35. Загальний порядок декларуванння товарів та інших предметів

Під декларуванням у митному законодавстві розуміється заява митниці за встановленою формою (письмовою, усною чи іншою) точних відомостей про товари і транспортні засоби, необхідних для здійснення митного оформлення і проведення митного контролю. Як правило, декларування здійснюється в наступних основних випадках:

а) при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

б) при зміні митного режиму у відповідності статті 186 цього Кодексу України (наприклад, у випадку, коли товар, що зберігався на митному складі, продається покупцю, режим митного складу міняється на режим випуску для вільного використання);

в) в інших випадках, обумовлених актами чинного митного законодавства (наприклад, товари, розміщені відповідно до митного режиму митний склад, підлягають повторному митному оформленню, що передбачає подачу нової митної декларації, при анулюванні ліцен

зії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу та ліквідації митного ліцензійного складу).

Результати декларування товарів і транспортних засобів можуть бути використані посадовими особами митного органа в різних цілях, а саме: правоохоронних (для боротьби з контрабандою й іншими порушеннями митних правил), податкових (як податкову декларацію), для адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (з метою здійснення квотування, ліцензування і т.д.), організації інших видів державного контролю на митному кордоні (ветеринарного, фітосанітарного, екологічного, радіологічного і т.д.), ведення зовнішньоторговельної (митної) статистики і інши.

Принцип митного декларування означає, що всі основні дані, необхідні для розрахунку розмірів податків та зборів і виконання митних формальностей, повинні бути представлені безпосередньо особою, що переміщує товар через митний кордон України (власником товару, його володільцем і т.д.), чи митним брокером.

Очевидно, що такий порядок одержання інформації для митних цілей не виключає можливості свідомого надання декларантом митному органу недостовірних чи неточних відомостей.

Форма і порядок декларування визначаються Кабінетом Міністрів України. Основними формами декларування є письмова й усна. Законодавство передбачає можливість застосування інших форм декларування наприклад, шляхом здійснення конклюдентних дій.

У сучасній митній практиці декларування через здійснення конклюдентних дій практикується в міжнародних аеропортах, де організована система "зелених коридорів". Пасажир, не складаючи письмової декларації, самим фактом вибору "зеленого коридору" заявляє митниці про відсутність товарів, що підлягають оподаткуванню або заборонених до ввезення (вивезення) товарів.

Як правило, усне декларування допускається при митному оформленні ручної поклажі й особистого багажу пасажирів.

Громадяни, які в'їжджають (виїжджають) в Україну, здійснюють декларування предметів, що переміщуються ними через митний кордон України, в усній формі, крім випадків переміщення предметів, які декларуються в обов'язковому порядку, або предметів в обсягах, що підлягають оподаткуванню.

При декларуванні товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України фізичними особами, в митної декларації оголошуються наступні відомості:

- режим переміщення громадянина і товарів та інших предметів через митний кордон України: в'їзд, виїзд, транзит.

- відомості про особу: прізвище, ім'я, по батькові; серія і номер паспорта.

- місце постійного проживання (країна).

- громадянство (підданство).

- з якої чи/та в яку країну прямує.

- чи прямують разом з особою діти, скільки.

- кількість місць супроводжуваного багажу, включаючи ручну поклажу.

- кількість місць несупроводжуваного багажу, відправленого за вантажними документами.

- сума національної валюти України, іншої валюти готівкою, валютних цінностей, кількість виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння у будь-якому вигляді і стані.

- наявність товарів, які потребують обов'язкового декларування і переміщення яких через митний кордон здійснюється за дозвільними документами відповідних компетентних органів - будь-якої зброї, боєприпасів і вибухових речовин, наркотиків і психотропних речовин, предметів старовини і мистецтва, друкованих видань та інших носіїв інформації, отруйних і сильнодіючих речовин та ліків, радіоактивних матеріалів, об'єктів флори і фауни, їхніх частин і одержаної з них продукції, високочастотних радіоелектронних пристроїв і засобів зв'язку.

- наявність товарів, які підлягають обкладенню податками.

- наявність товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться).

- транспортний засіб.

- додаткова інформація про найменування та інші відмінні ознаки товару; номер і дата видачі дозвільного документа та назва органу, що його видав; вартість товарів у національній валюті або доларах США.

- відомості про транспортний засіб - вид, марка, рік випуску, об'єм двигуна, номери шасі, кузова, двигуна; митний режим - ввезення/вивезення (тимчасове, зворотне).

Подана декларація засвідчується підписом особи, що переміщується через митний кодон України.

36 декларація поняття види та умови їх застосування В новому Митному кодексі передбачено, що під час митного оформлення товарів митному органу можуть подаватися такі види митних декларацій:

1. Митна декларація, заповнена у звичайному порядку – подається у тому випадку, коли декларант має достатньо відомостей для завершення митного оформлення товарів та транспортних засобів комерційного призначення у відповідності із заявленим митним режимом (ст. 258).

2. Попередня митна декларація – подається до ввезення в Україну товарів (транспортних засобів) або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України. Така митна декларація подається митному органу, в якому буде проводитися митне оформлення товарів, з метою проведення аналізу ризиків та прискорення виконання митних формальностей (ст. 259).

3. Тимчасова митна декларація – подається у разі, якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідними для заповнення митної декларації у звичайному порядку. Така декларація може подаватися за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов'язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації (ст. 260).

4. Періодична митна декларація – може подаватися на регулярне переміщення через митний кордон України товарів однією і тією ж особою на одних і тих же умовах та підставах протягом не більше 180 днів та під зобов'язання про подання додаткової декларації на товари, переміщені за періодичною митною декларацією протягом попереднього календарного місяця, у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України (ст. 260).

5. Додаткова митна декларація– механізм додаткового декларування є нововведенням, передбаченим новим Митним кодексом, а тому нижче ми зупинимося на цьому механізмі детальніше.

Питання, що стосуються застосування механізму додаткового декларування, врегульовані у ст. 261 Митного кодексу.

