове регулювання статусу службовців, посад, відбір і професійна підготовка, соціальне забезпечення тощо; 16) суспільні відносини, що пов'язані з участю України у міжнародно-правовому співробітництві, яке стосується митної справи. Відносно всіх перелічених груп суспільних відносин митне право виступає як правова форма реалізації завдань, функцій і повноважень митних органів. У свою чергу, митні органи, реалізовуючи надані їм юридичні повноваження, які є власними повноваженнями, виступають як суб'єкт митних відносин. Це суттєвий момент. Зокрема, комплексний характер суспільних відносин, які регулюються митним правом, обґрунтовує застосування всього комплексу заходів впливу на учасників цих відносин: адміністративно-правового, цивільно-правового, кримінально-правового характеру тощо.

Разом з тим, з усього комплексу складових найбільше відношення до регулювання митно-правових відносин мають адміністративно-правовий та цивільно-правовий методи впливу на ці відносини. Адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин ґрунтується на відносинах влади і підпорядкування, їх нерівності та одностороннього волевиявлення. Держава встановлює правила, закони і забезпечує їх дотримання. Цивільно-правовий метод регулювання ґрунтується на рівності сторін, він виходить із принципу «дозволено все, що не заборонено». Специфіка митної справи як об'єкта регулювання митного права полягає в цілеспрямованій діяльності держави щодо регулювання зовнішнього товарообороту шляхом установлення порядку і визначення умов переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів. Тому в правовому регулюванні митних відносин переважає адміністративний метод. Він знаходить своє відображення в установленні обов'язкових приписів, заборон, обмежень і дозволів. Обов'язковий припис у митній галузі — це покладання прямого юридичного обов'язку виконати ті чи інші дії в умовах, що передбачені митно-правовою нормою. Можна констатувати, що міра таких владних вказівок, приписів у митному праві посідає суттєве місце. Це пов'язано із цілеспрямованою діяльністю з організації митної справи, яка потребує владних вказівок що і як потрібно робити. Зауважимо, що в нормах митного права також чітко закріплюються вимоги держави і щодо діяльності самих митних органів. Вони повинні діяти чітко в межах своєї компетенції і дотримуватися встановленого порядку. Митним органам заборонено все, що не дозволено нормативними актами, які визначають їх компетенцію. Визначення і законодавче закріплення заборон у нормах митного права обґрунтовується інтересами держави: забезпеченням економічної безпеки, захистом здоров'я населення, екології, захистом вітчизняного виробника тощо. Заборони виражаються у формах прямих заборон (заборона переміщення через митний кордон предметів із приховуванням від митного контролю — ст. 115 МК України) або через визначення вичерпного переліку дій, які потрібно виконати митному органу чи особі, що переміщує товари, транспортні засоби через кордон (порядок заповнення декларацій, порядок проведення митного контролю, огляду тощо). Дотримання заборон забезпечується встановленням кримінальної чи адміністративної відповідальності посадових осіб або фізичних і юридичних осіб. Метод заборон у митному праві тісно пов'язаний із застосуванням методу офіційного дозволу на здійснення визначених дій. Зміст цього методу полягає в тому, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон дозволяється митними органами лише за умов дотримання встановлених правил — митних режимів, тобто сукупності правил і умов, які визначають правовий статус товарів, що переміщуються через кордон. Важливо підкреслити, що встановлення заборон і дозволів державою — це і є метод управління, тобто адміністрування, що притаманно адміністративному праву. В цьому аспекті теж виділяємо залежність митного права від адміністративного, митної справи від державного управління. Перед тим як визначити, що таке адміністративне правопорушення, розглянемо ще один теоретичний аспект, пов'язаний із відповідальністю за правопорушення в митній справі. В юридичній літературі прийнято говорити про