36.Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента та його формування та врахування в процесі навчання

Індивідуальний стиль пізнавальної діяльності можна розглядати як один з психологічних механізмів засвоєння студентами знань, умінь і навичок, а формування самого стилю пізнання — як один з важливих резервів підвищення ефективності навчання.

Під індивідуальним стилем розуміють стійку систему способів або прийомів діяльності. В залежності від типологічних властивостей нервової системи можуть утворюватися цілком полярні індивідуально стійкі прийоми діяльності, які дозволяють людям досягати однаково високих результатів. Будь-який індивідуальний стиль діяльності може сформуватися тільки при умові наявності у суб'єкта позитивного ставлення до неї. Індивідуальний стиль виступає одночасно і як певний спосіб вираження відношення особистості до реально здійснюваної нею діяльності, і як умова формування в подальшому у суб'єкта активно-творчого ставлення до неї.

Прояв індивідуального стилю одночасно в способах і результатах пізнавальної діяльності обумовлений тим, що на відміну від трудової діяльності, де знаряддя і результат праці розведені в просторово-часовому плані, в пізнанні слова-знаки, що виступають в якості знарядь, злиті з його результатами.

Формування індивідуального стилю в пізнанні можливе лише при умові позитивної мотивації до нього. Ведучою формою позитивної мотивації в сфері пізнання виступає пізнавальний інтерес.

Цілком однозначно можна говорити про залежність формування ІСПД у студентів від предметної області їх професійних занять. Так, перевага у більшості математиків аналітико-синтетичного стилю досить добре узгоджується зі структурою їх професійної діяльності і математичного знання. Формування математичного знання передбачає точний і суттєвий аналіз об'єкта на початковому етапі його пізнання і більш узагальнене абстрактне представлення цього об'єкта, наприклад у вигляді математичної моделі або формули, на кінцевому етапі. В історичному типі пізнання, навпаки, процес йде від деякого загального недиференційованого представлення про об'єкт до відновлення і опису його у всіх деталях і подробицях. Приблизно однаковий розподіл статей пізнавальної діяльності у студентів-психологів також, очевидно, пов'язаний зі специфікою психологічного знання, що інтегрує в собі гуманітарне і природничонаукове знання. В межах однієї науки деякі психологи спеціалізуються в гуманітарних розділах психологічної науки, інші — в природничонаукових.

На цій основі А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою виділені 4 типи індивідуальних стилів, які характеризують сучасного вчителя:

Емоційно-імпровізаційний. Орієнтуючись здебільшого на процес навчання, викладач недостатньо адекватно планує свою роботу по відношенню до кінцевих результатів; для викладання відбирає найбільш цікавий матеріал, а важливий, але нецікавий залишає на самостійне вивчання. Орієнтуючись в основному на сильних студентів, намагається, щоб його робота була творчою. Діяльність викладача високо оперативна: часто міняє види роботи, практикує колективні обговорення. Однак багатий арсенал методів, що використовуються у навчанні, сполучається з низькою методичністю, недостатнім уявленням про роль закріплення і повторення навчального матеріалу.

Емоційно-методичний. Орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, викладач адекватно планує навчально-методичний матеріал, не упускаючи закріплення і запам'ятовування, включаючи повторення і контроль знань, що плануються.

Розумово - імпровізований. Для викладача характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування, оперативність, поєднання інтуїтивності і рефлексії. Сам викладач менш говорить, особливо під час опитування, віддаючи перевагу впливу на тих, що навчаються, побічним шляхом, даючи можливість детально оформити відповідь.

Розумово-методичний. Орієнтуючись здебільшого на результати навчання і адекватно плануючи навчально-виховний процес, викладач виявляє консервативність у використанні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність сполучається з малим, стандартним набором методів навчання.

На основі аналізу літератури можна виділити основні критерії сформованості індивідуальних стилів спілкування: домінантність, залежність, формальність, особистісність, доброзичливість, ворожість, гнучкість. За даними критеріями виділяють рівні сформованості ефективного індивідуального стилю педагогічної діяльності: високий, середній, низький.

Основними чинниками неефективних індивідуальних стилів мікрорівня є: незбалансованість професійно-ціннісних орієнтацій; низький мотив афіліації (мотивація страху неприйняття значущо перевищує мотивацію надії на прийняття); низький мотив досягнення (мотив уникнення невдачі значущо перевищує мотив прагнення до успіху), мотив домінування або досить високий або занадто низький; неадекватність уявлень педагогічним наслідкам різних способів професійно-педагогічного спілкування; негативні професійні Я-образи.

Сформованість індивідуального стилю педагогічної діяльності у майбутніх викладачів залежить від чинників мезорівня спілкування у вищому аграрному навчальному закладі. Основними чинниками мезорівня є: відведення на вивчення психолого-педагогічних дисциплін незначного відсотку часу; зміст навчальних програм; відсутність у викладачів вищого навчального закладу психолого-педагогічної освіти; незбалансованість різних груп професійно-ціннісних орієнтацій у викладачів; перевага у викладачів неефективних стилів професійно-педагогічного спілкування.

З урахуванням різних підходів до типології індивідуального стилю педагогічної діяльності в якості основних типостворюючих характеристик стилю визначені організаційний і комунікативний аспекти педагогічної діяльності (орієнтація вчителя на діяльність або міжособистісні відносини), їхнє різне співвідношення. Відповідно до домінуючої групи педагогічних умінь, що дозволяють учителю виявити свої педагогічні здатності, схильністю до певного виду педагогічної діяльності, формі організації педагогічного спілкування виділені наступні типи стилю: організаторський, комунікативний і організаторсько-комунікативний.

Комунікативний стиль характеризується перевагою в діяльності вчителя комунікативного компонента, прагненням до створення сприятливої емоційної атмосфери, орієнтацією більшою мірою на процес навчання. Таким педагогам властиві інтенсивне спілкування, обумовлене в основному потребою у встановленні ділових відносин, попередньо обмірковані взаємини з учнями, переважно доброзичливий тон.

Організаторський стиль властивий учителям, у діяльності яких більшою мірою виражені організаційний компонент і орієнтація на результат навчання. Для них характерні старанність підготовки до уроку, рівномірний темп ведення уроку, стійкість вимог до учнів і чітка регламентація їхньої діяльності, емоційна стабільність, упевненість у собі, прагнення до ділових (з тенденцією на стратегію авторитарності) відносин, відносна бідність і стандартність засобів спілкування.

Організаторсько-комунікативний стиль характеризується інтенсивним проявом у діяльності вчителів як організаційного, так і комунікативного компонентів. Учителів даного стилю відрізняють орієнтація як на процес, так і на результати навчання, творчий характер ведення уроку, оперативність у рішенні педагогічних завдань, використання великого арсеналу методів і прийомів навчання, способів педагогічної взаємодії, схильність до імпровізації, велика інтенсивність спілкування.