 

Згідно з ч. 1 зазначеної статті додаткова декларація повинна бути подана декларантом (уповноваженою особою) у випадку подання попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації згідно зі ст. 259 та 260 Митного кодексу. Така додаткова декларація повинна містити точні відомості про товари, задекларовані відповідною попередньою, тимчасовою або періодичною декларацією. Далі уточнюється, що під точними відомостями розуміються відомості, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

 

Випадки, коли при поданні попередньої декларації необхідно також подавати додаткову декларацію, врегульовані ч. 13 ст. 259 Митного кодексу. Зокрема, додаткова декларація подається у таких випадках:

 

 попередня митна декларація не містить всіх необхідних відомостей для завершення митного оформлення;

 після оформлення попередньої митної декларації змінюються заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

 

Будь-яких спеціальних строків подання додаткової декларації у цьому разі не передбачено. Тому, на нашу думку, застосовуватимуться загальні правила. А саме ч. 1 ст. 263 Митного кодексу, згідно з якою митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення товарів, протягом 10 робочих днів з дати доставлення цих товарів до зазначеного органу.

 

Як вже зазначалося вище, додаткова декларація подається до тимчасової митної декларації у строк, що не має перевищувати 45 днів з дати оформлення такої тимчасової декларації.

 

Цей строк може бути продовжено (але не більше ніж на 15 днів), якщо митним органом бралися проби (зразки) цих товарів для проведення їх дослідження (аналізу, експертизи) і рішення митного органу за результатами такого дослідження (аналізу, експертизи) не може бути прийнято у 30-денний строк з дня оформлення тимчасової митної декларації.

 

Ще одним випадком подання додаткової декларації є використання періодичної декларації, якою оформлюються операції, що здійснюються на регулярній основі впродовж певного періоду. При цьому технічні деталі щодо порядку та умов такого декларування (як ми розуміємо, включаючи строк подання такої декларації) буде встановлений Кабінетом Міністрів України.

37. правовий статус декаларанта Декларант виконує всі обов’язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Декларант зобов’язаний: -здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; -на вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; -надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; -сплатити податки і збори.

При визначенні правового статусу декларанта законодавство особливо звертає увагу на те, що, незалежно від того, чи є декларант власником товарів і транспортних засобів та самостійно переміщує їх через митний кордон України,або митним брокером (посередником), який представляє інтереси підприємств і громадян у відносинах з митними органами (ст.26), він виконує всі обов’язки та несе в повному обсязі відповідальність, передбачену Митним кодексом України.

Умовою набуття обов’язків та відповідальності є належним чином підтверджені повноваження декларанта щодо конкретних товарів і транспортних засобів.

До обов’язків декларанта віднесені:

1.Здійснення декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом. Зазначений обов’язок передбачає вимогу заявлення декларантом за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій)точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. В даному випадку йдеться про обов’язковість дотримання декларантом встановле

ної форми декларування із зазначенням вичерпних та точних відомостей про них, передбачених зазначеною формою. Невиконання даного обов’язку декларанта Митним кодексом віднесене до одного з видів порушень митних правил, яке передбачає відповідальність за недекларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби, які підлягають обов’язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України (ст. 340).

2. На вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення.

В даному випадку йдеться про обов’язок декларанта пред’явити товари і транспорті засоби митному органу, але митний орган в даному випадку залишає за собою право не вимагати таке перд’явлення.

3. Надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Митний кодекс визначає термін “митних процедур” як операції, пов’язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Оскільки митний контроль є (відповідно до визначення термінів Митним кодексом України) сукупністю заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, вимоги даної статті обумовлюють обов'язки декларанта щодо подачі ним митному органу документів та заявлення ним відомостей, в обсягах та в порядку, який визначається законодавчими та нормативно-правовими.

4. Сплатити податки та збори.

Отже, декларантзобов’язаний сплатити всі податки та збори, передбачені законодавством України стосовно переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон Укрїни.

Слід зазначити, що положення даної статті не обумовлюють виконання декларантом своїх обов’язків певним місцем, часом митного контролю, митного оформлення або видом митних процедур, які при цьому застосовуються.

38 нетарифні заходи регулювання зед діяльності в україні У сучасній українській правовій науці під нетарифними засобами регулювання зазвичай розуміють встановлені законодавцем обмежувально-заборонні заходи, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України з метою захисту інтересів вітчизняного виробника та споживача.

Однак, нетарифні засоби застосовуються як до імпорту так і до експорту і, таким чином, необхідно говорити про перешкоди для переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України взагалі.

Крім того розширюється сфера застосування нетарифних заходів - з їх допомогою забезпечується захист навколишнього середовища, моралі, релігії і мова вже йде про забезпечення відповідних аспектів національної безпеки та національних інтересів країни.

Таким чином, до нетарифних заходів відносяться будь-які заходи неподаткового характеру з боку держави, спрямовані на здійснення впливу на суспільні відносини в зовнішньоекономічній сфері. І сутність нетарифного регулювання ЗЕД полягає в забезпечені належного захисту не лише інтересів держави, а і інтересів окремих суб'єктів цієї діяльності.

Світова організація торгівлі (СОТ) неодноразово наголошувала на необхідності повної ліквідації нетарифних бар'єрів, але більшість країн світу продовжують широко їх застосовувати. На сьогодні нетарифні бар'єри представляють собою найбільш ефективну зброю дискримінації та блокування доступу до ринків збуту. Вони включають велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками Міжнародної конференції з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) більше ніж 800), починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, введення санітарних і технічних норм та закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур.

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше - технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС [83] .

В сучасних умовах нетарифне регулювання застосовується державами з такими основними цілями:

- захист національної економіки;

- дотримання міжнародної безпеки;

- охорона життя та здоров'я людей;

- виконання міжнародних зобов'язань;

- підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо. Крім того, у випадках:

- різкого погіршення платіжного балансу країни;

- необхідності збільшення надходжень у державний бюджет країни;

- великого зовнішнього боргу країни;

- значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;

- великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

- необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.

До переваг нетарифних засобів можна віднести:

- просту процедуру їх застосування (встановлення більшої частини нетарифних обмежень відбувається нормативними актами органів виконавчої влади);

- високу ефективність та оперативність застосування;

- відсутність необхідності узгоджувати застосування більшості нетарифних засобів з іншими державами.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких - СОТ, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Міжнародна конференція з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) та Європейська економічна комісія ООН.

Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання.

Існують різні класифікації нетарифних заходів, які розробляються міжнародними організаціями. Найбільш відомими є класифікації, які були розроблені ЮНКТАД та СОТ.

За класифікацією ЮНКТАД нетарифні заходи поділяються на:

- паратарифні;

- заходи цінового контролю;

- заходи фінансового контролю;

- автоматичне ліцензування;

- кількісні обмеження;

- монопольні заходи та технічні стандарти.