інститут відповідальності за правопорушення стосовно до різних галузей права: інститут цивільно-правової відповідальності, кримінально-правової відповідальності, адміністративно-правової відповідальності тощо. Якщо цей перелік продовжувати, може постати питання щодо обґрунтованості існування самостійного інституту митно-правової відповідальності. Але враховуючи самостійний і незалежний характер митного права як комплексної правової галузі, можна говорити і про самостійний інститут митно-правової відповідальності як внутрішньо взаємопов'язану сукупність юридичних норм. Разом з тим законодавець (та й теорія права) обмежується і задовольняється наявною можливістю вирішення питання щодо інституту митно-правової відповідальності шляхом визначення такого положення: оскільки митне право має комплексний характер, тому воно вимагає і різні види відповідальності, які передбачені нормами різних галузей права (адміністративного, трудового, кримінального, фінансового, податкового, банківського тощо). Ці норми різних галузей права регламентують відносини, пов'язані зі скоєнням правопорушень у галузі митної справи, і тому відповідальність за них одночасно входить у відповідні блоки митного права. Такі правові норми, що входять у митне право як комплексне утворення, можуть бути з певною мірою визначені як інститут митно-правової відповідальності. Але при цьому залишається очевидним вплив інститутів кримінальної та адміністративної відповідальності, які різною мірою регламентуються нормами митного законодавства. Адміністративна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, яка полягає у застосуванні повноважним органом або посадовою особою адміністративного стягнення до фізичної чи юридичної особи, що скоїла правопорушення. Адміністративна відповідальність встановлюється як законами, так і підзакон-ними актами. Підставою для застосування адміністративної відповідальності є скоєння адміністративно-правового правопорушення — проступку. Підставою для виникнення кримінальної відповідальності є злочин; дисциплінарної — дисциплінарний проступок. Суб'єктами адміністративно-правової відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Суб'єктами кримінальної відповідальності — тільки фізичні особи. Таким чином, закон вирізняє різні за негативними наслідками посягання на встановлені державою митні норми — проступки і злочини. Ті й інші діяння по суті є порушеннями митних правил і націлені на суспільні відносини, що охороняються нормами митного права. Але критерієм їх розподілу є розмір шкоди, яка завдається суспільним відносинам. Таким чином, у галузі митної справи можуть бути такі правопорушення: - злочини; - порушення митних правил; - адміністративні правопорушення, що посягають на нормальну діяльність митних органів. Відповідно до чинного законодавства, і зокрема Митного кодексу, кримінальна відповідальність встановлена тільки за скоєння контрабанди. При цьому митні органи виступають тільки як органи дізнання, потім справи передаються в СБУ. За всі інші передбачені МК України правопорушення встановлена адміністративна відповідальність. Об'єктивно це обґрунтовано тим, що порушення митних правил за своєю природою і характером є адміністративним правопорушенням у галузі митної справи, шкода від порушення цих правил не настільки велика, щоб передбачати кримінальну відповідальність. Зауважимо, що чинний Митний кодекс України на відміну від Митного кодексу Російської Федерації не визначає поняття «порушення митних правил». Ст. 230 Митного кодексу РФ говорить: «Нарушением таможенных правил признаются противоправные деяния, посягающие на установленный ТК РФ и другими законодательными актами порядок перемещения, таможенного контроля, а также таможенного оформления товаров и транспортных средств, перемещаемых через таможенную границу РФ, обложения таможенными платежами и их уплаты, предоставления таможенных льгот и пользование ими». Види митних правопорушень визначено у відповідних статтях Митного кодексу. Тому звернемося до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення: Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

