50. Болонський процес і психологічні проблеми реформування вищої освіти в Україні.

На сьогоднішній день система вищої освіти України потребує реформ. Така необхідність виникає у зв’язку із тим, що рівень української вищої освіти вважається нижчим ніж рівень освіти розвинутих країн Західної Європи.

Найкращим варіантом для реформування процесу підготовкимайбутніх фахівців і спеціалістів в системі вищої школи є приєднанняосвіти України до Болонської декларації(Документ підписаний 19 червня 1999року вмісті Болонья міністрами освіти 29 країн Західної і Центральної Європи. Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року), яка була задекларована іпроголошена у зв’язку із прагненням привести вищу освіту в європейськихкраїнах до єдиних стандартів і критеріїв. Процес реформування вищоїосвіти у країнах Європи, який триває на сьогоднішній день і оцінюєтьсяпо-різному не тільки фахівцями, а і спільнотою, визначається Болонською декларацією і тому має назву Болонський.

«Болонським процесом» в останні роки прийнято називати діяльність вчених ряду європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися до 2010 р. привести свої освітні системи у відповідність до певного єдиного стандарту.

В рамках цієї діяльності, або «Болонського процесу», європейські навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні європейського простору вищої освіти. Європейські країни прагнуть цього для того, щоб прискорити впровадження і розвиток нових технологій в усьому, в тому числі і в освіті, щоб наздогнати заокеанських партнерів у різних сферах життєдіяльності суспільства і за економічними показниками.

Участь України в цьому процесі буде сприяти вирішенню проблем визнання українських дипломів і буде укріплювати наші позиції на світовому ринку освітніх послуг, включаючи і країни СНД.

Реалізація завдань Болонського процесу в Україні утруднена.Серед проблем:

1. Відсутність зацікавленості та творчого підходу до впровадження і розвитку ідей Болонського процесу.

2. Не вирішено проблему укрупнення вищих навчальних закладів, упорядкування їх мережі та усунення розпорошеності.

3. Чинний порядок планування підготовки фахівців, визначення обсягів підготовки за кошти державного бюджету з окремих напрямів підготовки та спеціальностей не відповідають завданням збереження освітньо-наукового потенціалу держави.

4. Не розв’язана проблема моніторингу якості підготовки фахівців як на державному рівні, так і на рівні конкретного університету.

5. Не переглянуто принципи організації та зміст підготовки наукових кадрів відповідно до вимог, що рекомендовані країнами-учасницями Болонського процесу для третього циклу вищої освіти.

6. Чинна система оплати праці викладачів університетів, не забезпечує належну мобільність провідних викладачів університетів, також потрібно переглянути порядок планування і обліку навчального навантаження,.

Не менш значущою перешкодою щодо мобільності є також відсутність належного рівня мовної підготовки більшості викладачів і студентів. Ще одною проблемою є відсутність технологічного забеспечення.

7. Не отримала свого розвитку ідея створення системи національних вищих навчальних закладів, унаслідок чого вплив цього управлінського ресурсу розвитку вищої школи України практично став непомітним.

8. Не розроблена ефективна система рейтингової оцінки діяльності вищих навчальних закладів із застосуванням рейтингів різного призначення (управлінських, інформаційних тощо).

8. Розширення обсягів прийому на перші курси вищих навчальних закладів за умов відсутності можливостей для адекватного збільшення кількості місць у гуртожитках призвело до погіршення умов проживання студентів у гуртожитках.

9. Не набула сучасного вигляду система післядипломної освіти, яка залишається відокремленою від університетів та від сфери виробництва.

10. Не відпрацьована до завершеної ефективної форми цілісна система управління вищою школою.

Аналіз актуальних досліджень проблеми адаптації в умовах навчання дозволяє говорити про наукову організацію праці студента та її основні складові, про психологічні механізми засвоєння інформації, про етапи сприйняття та осмислення навчальної інформації, про основні правила та прийоми запам'ятовування матеріалу, про основні правила конспектування, про режим індивідуальної праці та відпочинку студента, про планування студентом самостійної навчальної діяльності.

Впровадження здобутків психологічної науки в педагогічну практику – реальна передумова реформування вищої освіти в Україні на принципах гуманітаризації, демократизації і гуманізації навчального процесу, його спрямованості на особистісне зростання і професійне становлення майбутнього фахівця.

Психологічні проблеми вищої школи України

По-перше, управління системою освітою продовжує мати авторитарний характер. Науково необґрунтовані, безсистемні, політично кон’юнктурні „освітні реформи” пригнічують творчість, ініціативу і відповідальність науково-педагогічних працівників.

По-друге, корупція в політиці, науці і культурі спричинила девальвацію цінності освіти та інтелектофобію. Фахівець із вищою освітою у переважній більшості має низький соціальний статус, його високий освітньо-культурний рівень не є визначальним фактором кар’єрного зростання і професійної самореалізації.

По-третє, недооцінюється роль духовного і культурного розвитку особистості у процесі професійної підготовки студентів.

По-четверте, сучасний ринок праці вимагає конкурентоспроможного фахівця, який відповідає таким вимогам: ґрунтовні професійні знання і вміння, високий рівень самоорганізації, впевненість у собі, готовність ефективно працювати в команді, розвинуті комунікативні, організаторські і творчі здібності, культура мовлення, уміння користуватися сучасними інформаційними технологіями.

Гуманістична модель фахівця нового типу – спеціаліст, який не лише всебічно і ґрунтовно опанував наукові знання з обраної професії, а й має чіткі світоглядні орієнтири, широке соціальне мислення, наукове бачення загальної картини світу про глобальний світ, його проблеми та шляхи їхнього вирішення.

Мета освіти сьогодні – виховання в молоді довіри до динамічних знань, формування вміння вчитися і переучуватися, усвідомлювати потребу в розвитку свого творчого потенціалу. Особливе значення має поєднання у змісті вищої освіти передових надбань світового досвіду та національної культури, врахування перспектив європейської інтеграції України та її національних інтересів.

Актуальними психологічними проблемами вищої школи є також такі:

• готовність першокурсників до навчання у ВШ та передумови їхньої успішної псих. адаптації;

• мотивація професійного вибору і навчання студентів, їх професійна ідентифікація;

• проектування індивідуальної траєкторії професійного становлення кожного студента з урахуванням його індивідуальних психологічних особливостей;

• формування позитивної «Я-концепції» як ядра особистості майбутнього фахівця,;

• згуртування студентського колективу і запровадження дієвого студентського самоврядування;

• формування у студентів і викладачів громадянської свідомості і національної самосвідомості,;

• розробка критеріїв, показників і методів психологічного контролю за процесом;

• запровадження у навчальний процес сучасних інформаційних технологій із урахуванням психологічних особливостей діалогу „людина–комп’ютер”;

• поглиблення психологічної підготовки викладачів, стимулювання їхньої наукової творчості,;

• налагодження оптимальної педагогічної взаємодії „викладач–студент;

• психологічна допомога та підтримка всім учасникам педагогічного процесу.

Студентські роки є визначальним етапом генезису самосвідомості, адже саме в цей період молода людина добивається найвищого інтелектуально-духовного рівня пізнання світу і себе як суб’єкта життєтворчості, наповнює конкретним змістом образ власного «Я», розвиває почуття соціальної ідентичності. Цьому має сприяти вирішення актуальних психологічних проблем вищої школи.