Класифікація, розроблена СОТ розподіляє всі інструменти нетарифного регулювання на такі 5 груп:

1. Заходи втручання держави в економіку (пільги виробникам та споживачам місцевої продукції; експортні субсидії; компенсаційні мита; державні закупки; торгові операції державних підприємств інші заходи з обмеження торгівлі).

2. Особливості митних та адміністративних процедур (заходи митної оцінки; антидемпінгові мита; структура тарифів; консульські та митні формальності та документи; вимоги відносно зразків товарі).

3. Стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів (технічні стандарти; вимоги до упакування товарів та маркування);

4. Специфічні торгові бар'єри ( кількісні обмеження імпорту; двосторонні дискримінаційні обмеження імпорту; обмеження експорту; встановлення мінімальних цін; ліцензування; заборони щодо кінофільмів).

5. Імпортні податки та збори (внесення депозитів; кредитні обмеження для імпортерів; різні збори; прикордонні збори фіскального характеру; обмеження щодо іноземних вино-горілчаних виробів; дискримінаційні збори з автомобілів; статистичні та адміністративні збори; спеціальні збори на імпортні товари).

Всі види нетарифних обмежень можна умовно згрупувати у такі три класи: економічні, адміністративні та правові.

39. ліцензування поняття підстави та види До числа найбільш розповсюджених інструментів нетарифного адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться ліцензії і квоти.Ліцензія — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом установленого порядку визначених товарів або валютних засобів з метою інвестицій і кредитування.Квота — граничний обсяг певної категорії товарів, які дозволено експортувати (імпортувати) в установленом порядку, який визначається в натуральних або ціннісних одиницях.Ліцензування і квотування експорту й імпорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме:— у випадку погіршення розрахункового балансу, збільшення зовнішньої заборгованості країни;—  у випадку порушення рівноваги по окремих товарах на внутрішніх ринках;—  у разі потреби забезпечення певних пропорцій між імпортною і вітчизняною продукцією;—  у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;—  згідно з міжнародними угодами.В Україні вводяться наступні види експортних (імпортних) ліцензій:—  генеральна — відкритий дозвіл на експортно-імпортні операції з певного товару або з певною країною   протягом   періоду  дії  режиму  ліцензування щодо цього товару;—  разова — разовий дозвіл, що має іменний характер і надається для здійснення окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менше необхідного для здійснення експортної (імпортної) операції;—  відкрита — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.Види квот, що вводяться в Україні;  глобальні квоти — квоти, що встановлюються на товар без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується;—  групові квоти — квоти, що встановлюються на товар з визначенням групи країн, куди товар може експортуватися або з відкіля імпортується;—  індивідуальні квоти — квоти, що встановлюються на товари з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватися або з відкіля він може імпортуватися.Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, а також термінів дії цього режиму. Реалізація квот, так само як і ліцензій, на окремі товари, роботи або послуги, здійснюється Міністерствами зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.І, нарешті, чинним законодавством установлений не тільки перелік товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, а і перелік, у який входять предмети, товари, послуги, експорт-імпорт яких за будь-яких умов забороняється. До них відноситься:— експорт із території України предметів, що становлять національне, історичне, культурне надбання українського народу;—  імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або являти загрозу життю населення і тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;суперечать відповідним нормам Конституції України;—  експорт і імпорт товарів, здійснюваний з порушенням прав промислової й інтелектуальної власності.

40. квотування зед операцій поняття підстави та види Квота — це кількісний нетарифний засіб обмеження експорту або імпорту товару певною кількістю або сумою на визначений проміжок часу. Квоти можуть встановлюватись як на експорт, так і на імпорт товарів. Встановлення квот переслідує певні цілі. Експортні квоти вводяться відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни у спільному експорті певного товару, або урядом окремої держави для обмеження вивозу товарів, дефіцитних на національному ринку. Імпортні квоти вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав. Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджені такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): — глобальні; — групові; — індивідуальні; .Квоти (контингенти) глобальні — квоти, що встановлюються щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.Квоти (контингенти) групові — квоти, що встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.Квоти (контингенти) індивідуальні — квоти, що встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. протягом установленого терміну та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру. Тісно пов'язаний із квотуванням інший вид державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який називається ліцензуванням. Ліцензування — це регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільний пакет документів, що видається державними органами на право експорту або імпорту товару у визначених кількостях на встановлений проміжок часу. Підставою для митного оформлення товарів, що підлягають ліцензуванню, є експортна (імпортна) ліцензія Міністерства економіки України (у передбачених випадках, крім ліцензії-погодження уповноважених органів), відповідно до якої митний орган веде облік обсягів ввезеної (вивезеної) продукції. Ліцензія експортна (імпортна) — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого терміну певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджені такі види експортних (імпортних) ліцензій: — генеральна; — разова (індивідуальна); — відкрита (індивідуальна); Ліцензія генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування на цей товар (товари). Ліцензія разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції. Ліцензія відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не меншого одного місяця) з визначенням його загального обсягу. З кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Те ж саме стосується і квоти. Ліцензування і квотування пов'язані між собою, оскільки ліцензування використовується як механізм розподілу квоти шляхом видачі ліцензій індивідуальним імпортерам до її вичерпання. Квоти і ліцензії обмежують самостійність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності стосовно вибору ринку та обсягу торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного нетарифного регулювання сьогодні найпоширеніші. Рішення про запровадження режиму ліцензування і квотування експорту (імпорту) ухвалюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України, з визначенням переліку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, та термінів дії цього режиму. Квоти затверджуються Кабінетом Міністрів, а реалізація квот і ліцензування експорту (імпорту) здійснюється Міністерством економіки України. Кабінет Міністрів щорічно своїми постановами затверджує перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню в поточному році. На виконання цих постанов Міністерством економіки України щорічно визначаються умови та порядок оформлення й одержання експортно-імпортних ліцензій на поточний рік. На ряд імпортних товарів, таких як фармацевтичні продукти і матеріали, косметичні препарати та засоби особистої гігієни, ветеринарні препарати, хімічні засоби захисту рослин, підставою для одержання імпортної ліцензії є відповідний дозвільний документ-погодження, яким уповноважені органи засвідчують відповідність технічних, фармакологічних, санітарних характеристик товару вимогам, встановленим законодавством України.