68.Види, склад порушення митних правил і відповідальність за їх скоєння Відповідальність у митному праві є наслідком скоєного правопорушення. В даному випадку мова йде про порушення митних правил. Порушенням митних правил згідно зі ст.226 Основ митного законодавства країн — учасниць СНД визнається протиправна дія (бездіяльність) особи, що посягає на встановлений національним законодавством і міжнародними договорами держави порядок переміщення через митний кордон держави товарів і транспортних засобів, здійснення їх митного контролю і митного оформлення, обкладання митними платежами та їх сплати, надання митних пільг і користування ними, а також на нормальну діяльність митних органів, за які національним законодавством передбачена відповідальність. Порушення вимог МК є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, які посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які МК передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. При рішенні питання про притягнення особи до відповідальності за порушення митних правил необхідно керуватися нормами МК України. Відповідальність за порушення митних правил — обов'язок особи, яка їх порушила, нести негативні наслідки матеріального або особистого характеру, що передбачені нормами МК України. У митному праві передбачено адміністративну, цивільну, а за контрабанду і кримінальну відповідальність. Найбільш поширеною є відповідальність адміністративна — «накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру». Суб'єктами відповідальності за порушення митних правил є фізичні і юридичні особи, що скоїли порушення митного законодавства. Відповідальність за митні правопорушення настає за умови наявності складу правопорушення. Для адміністративної і кримінальної відповідальності — об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Для цивільної відповідальності, яка в більшій мірі полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду — І наявність самої шкоди, противоправних дій, причинного зв'язку між шкодою, що виникла, і протиправними діями. При тому МК України передбачено відшкодування збитків у повному обсязі: прямих збитків і упущеної вигоди. Не виключено і компенсацію моральної шкоди. Громадяни підлягають відповідальності за порушення митних правил, якщо на момент здійснення правопорушення вони досягли шістнадцятирічного віку. Посадові особи підлягають відповідальності за порушення митних правил, якщо в їхні службові обов'язки входило забезпечення виконання встановлених МК України вимог. Окрім цього, при скоєнні порушень митних правил підприємствами (юридичними особами) підлягають адміністративній відповідальності посадові особи цих підприємств. Говорячи про адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення митних правил, варто підкреслити, що в процесі провадження по цих справах щоразу виникає необхідність встановлювати правосуб'єктність відповідних юридичних осіб, для чого необхідно звертатися до їх засновницьких і реєстраційних документів. Це важливо робити тому, що за порушення митних правил підлягають адміністративній відповідальності самі юридичні особи, а не їх представництва і філії (відособлені підрозділи), що також мають правосуб'єктність і вступають у правовідносини від імені і за дорученням юридичної особи. У випадках, коли порушення митних . правил скоєні посадовими особами представництв і філій юридичних осіб, до відповідальності повинні бути притягнуті юридичні особи, від імені і за дорученням яких вони були учасником відповідних правовідносин. Це, зрозуміло, не виключає можливості притягнення до адміністративної відповідальності і самого безпосереднього винуватця — представника юридичної особи. Суб'єктивна сторона порушення митних правил з боку фізичних і посадових осіб виявляється у психічному ставленні суб'єкта правопорушення до протиправної дії (бездіяльності) і її наслідків. Суб'єктивне ставлення може бути у двох формах — у формі умислу і рідше необережності. Зрозуміло, що більшість порушень митних правил скоюється з умислом і має корисливий характер. Порушення митних правил визнається зробленим навмисно, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала можливі шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) чи свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел). При встановлені суб'єктивної сторони порушення митних правил фізичними і посадовими особами митних органів постає питання про можливий стан неосудності, що передбачено законодавством України. Згідно з чинним законодавством України особа звільняється від відповідальності за порушення митних правил, якщо вона його скоїла в стані неосудності. Під