41. рееестрація зед договорів1. Режим державної реєстрації контрактів запроваджується з метою забезпечення відпо­відності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України. Державна реєстрація дозволяє також контролювати кількість товару, що експортується, з метою запо­бігання перевищенню встановленого обмеження з вивезення певного товару, адже до дер­жавних органів постійно надходить інформація про кількість експортованого товару, щодо якого існують певні кількісні обмеження.

2. Державна реєстрація зовнішньоекономічних контрактів належить до заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Державній реєстрації підлягають контракти, що укладені суб'єктами зовнішньоекономіч­ної діяльності України всіх форм власності і предметом яких є:

- товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України. Відповідно до нового Митного кодексу України, реекс­порт - це митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніш

е ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію Укра­їни вивозяться з цієї території в режимі експорту;

- товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передба­чено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу. Згідно із статтею 1 За­кону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1994 р. № 959-ХІІ, дем­пінг — це ввезення на митну територію країни імпорту товару за ціною, нижчою від порів­нянної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоду національному товаро­виробникові подібного товару;

- товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів еконо­мічних угруповань, митних союзів;

- товари походженням з України, щодо яких застосовуються антидемпінгові процедури;

- товари походженням з України, експорт яких здійснюється у межах бартерних (товаро­обмінних) операцій чи операцій зустрічної торгівлі.

Конкретний перелік товарів, які експортуються за умови реєстрації зовнішньоекономіч­них контрактів, затверджено наказом Мінекономіки України від 11 липня 2002 р. № 207 [176]. До цього переліку входять, наприклад добрива мінеральні, хімічні або азотні (код згід­но з УКТ ЗЕД 3102 10, 3102 30), шкірсировина та шкіра (код згідно з УКТ ЗЕД 4101, 4104 (крім 4104 10 10 00).

Зовнішньоекономічний контракт не потрібно реєструвати у разі коли до експорту товарів, визначених у переліку, застосовується режим ліцензування (з видачею ліцензії) чи подвійної перевірки експорту (з видачею відповідного «експортного документа») відповідно до міжна­родних договорів чи законодавства України.

Зовнішньоекономічний контракт, який підлягає реєстрації, може бути зареєстрований Мінекономіки України або уповноваженими ним Міністерством економіки АР Крим та відповідними структурними підрозділами обласних чи міських держадміністрацій. Зовніш­ньоекономічні контракти, загальна вартість яких не перевищує 1,5 млн. доларів США, реє­струють відповідні структурні підрозділи обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій, враховуючи при цьому місце (регіон), у якому зареєстрований суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоекономічні контракти, загальна вартість яких становить від 1,5 млн. доларів США до 3 млн. доларів США, реєструють відповідні струк­турні підрозділи Луганської, Дніпропетровської, Запорізької та Донецької обласних держ­адміністрацій (за умови, що підприємство - учасник зовнішньоторговельної операції заре­єстровано в цих регіонах). Якщо ж облікова вартість зовнішньоекономічного контракту перевищує 3 млн. доларів США, то реєструють контракт, оформляють і видають реєстрацій­ну картку відповідні управління Мінекономіки України.

Для державної реєстрації зовнішньоекономічного контракту слід подати такі документи:

1) заяву в довільній формі на офіційному бланку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльно­сті - заявника за підписом його керівника;

2) інформаційну картку зовнішньоекономічного контракту встановленої форми;

3) оригінал зовнішньоекономічного контракту з усіма чинними на дату подання додатка­ми, специфікаціями, додатковими угодами та іншими документами, що є частинами контракту, та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоеко­номічної діяльності (якщо зовнішньоекономічний контракт підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку);

4) оригінал іншого договору (наприклад договору доручення, комісії, агентування, спіль­ної діяльності та співробітництва, консигнації, дилерських чи дистриб'юторських послуг, оренди, наймання, лізингу, збереження) і його копії, завірені в установленому порядку. Ці документи подають у тому випадку, якщо суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни, який звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного контракту ін­шому суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України;

5) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, завірену керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності;

6) копію витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного по­свідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію іноземного суб'єкта господарської діяльності, завірену керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України. її подають лише у разі попередньої поставки товару;

7) лист-погодження Мінпромполітики (у разі експорту металобрухту);

8) документ, що підтверджує оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного кон­тракту.

Відповідні підрозділи Мінекономіки України, Міністерство економіки АР Крим чи обласних і міських підрозділів держадміністрації із зовнішньоекономічних зв'язків розглядають пере­лічені документи протягом 10 робочих днів з дати звернення. За результатами розгляду прийма­ється рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного контракту чи про відмову в ній.

Державну реєстрацію зовнішньоекономічного контракту підтверджує картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту, яка є дійсною для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного контракту, протягом 12 місяців з дати її оформлення.

3. Адміністративно-господарськими санкціями визнаються заходи організаційно-право­вого або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта госпо­дарювання та ліквідацію його наслідків.

ГК передбачає можливість застосування органами державної влади та органами місцево­го самоврядування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції таких видів:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

- застосування антидемпінгових заходів;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;

- інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК та іншими законами. Застосування зазначених санкцій може бути оскаржено в судовому порядку.

42 дозвіл інших державних контролюючих органів як заходи нетарифного регулювання зед Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку. ... Дальшого вдосконалення потребує митна служба»21. З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин. Розрізняють тарифні і нетарифні засоби регулювання. Серед них: Кількісні обмеження — адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у встановленні кількості і номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження експорту. Квота — кількісна межа товару певних категорій, які дозволені для ввезення в країну. Квоти мають на меті збереження іноземної валюти, захист промисловості України і забезпечення зайнятості населення. Тому й квотування розглядається як різновид заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності через введення державними і міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. За спрямованістю дії квоти поділяються на експортні та імпортні. За охопленням території квоти поділяються на глобальні та індивідуальні. Регулювання такої діяльності здійснюється і через ліцензування — засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи Імпорт товару у встановлених кількостях на певний проміжок часу. Ліцензії бувають разові і генеральні, глобальні й автоматичні: разова ліцензія — письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції; генеральна ліцензія — дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод; глобальна ліцензія — дозвіл ввезти чи вивезти даний товар у будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості; автоматична ліцензія —дозвіл, що видається негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом. «Добровільне» обмеження експорту — кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі чи обмежити, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти. Поряд з кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль відіграють бар'єри не митного характеру. Серед них розрізняють: технічні бар'єри — національні, технічні, адміністративні норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню неякісних чи не бажаних на вітчизняному ринку товарів з-за кордону. Найбільш розповсюджені технічні бар'єри: — вимоги про дотримання національних стандартів; — вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції; — вимоги до упаковки і. маркування; — вимоги про дотримання певних санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля; — вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів. Втім, технічні бар'єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їх введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на її території низку низькоякісних жуйок. Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: внутрішні податки і збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори), політика державних закупок, вимоги про зміст місцевих компонентів. Також широко застосовується система експортного контролю — сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивезення за межі України озброєння і військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння і військової техніки (товари подвійного застосування); щодо недопущення вивезення зброї масового знищення та інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їх створення, а також заходів для виявлення, попередження і припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування належать окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, роботи і послуги, що пов'язані з ними, які, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю. Експортний контроль згідно з Указом Президента України від 28 грудня 1996 р. № 1279/96 «Про подальше удосконалення державного експортного контролю» ставить такі завдання: — організацію і здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов'язань України про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки і обмеження передання звичайної зброї; — вжиття заходів, спрямованих на захист державних інтересів у сфері експортного контролю; — вирішення питання про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів; — здійснення контролю за використанням контрольованих товарів із заявленою метою; — реєстрація юридичних і фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту зазначених товарів і надання відповідних послуг; — розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів щодо регулювання діяльності в цій сфері; — створення автоматизованої системи державного експортного контролю і забезпечення її функціонування; — здійснення співробітництва з відповідними органами іноземних держав і організаціями міжнародних режимів контролю; — участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією з політики експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що входять до її компетенції. Державному експортному контролю згідно з Положенням про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. підлягають міжнародні передачі товарів таких категорій: — товари, що стосуються ядерної діяльності і можуть бути використані для створення ядерної зброї; — товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї; — вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали і технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї; — товари військового призначення. Правове регулювання підприємництва за участю іноземних суб'єктів має регіональний аспект, що проявляється у регіональному співробітництві та у спрощеному порядку митного оформлення та переміщення товарів.

← prev

43. Попередні операції поняття мета види Митне оформлення починають не пізніше ніж через 30 хв. після того, як посадова особа митного органу повідомила щодо готовності розпочати митне оформлення конкретних товарів і транспортних засобів. Перед цим виконується низка заходів, що об’єднані поняттям “попередні операції”. Головне їх призначення — полегшити та прискорити виконання основного митного оформлення, не допустити ввезення або вивезення недозволених товарів і транспортних засобів, ідентифікувати товари для митних цілей.    Особи з повноваженнями відносно товарів і транспортних засобів та їх представники мають право бути присутніми при митному оформленні. В свою чергу митні органи мають право при потребі вимагати обов’язкової присутності цих осіб при здійсненні митного оформлення та надання допомоги в його здійсненні.    При митному оформленні товарів і транспортних засобів, які ввозяться в Україну в митних режимах: випуску у вільне використання, реімпорту, митного складу, декларування яких здійснюється із замовленням вантажної митної декларації, митні органи повинні вимагати, щоб власник або особа, яка перевозить предмети та здійснює їх митне оформлення, пред’являли ці предмети митному інспекторові.    Якщо в процесі митного оформлення товарів і транспортних засобів виникає необхідність їх транспортування, вивішування, визначення наявної кількості, розвантаження, вивантаження, транспортування, відкриття ящиків, ємностей тощо, то всі ці дії на вимогу митника виконують особи, що переміщують предмети через митний кордон, перевізник, власник складу, інша особа, що має повноваження відносно товару. Такі операції не тягнуть фінансових витрат з боку митних органів.    З метою митного контролю та митного оформлення митні органи мають право брати проби та зразки предметів для їх дослідження (ст. 40 МК).    Порядок взяття проб визначено в ст. 10 МК: - проби беруть у мінімальних кількостях, що забезпечують можливість проведення їх дослідження; - про взяття проб і зразків товарів складається акт за встановленою формою; - з дозволу митних органів зразки і проби товарів можуть брати інші контролюючі органи; - при взятті проб можуть бути присутніми уповноважені особи власника предметів, які при цьому повинні сприяти діям митників, виконувати за свій рахунок вантажні та пакувальні роботи; - митні органи можуть брати проби без присутності уповноважених осіб за невідкладних обставин та у випадку неявки таких осіб понад 10 днів від часу пред’явлення товару до митного оформлення; - особи із повноваженнями власника товару мають право знайомитися з результатами досліджень; - витрати на проведення досліджень особа не відшкодовує, за винятком, коли це робилося на її замовлення; - інші контрольні органи, що брали зразки на пробу, зобов’язані доповісти про результати дослідження взятих зразків митному органу.    Митні органи мають право встановлювати транспортне супроводження товарів, транспортних засобів і документів на них службовими особами митних органів або призначити для їх перевезення митного працівника. Ці послуги оплачує власник товару.    Коли митні органи не мають можливості визначити перевізника товару чи документи на нього, то за законом вони мають право вимагати забезпечення сплати митних платежів, включаючи попередньо фінансову гарантію (на депозит митного органу).    Відносно визначених раніше попередніх операцій митного оформлення можна зауважити, що при ввезенні товарів із-за кордону на митну територію України, а також при вивезенні товарів із вільних митних зон, безмитних складів перевізник повинен попередньо повідомити про це митні органи. Якщо товари вивозяться за межі держави, то обов’язок повідомити про це митні органи лежить на особі, що переміщує товар і транспортні засоби. Якщо ця особа не робить повідомлення, то це зобов’язаний зробити перевізник. Митні органи можуть вказати, куди і коли повинні прибути товар і уповноважені особи для проведення митного оформлення. Такі повідомлення не роблять морські і річкові судна, повітряні судна, що перетинають митну територію України без зупинки, без заходу в наші порти.    Після надання повідомлення перевізник повинен доставити товари за визначеними маршрутами у визначене митницею місце. Існують розрахунки відстані, яку за добу треба подолати, та часу, за який товар має бути доставлений у зазначене місце. Треба зауважити, що зміна маршруту може призвести до серйозних наслідків з урахуванням рухомих патрулів податкової міліції, СБУ та Держмитслужби.    У місці доставки не пізніше ніж через 30 хв. перевізник доводить до відома митного органу про своє прибуття та передає необхідні супровідні документи. Всі наступні дії (вивантаження, розпакування, зміна ідентифікаційних знаків, зняття пломб тощо) можуть виконуватися лише на вимогу митника. Порушення цього порядку тягне адміністративну відповідальність перевізника (ст. 109, 110 МК).    Відповідальність не наступає, якщо перевізник доведе обґрунтованість та необхідність дій у зв’язку із загрозою життю людей, псуванням товару, транспортного засобу. Про ці обставини перевізник повинен своєчасно повідомити митний орган.    Товари і транспортні засоби, що прибули на місце митного оформлення у неробочий час, повинні бути розміщені у зоні митного контролю.    Наступним етапом та необхідною умовою початку здійснення митного оформлення є подання митному органу перевізником чи уповноваженою особою власника товару декларації — документа встановленої форми, в якому визначаються характер, кількість (розмір) і вартість, характеристики товару, транспортного засобу.    Товари та транспортні засоби з моменту їх пред’явлення митному органу для митного оформлення і до їх випуску (до визначення митного режиму — див. наступну тему. — Авт.) перебувають на тимчасовому зберіганні митних органів, яке здійснюється на спеціальних складах — митних ліцензійних складах, чи складах, власники яких отримали ліцензію в митних органах. За зберігання та строк тимчасового зберігання (не більше 3-х місяців) власник товару платить власнику складу.    Митне оформлення передбачає такі етапи.    1. Прийняття, реєстрація та облік митних декларацій. Особа повинна чітко заповнити декларацію, а після її передачі до митного органу на неї поширюється обов’язок нести юридичну відповідальність (адміністративну, кримінальну) за відповідність запису реальному стану. Митний орган повинен перевірити правильність заповнення митної декларації, внести інформацію в систему електронного обліку і проставити на ВМД відмітку “перевірено” та відбитки своєї особистої печатки. З цього моменту конкретна особа митного органу та сам митний орган вступає в офіційні відносини з власником товару, підтверджуючи готовність його митного оформлення.    2. На другому етапі перевіряється правильність визначення коду товару відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження, а також дотримання заходів нетарифного регулювання (при необхідності). Митні дії, що виконуються на цьому етапі, важливі для митної статистики. Особа, яка здійснює перевірку, повинна проставити на ВМД відмітку “перевірено” та засвідчити своєю особистою печаткою.    3. На третьому етапі здійснюється валютний контроль і контроль митної вартості товару. При цьому перевіряються всі необхідні документи щодо зовнішньоекономічного контракту, дотримання вимог валютного законодавства, уточнюється вартість товару та розміри відповідних митних платежів. Час закінчення перевірки фіксується в ВМД та проставляється відбиток особистої печатки інспектора.    4. На четвертому етапі митного оформлення відбувається перевірка правильності митних платежів, наявності заборгованості у суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності за попередню діяльність та прострочення митних платежів. Перевіряється фактичне надходження грошових сум на рахунок митних органів. Результати перевірки також підтверджуються відбитком особистої печатки інспектора.    5. На останньому етапі митного оформлення перевіряється проходження документів перших чотирьох етапів, правильність заповнення документів і при потребі приймається рішення щодо проведення митного огляду товару. Зауважимо, що рішення щодо проведення митного огляду товару може прийматися будь-яким інспектором митного органу, точніше на будь-якому етапі митного оформлення. Кожний інспектор несе персональну відповідальність за відповідність відомостей, занесених у декларацію, реальному стану.    За рішенням митного інспектора, який здійснює митне оформлення, випуск товару та транспортних засобів після митного оформлення може здійснюватися і без митного огляду.    Рішення на переміщення товару та транспортних засобів у відповідний митний режим приймається начальником відділу митного оформлення й підтверджується проставленням штампу на всіх ВМД та провізних документах і відбиткою особистої печатки посадової особи. Якщо на будь-якому етапі виявлені невідповідності в документах, то начальник відділу митного оформлення робить надпис “Випуск заборонено” (штамп) і складає доповідну записку щодо виявлених порушень.    Внесення змін у митну декларацію не дозволяється. Це можна робити до передачі декларації посадовій особі митного органу та до початку митного оформлення чи митного огляду.