неосудністю розуміється такий психічний стан суб'єкта, за якого він не міг усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними. Це виникає внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психіки (афекту), чи слабоумства, іншого хворобливого психічного розладу. Осудність і неосудність — поняття правові. Говорячи про загальну характеристику порушення митних правил, слід зазначити, що митне законодавство виходить із загального вчення про право порушення. Так адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. До речі, в законі вказуються два терміни: «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок». Останній розглядається різновидом першого. Адміністративне правопорушення характеризується суспільною шкідливістю, протиправністю, винністю та адміністративною караністю. Адміністративне право України передбачає можливість звільнення від відповідальності за порушення митних правил за малозначності скоєного порушення. Питання про малозначність порушення митних правил вирішує посадова особа митних органів на основі фактичних матеріалів і обставин справи. При вирішенні такого питання необхідно враховувати характер самого діяння, обстановку й умови його здійснення, наявність (відсутність) шкідливих наслідків, незначний розмір заподіяного збитку, наявність обставин, що зм'якшують чи обтяжують відповідальність, і низку інших чинників. Нерідко це питання можна правильно вирішити лише з урахуванням усієї сукупності об'єктивних і суб'єктивних обставин і матеріалів кожної конкретної справи. До обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, законодавець відносить, зокрема, ті з них, що пом'якшують або обтяжують відповідальність. Ці дані можуть вплинути на розмір стягнення, що накладається за порушення митних правил. Так, до обставин, що пом'якшують адміністративну відповідальність за порушення митних правил, слід віднести: 1) щире розкаяння винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або збігу тяжких обставин чи сімейних обставин; 4) вчинення правопорушення неповнолітнім; 5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину до одного року. Цей перелік не є вичерпним. До пом'якшуючих обставин належить бездоганна трудова діяльність, похилий вік, наявність у порушника утриманців тощо. Навпаки, перелік обставин, які обтяжують адміністративну відповідальність за адміністративне, у тому числі й митне адміністративне правопорушення, є вичерпним. До таких обставин належать: 1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимоги уповноважених осіб її припинити; 2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; 3) втягнення у правопорушення неповнолітнього; 4) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 5) вчинення правопорушення у стані сп'яніння. Рішення посадової особи митного органу про звільнення правопорушника від відповідальності у зв'язку з малозначністю зробленого порушення митних правил повинно бути мотивоване в постанові про припинення провадження у справі. Однак деякі з використовуваних у законодавстві України термінів потребують тлумачення. Найбільш поширеним є повторне скоєння правопорушення. Під «повторним протягом року здійсненням порушення митних правил» варто розуміти нове порушення митних правил, що вчинено протягом року після ухвалення рішення про накладення стягнення за митне правопорушення. Очевидно, що здійснення порушення митних правил особою, яка вже раніше притягувалась до відповідальності за порушення митних правил, не може розглядатися як обставина, що обтяжує відповідальність, якщо декриміналізоване перше порушення закону. МК України введено новий принцип накладення стягнень при здійсненні однією особою двох чи більше порушень митних правил. На таку особу стягнення накладається за кожне правопорушення окремо без поглинання менш суворого покарання більш суворим. На практиці це означає, що у випадку кваліфікації дій особи, що скоїла порушення митних правил по двох і більше статтях МК України, посадова особа, що розглядає справу про порушення митних правил, накладає стягнення по кожній зі статей у межах їх санкцій. При цьому, на відміну від закріпленого в адміністративному законодавстві принципу накладення стягнень, менш суворе покарання не поглинається більш суворим (тобто фактично діє принцип додавання стягнень). Призначення більш м'якого заходу впливу. Оскільки застосовувані митними органами заходи адміністративного впливу мають відповідати наслідкам допущеного порушення митних правил, конкретиці його здійснення, при рішенні питання можна з урахуванням пом'якшуючих обставин накласти стягнення нижче нижчої межі, передбаченої МК України.