44. Загальні положення переміщення та пропуску через митний кордон товарів тз та ін предметів Принципи переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України — основні положення, що в рівній мірі стосуються всіх учасників при переміщенні (транзиті) товарів і предметів через митну територію України і проведені у главі 13 МК України. Як правові вимоги вони обов'язкові до виконання митними органами, а також фізичними і юридичними особами, які переміщують товари і предмети через митну територію України. Вони є основою такої діяльності. До них належать: — рівність прав всіх фізичних і юридичних осіб на переміщення товарів і транспортних засобів. Це проявляється в тому, що всі фізичні і юридичні особи на рівних підставах вправі ввозити в Україну і вивозити за її межі товари і транспортні засоби. Таке право їм надається незалежно від того, чи є вони власниками зазначених товарів і транспортних засобів, чи їх купцями, або виступають легально в іншій якості, яка законом визнається достатньою для їх переміщення; — встановлення заборон на ввезення і вивезення окремих товарів. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення безпеки для життя та здоров'я людей, довкілля, безпеки держави, захисту державного порядку, моралі, рослин та тварин. Вони можуть бути спричинені турботою про власного товаровиробника; — встановлення обмежень на ввезення і вивезення товарів визначається відповідно до особливостей національної економіки, виконання міжнародних зобов'язань України, захисту економічного суверенітету та внутрішнього споживчого ринку або як прийняте у відповідь на дискримінаційні обмеження інтересів українських підприємців і громадян в іншій країні. Наприклад, в Україну заборонено ввезення автотранспортних засобів старше спочатку 10 років, потім — 8, а тепер — 5 років. Перелік таких товарів є відкритим і встановлюється законодавством; — право вибору митного режиму надається виключно особі, що переміщує товари, предмети чи транспортні засоби. За заявою такої особи один митний режим може бути замінено на інший. Втім вибір митного режиму здійснюється з урахуванням призначення і характеру товару, мети його переміщення, перспективи подальшого використання, умов його придбання чи виникнення права на нього; — забезпечення збереження товарів є основною вимогою при •здійсненні митних операцій. Такий обов'язок покладається на митні органи. При цьому загальним для всіх митних режимів є правило звільнення від відповідальності за незбсреження товару внаслідок аварії чи непереборної сили (форс-мажору). Не застосовується така відповідальність, якщо недостача товару виникла внаслідок нормального зменшення за нормальних умов збереження і транспортування; — визначеність місця і часу перетинання митного кордону полягає в тому, що це допускається лише у законодавчо визначених місцях — митницях. Переміщення через митний кордон України транспортних засобів, товарів та інших предметів, речей, валюти та цінностей здійснюється в місцях розташування митниць. В інших місцях товари та інші предмети можуть бути переміщені через митний кордон лише за згоди митниці. Це в більшій мірі стосується співробітництва прикордонних територій. Наприклад, для того щоб надати сусідові чи родичу допомогу у збиранні урожаю комбайном, не обов'язково переганяти його тільки через митницю. За згоди митниці цс можна здійснити і в іншому місці. Законодавством також встановлено умовний випуск товарів. Переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається KM України відповідно до міжнародних договорів України. Переміщення окремих видів товарів через митний кордон України може здійснюватися через спеціально визначені пункти пропуску на митному кордоні України. Перелік таких пунктів пропуску затверджується KM України. Загалом переміщення товарів та транспортних засобів здійснюється особами самостійно, якщо чинним законодавством не передбачено для цього спеціальних обмежень та заборон. Так, ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію І товарів окремих видів може заборонятися законами. Не можуть бути І пропущені через митний кордон України товари: 1) заборонені до ввезення в Україну; 2) заборонені до вивезення з України; 3) заборонені до транзиту через митну територію України. 4) щодо яких не було здійснено митне оформлення; 5) які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог цього Кодексу та інших законів України. До переміщення через митний кордон України у міжнародних 1 поштових відправленнях забороняються також культурні цінності. Правовий режим переміщення культурних цінностей через митний 1 кордон України визначається спеціальним законом. Рішення митних органів щодо заборони або дозволу переміщення через митний кордон України конкретних товарів може бути І оскаржено у судовому порядку. У випадках, передбачених законом, на окремі товари можуть запроваджуватись обмеження у разі їх переміщення через митний і кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України 1 здійснюється на підставі дозволів уповноважених органів виконавчої І влади, що виконують відповідні контрольні функції. Переліки товарів, переміщення яких через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів органів державної влади, порядок видачі таких дозволів затверджуються KM України. Органи виконавчої влади, І що уповноважені видавати такі дозволи, також визначаються KM України. Це, як правило, відповідні галузеві міністерства. Порядок переміщення через митний кордон України валютних цінностей встановлюються Національним банком України. Порядок здійснення митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів, щодо яких встановлено І обмеження, визначається KM України. Митні органи здійснюють контроль за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України у взаємодії зі спеціально уповноваженим державним органом контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей та спеціально уповноваженим державним органом в галузі архівної справи в порядку, встановленому законом України.