69.Відповідальність за вчинення порушення митних правил Якщо за контрабанду та інші кримінальні злочини відповідальність визначається Кримінальним кодексом України, то за порушення громадянами митних правил ця відповідальність встановлюється Митним кодексом України. Керівники підприємств, установ, організацій та інші посадові особи несуть відповідальність за порушення митних правил, якщо на момент вчинення правопорушення в їх службові обов'язки входила функція забезпечення виконання ними вимог, встановлених чинним законодавством, у тому числі і Митним кодексом та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють митну справу. Притягнення до відповідальності за порушення митних правил не звільняє зазначених осіб від обов'язків сплати мита та інших митних платежів. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інші, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, несуть відповідальність за порушення митних правил на загальних підставах. А) Обставини, що виключають провадження у справі порушення митних правил. Справа проти порушника митних правил не порушується, а в разі її порушення підлягає припиненню, у випадках: 1) відсутності події і складу порушення митних правил; 2) недосягнення особою на момент вчинення порушення митних правил 16-річного віку; 3) неосудності особи, яка вчинила порушення митних правил; 4) порушення митних правил особою в стані граничної необхідності або необхідної оборони; 5) вчинення порушення митних правил внаслідок дії непереборної сили; 6) скасування акту, яким встановлено відповідальність за порушення митних правил; 7) наявності щодо особи, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил, постанови про накладання стягнення за це ж порушення митних правил іншим митним органом або судом; 8) наявності щодо особи, яка притягається до відповідальності за порушення митних правил, не скасованої у встановленому порядку постанови про припинення справи про це правопорушення, винесеної іншим митним органом; 9) порушення кримінальної справи стосовно того ж факту; 10) смерті особи, щодо якої було розпочато провадження у справі про порушення митних правил. Б) Обставини, що пом'якшують відповідальність за порушення митних правил. Обставинами, що пом'якшують відповідальність за порушення митних правил, визнаються: 1) щире розкаяння винного; 2) активне сприяння вирішенню справи; 3) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення; 4) добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 5) вчинення правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин; 6) вчинення правопорушення неповнолітнім, вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Посадовими особами митного органу під час розгляду справи про порушення митних правил можуть бути визнані такими, що пом'якшують відповідальність, також інші обставини. В) Обставини, що обтяжують відповідальність за порушення митних правил. До обставин, що обтяжують відповідальність за порушення митних правил, можуть бути віднесені: 1) протиправна подальша поведінка всупереч вимогам посадової особи митного органу про припинення таких дій; 2) повторне протягом року вчинення порушення митних правил; 3) порушення митних правил особою, яка раніше вже вчинила злочин, розслідування якого відноситься до компетенції митних органів; 4) втягнення неповнолітніх у дії, пов'язані з порушеннями митних правил; 5) вчинення порушення митних правил групою осіб; 6) вчинення порушень митних правил з використанням обставин стихійного лиха або інших надзвичайних ситуацій; 7) вчинення порушень митних правил у стані алкогольного сп'яніння або під впливом вжитих наркотичних засобів, психотропних або токсичних речовин, прекурсорів. Залежно від характеру правопорушення посадова особа митного органу, яка розглядає справу про порушення митних правил, може не визнати певну обставину такою, що обтяжує відповідальність. Ця сама посадова особа, враховуючи обставини вчинення порушення, його характер і ступінь суспільної небезпеки, що пом'якшують відповідальність винного, може призначити йому стягнення нижче, ніж рівень, встановлений за таке порушення Митним кодексом України, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, або ж взагалі звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитися усним зауваженням з обов'язковим обгрунтуванням свого рішення у будь-яких випадках. Г) Види стягнень за порушення митних правил. У практиці митної справи за порушення митних правил можуть застосовуватись такі стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) позбавлення ліцензії, виданої Державною митною службою України; 4) заборона займатися діяльністю, на яку Державна митна служба України видає ліцензії; 5) конфіскація за рішенням суду предметів, товарів і транспортних засобів, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, а також предметів, що використовувалися для приховування від митного контролю або переміщення поза митним контролем безпосередніх предметів порушення митних правил. Якщо неможливо або недоцільно застосовувати конфіскацію, стягується сума, яка дорівнює вартості товарів, предметів, транспортних засобів, що підлягають конфіскації за порушення митних правил. Основними видами стягнення вважаються попередження і штраф. Позбавлення ліцензії або заборона займатися діяльністю, на яку видає ліцензію Державна митна служба, можуть застосовуватись тільки як додатковий вид стягнення. Конфіскація майна порушника за рішенням суду, в тому числі і транспортних засобів, може застосовуватись як основний, так і як додатковий вид стягнення. За одне і те саме порушення митних правил може накладатися тільки основне або додаткове види стягнення. Попередження як захід покарання за порушення митних правил є офіційним попередженням порушника про недопустимість у майбутньому таких порушень. Рішення про попередження приймає начальник митного органу або його заступник у формі постанови. Постанова повинна бути оголошена правопорушникові. Штраф за порушення митних правил є грошовим стягненням, розмір якого визначається відповідними статтями Митного кодексу. Позбавлення ліцензії, виданої Державною митною службою України, заборона займатися діяльністю, на яку ДМСУ видає ліцензії, є додатковими стягненнями за порушення митних правил. Вони застосовуються до власників митних ліцензійних складів, магазинів безмитної торгівлі та до митних брокерів, митних перевізників або до фахівців з митного оформлення за порушення митних правил, якщо ці правопорушення вчинені ними в межах діяльності, передбаченої ліцензією. Конфіскація може бути головним або додатковим стягненням за порушення митних правил. Воно передбачає примусове вилучення транспортних засобів, товарів і предметів та безоплатну передачу їх у власність держави. Конфіскація майна протипорушника може бути здійснена виключно за рішенням суду і відповідно до певних законодавчих актів України. Стягнення сум вартості майна замість конфіскації цього майна застосовується виключно за рішенням суду і в обсязі та порядку, передбачених чинним законодавством, зокрема Митним кодексом України. Д) Протокол про порушення митних правил. Про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу складає відповідний протокол, який повинен вміщувати такі дані: 1) дата і місце складання протоколу; 2) посада, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка склала протокол; 3) необхідні для розгляду справи відомості про особу, яка вчинила порушення митних правил; 4) місце, час вчинення та суть порушення митних правил; 5) посилання на статтю Митного кодексу, що передбачає відповідальність за таке порушення; 6) прізвища та адреси свідків, якщо вони є; 7) пояснення особи, яка притягається до відповідальності за порушення митних правил; 8) відомості про вилучені товари; 9) інші відомості, які можуть бути необхідні для вирішення справи. Цей протокол підписується посадовою особою, яка його склала, а також особою, яка вчинила порушення митних правил, а також свідками, якщо такі є. У протоколі, в разі потреби, зазначаються місце та час розгляду справи про порушення митних правил. У разі відмови порушника підписати протокол про порушення ним митних правил, до протоколу вноситься відповідний запис особою, що склала протокол, та запис свідків, якщо вони є.

70.3агальний порядок провадження у справах про порушення митних правил Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням (внесенням подання прокурора).

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Протокол про порушення митних правил мають право складати:

посадові особи, які відповідно до посадових інструкцій уповноважені здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України і які безпосередньо виявили порушення митних правил;

посадові особи митних органів, які згідно з посадовими обов'язками мають таке право;

інші посадові особи, уповноважені керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, або керівником митниці.

Підставами для порушення справи про порушення митних правил є:

безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу порушення митних правил;

офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазначені у частині першій статті 319 цього Кодексу;

офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій.

1. Провадження у справі про порушення митних правил здійснюється державною мовою.

2. Особи, які беруть участь у провадженні у справі про порушення митних правил і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, подавати клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.

1. Провадження у справі про порушення митних правил здійснюють, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, посадові особи митниці, в зоні діяльності якої було вчинено або виявлено таке порушення. Окремі процесуальні дії у справі про порушення митних правил можуть вчинятися посадовими особами, уповноваженими складати протоколи про порушення митних правил відповідно до статті 490 цього Кодексу, а у випадку, передбаченому статтею 518 цього Кодексу, - також посадовими особами іншого митного органу.

2. Керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, або особа, яка виконує його обов'язки, має право передавати справу про порушення митних правил для здійснення провадження з однієї митниці до іншої.

3. Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, можуть здійснювати провадження у будь-якій справі про порушення митних правил, порушеній будь-яким митним органом України.

1. Про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

2. Протокол про порушення митних правил повинен містити такі дані:

1) дату і місце його складення;

2) посаду, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка склала протокол;

3) необхідні для розгляду справи відомості про особу, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил, якщо її встановлено;

4) місце, час вчинення, вид та характер порушення митних правил;

5) посилання на статтю цього Кодексу, що передбачає адміністративну відповідальність за таке порушення;

6) прізвища та адреси свідків, якщо вони є;

7) відомості щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів, вилучених згідно із статтею 511 цього Кодексу;

8) інші необхідні для вирішення справи відомості.

3. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала. Якщо при складенні протоколу була присутня особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, протокол підписується і цією особою, а за наявності свідків - і свідками.

4. Якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, відмовляється підписати протокол, до протоколу вноситься відповідний запис. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, має право дати пояснення та висловити зауваження щодо змісту протоколу, а також письмово викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу. Власноручно викладені цією особою пояснення додаються до протоколу, про що до протоколу вноситься відповідний запис із зазначенням кількості аркушів, на яких подано такі пояснення.