45. Засоби та способи переміщення товарів чеез миний крдон України Стаття 110. Засоби та способи переміщення товарів

Переміщення товарів через митний кордон України здійснюється засобами авааційного, водного, автомобільного, залізничного, трубопровідного транспорту, а також лініями електропередачі. Залежно від наявності перевізника, відправника, одержувача, а також договору на перевезення товари переміщуються у: вантажних відправленнях; 2) супроводжуваному багажі; 3) несупроводжуваному багажі; 4) ручній поклажі; 5) міжнародних почтових відправленнях; 6) міжнародних експрес-відправленнях.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів – це ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб.

Товари переміщуються під митним контролем з митниці відправлення у митницю призначення шляхом їх перевезення залізничним, автомобільним, повітряним, річковим і морським транспортом, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.

Як правило, товари переміщуються між митниціми під митним забезпеченням в упаковці, транспортних засобах чи контейнерах, виготовлених та обладнаних таким чином, щоб товари не могли бути вилученими.

Переміщення товарів здійснюється наступними способами:

вантажних відправленнях;

супроводжуваному багажі;

несупроводжуваному багажі;

ручній поклажі;

міжнародних поштових відправленнях;

="text-align: justify;">міжнародних експрес-відправленнях.

1) Переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях – переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортніх операцій, а також інших операцій пов”язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація;

2) Переміщення товарів через митний кордон України у супроводжуваному багажі – переміщення через митний кордон України товарів, що належать громадянам, у багажних відділеннях транспортних засобів, якими прямують ці громадяни або уповноважені ними особи, з оформленням багажних документів;

3) Переміщення товарів через митний кордон України у несупроводжуваному багажі – переміщення через митний кордон України товарів, що належать громадянам або уповноважених ними осіб з оформленням багажних документів. Являється одним із найпоширеніших способів переміщення через митний кордон товарів. При цьому використовується такий вид транспортного засобу, як контейнер, що дає змогу переміщувати товари митними територіями багатьох країн у значних обсяг незалежно від виду транспорту, відстані, умов доставлення та погодних умов, під відповідальність перевізника щодо доставлення таких предметів у визначені терміни із забезпеченням збереження (страхування) цілісності таких предметів протягом усього шляху їх слідування.

З початку створення незалежної Української держави та визначення її митних кордонів гостро постало питання щодо забезпечення здійснення належного митного контролю за товарами, що переміщуються через митний кордон, зокрема у складі несупроводжуваного багажу.

Законом України від 13.09.01р. № 2681-ІІІ визначено такі поняття:

Несупроводжуваний багаж (НСБ) – відправлені власником (або за його дорученням – іншою фізичною чи юрідічною особою) особисті речі та товари, що перетинають митний кордон України окремо від власника.

Часто на практиці громадянин, який відправив НСБ, наприклад на постійне місце проживання (ПМП), може певний час (інколи і довготривалий) не перетинати митний кордон України за різних причин та обставин (наприклад, внаслідок хвороби, адміністравних обставин і т.ін.). При цьому він може дати доручення, у встановленому порядку завірене нотаріально, іншій особі на одержання НСБ.

Тобто реально громадянин – власник несупроводжуваного багажу в момент відправлення НСБ особою, яка діє за його дорученням, фактично може не перебувати за кордоном, або тимчасово не виїжджати з України.

Якщо предмети, які надходять в Україну на адресу фізичної особи, відправлення їх власником (цією особою), або його довіреною особою, вони визнаються вантажним відправленням.

Вантажне відправлення – товари, що надходять в Україну на адресу громадян, які не перебували за кордоном у момент їх придбання і не відправляли їх в Україну.

Порядок митного оформлення несупроводжуваного багажу і вантажних відправлень мають свої певні особливості.