5. У разі складення протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, роз'яснюються її права, передбачені статтею 498 цього Кодексу, та повідомляється про можливість припинення провадження у справі про порушення митних правил шляхом компромісу, про що до протоколу вноситься відмітка, яка підписується цією особою.

6. У разі потреби в протоколі зазначаються також місце, дата і час розгляду справи про порушення митних правил.

7. Протокол складається у двох примірниках, один з яких вручається під розписку особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

8. У разі відмови особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, одержати примірник протоколу до протоколу вноситься відповідний запис, який підписується посадовою особою митного органу, яка склала протокол, та свідками, якщо вони є, після чого зазначений примірник протягом трьох робочих днів надсилається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, за повідомленою нею або наявною в митниці адресою (місце проживання або фактичного перебування). Протокол вважається врученим навіть у разі, якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не перебувала за повідомленою нею адресою або місце проживання чи фактичного перебування, назване нею, є недостовірним.

9. Протокол, а також вилучені товари, транспортні засоби комерційного призначення та документи, зазначені в протоколі, передаються до митниці, в зоні якої виявлено порушення митних правил.

71. Постанови митного органу та їх юридичне значення Відповідно до ст. 140 МК, після розгляду справи про порушення митних правил посадова особа митного органу, зазначена в ст. 135 МК, виносить одне з рішень (постанов): ♦ про накладання адміністративного стягнення; ♦ про припинення провадження у справі; ♦ про порушення кримінальної справи і провадження дізнання у справі про контрабанду. Постанова повинна містити: ♦ найменування митного органу, від імені якого винесено постанову; ♦ дату розгляду справи; ♦ відомості про особу, щодо якої розглядається справа, якщо цю особу встановлено; ♦ викладення обставин, установлених при розгляді справи; ♦ посилання на статтю МК, що передбачає відповідальність за вчинене порушення; ♦ прийняття по справі рішення; ♦ строки та порядок оскарження постанови. Копія постанови протягом 3-х днів з дня її винесення вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено. Постанова вважається врученою, навіть якщо особа, щодо якої винесено постанову, не знаходилася у визначеному нею місці проживання, перебування, або це місце було вказано нею неправильно. У ст. 140 МК зазначається, якщо особу, що скоїла ПМП, не встановлено, то сповіщення заінтересованих організацій і осіб про прийняття у справі рішення здійснюється у порядку, визначеному Держмитслужбою. Це положення ще раз демонструє незавершеність законного регулювання всіх моментів провадження у справах про порушення митних правил. У Митному кодексі також не визначено, якою мовою ведеться провадження у справах про ПМП, тому тут треба керуватися Законом про мову. На відмінну від МК Російської Федерації МК України ніяк не регламентує ситуації, що часто зустрічається на практиці, коли необхідно об'єднання або виділення матеріалів у справах про ПМП. В Росії це робиться за постановою начальника митного органу або посадової особи, яка проводить провадження у справі. МК також не регламентує порядок зберігання інформації, яка стала відомою під час провадження у справах про ПМП. Це суттєвий момент в умовах ринкової економіки та конкуренції. Заслуговує на увагу, що в ст. 122 МК вказується на необхідність при складанні протоколу зачитати права особі, яка вчинила правопорушення. Разом з тим МК України не називає таких прав, на відміну від МК Російської Федерації, ст. 308 якого їх визначає: ♦ знати, за яке порушення митних правил особа притягується до відповідальності; ♦ знайомитися з матеріалами після закінчення провадження або під час розгляду, робити виписки; ♦ давати пояснення; ♦ пред'являти докази; робити заяви, відводи; ♦ на випадок адміністративного затримання користуватися послугами адвоката; ♦ використовувати рідну мову та послуги перекладачів; ♦ оскаржувати постанови по справі. У проекті МК необхідно також передбачити таке положення при розгляді справи про ПМП, як повернення справи для додаткового провадження. Постанови митного органу у справі про порушення митних правил є офіційними і підлягають обов'язковому виконанню.