Порядок оформлення несупроводжуваного багажу при вивезенні за кордон.

Митне оформлення НСБ здійснюється в митниці за місцем знаходження його власника. При відправленні несупроводжуваного багажу його власник або особа, яка діє за нотаріально засвідченим дорученням власника багажу, для митного оформлення подає необхідні для цього документи:

закордонні паспорти або докумет, що його замінює (посвідчення військовослужбовця, довідка про загублений паспорт);

опис (перелік) предметів;

листок вибуття, квиток для проїзду за кордон (ПМП) у разі проїзду громадськими видами транспорту;

товаросупровідні документи (залізничні або транспортні накладні, багажні квитанції);

інші документи, необхідні для митного оформлення.

Інспектор митної служби здійснює митний огляд багажу, накладає митне забезпечення на товаросупровідні документи, декларації, виписує провізну відомість, проставляє необхідні штампи і печатки.

Одна митна декларація заповнюється у 2 примірниках, у кожному з яких зазначаються відомості про вміст НСБ. Перший примірник митної декларації залишається в справах митного органу, другий – додається до товаросупровідних документів на НСБ.

Порядок оформлення несупроводжуваного багажу при ввезенні з-за кордону.

Факт відправлення НСБ із-за кордону зазначається в пасажирській митній декларації, яка заповнюється власником в одному примірнику на прикордонній митниці при в”їзді в Україну. Митна декларація, засвідчена відтиском особистої номерної печатки посадової особи митного органу, залишається у власника НСБ.

Одержувач НСБ для оформлення в митному відношенні подає такі документи:

паспорт або інший документ, що його замінює;

митну декларацію, заповнену власником багажу при перетині державного кордону України з указаними в ній даними про наявність несупроводжуваного багажу, а також даними про пропущені при цьому валюту та предмети з відмітками прикордонної митниці.

товаросупровідні документи на багаж (залізнична або автотранспортна накладна);

провізну відомість.

При одержанні НСБ одержувач або особа, яка діє за нотаріально засвідченим дорученням власника багажу, заповнюють митну декларацію.Після проведення митного огляду інспектор митної служби проставляє особисту номерну печатку в товарносупровідних документах на багаж, на митній декларації з відомостями про пропущені предмети, а також закриває провізну відомість шляхом проставлення ОНП та здійснює запис “Вантаж надійшов”.

Пасажирська митна декларація залишається у справах митниці.

Митне оформлення предметів, що перерміуються у складі НСБ здійснюються митницями України відповідно до Порядку митного оформлення несупроводжуваного багажу, що переміщ.ується через митний кордон України затвердженого Наказом Держмитслужби від 08.10.1999 р. № 645 з змінами внесеними Наказом держмитслужби № 763 від 22.11.2001 р який діє на данний час.

4)Переміщення товарів через митний кордон України у ручній поклажі- переміщення через митний кордон України товарів, що належать громадянам, у пасажирських відділеннях (салонах), транспортних засобів, якими прямують ці громадяни або уповноважені ними особи, без оформлення багажних документів.

5)Переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях – переміщення товарів через митний кордон України в упакованих та оформлених відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та Правил користування послугами поштового зв”язку листах, бандеролях, спеціальних мішках з позначкою “М”, дрібних пакетах, поштових посилках, відправленнях прискореної пошти з позначкою “ЕМS”, які приймаються до пересилання за межі України, доставляються в Україну або переміщуються територією України транзитом підприємствами поштового зв”язку.

Відповідно до Всесвітньої поштової конвенції (сеул, 1994 року) та наказу міністерства зв”язку від 12.06.96р. № 120 під міжнародними поштовими відправленнями (МПВ) який діє на данний час розуміють:

посилки – поштове відправлення з предметами культурно-побутового та іншого призначення, не забороненими законодавством до пересилання, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України;

-дрібні пакунки – міжнародне рекомендоване поштове відправлення із зразками товарів, дрібними предметами подарункового та іншого характеру, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України;

-бандеролі – поштове відправлення з друкованими виданнями, діловими паперами, предметами культурно-побутового та іншого призначення, розміри, маса і порядок упакування якого встановлені відповідно до законодавства України;

-ящики з оголошеною цінністю;

-листи вагою до 2кг – поштове відправлення у вигляді поштового конверта з вкладанням письмового повідомлення або документа, розміри і масу якого встановлено відповідно до законодавства України;

-мішки з позначкою “М”.

Види МПВ :

-листи вагою до 2кг розміром 114х162 мм, 162х229мм, 229х324мм;

-бандеролі до 2кг – засіб пересилання друкованих матеріалів, художньої літератури;

-дрібні пакунки до 1кг – засіб пересилання сувенірів;

-посилка вагою до 10 кг (з або без оголошеної цінності) – засіб пересилки предметів (крім заборонених митними та поштовими правилами);

-посилки вагою до 20кг.

Поштові відправлення поділяються на :

-прості;

- рекомендовані;

- з оголошеною цінністю;

- з повідомленням про вручення.

6) Переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних експрес-відправленнях – переміщення товарів та інших предметів, належним чином упакованих, що перевозяться експрес-відправником будь-яким видом транспорту з метою доставки одержувачу у визначений термін.

До міжнародних експрес-відправлень належать ITS, DHL, TNT та інші.

Міжнародні експрес-відправлення (МЕВ) поділяються на:

-МЕВ документального характеру – ділові папери, а також будь-які повідомлення, інформація або дані на будь-яких носіях інформації (паперових чи електромагнітних, у тому числі на дискетах, компакт дисках, плівках тощо), що не мають комерційної цінності, не супроводжуються інвойсом і не містять інформації, переміщення якої через митний кордон України заборонено законодавством або на переміщення якої потрібні дозволи відповідних державних органів;

-МЕВ недокументального характеру – МЕВ, умісто якого є товари із заявленою вартістю. Таке МЕВ обов”язково супроводжується інвойсом.

Як єдиний транспортний документ, за яким здійснюється перевезення вантажу можть використовватися загальні авіанакладні (АWВ – airwaybill, MAWB – master airwaybill), CMR, BILL OF LADING (коносамент).

МЕВ слідують по домашньому транспортному документу, тобто по окремому номерному документу на кожне МЕВ у вантажі у якому наведені дані про відправника, одержувача, загальний опис товарів у МЕВ. Домашній транспортний документ є одночасно угодою між відправніком МЕВ і експрес-перевізником про перевезення і пред”явлення МЕВ митному органу.