17. Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми фор­мування моральних якостей студентів.

Ідея гуманізації освіти може сповна реалізуватися, якщо ми керуємося адекватними їй концепціями та теоріями навчання і виховання:

І. Виховання – входження вихованця разом із педагогом у контекст сучасної культури. Педагог – той, хто веде. Виховання – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних та ін.) для розвитку особистості. Воно передбачає освоєння, засвоєння, присвоєння знань про світ, умінь взаємодіяти зі світом і ставлення до навколишнього середовища. Згадаємо визначення особистості: соціальне утворення, яке відображає міру привласнення і реалізації людиною цінностей, норм, цілей, форм і засобів діяльності та ставлення до них.

ІІ. Виховання можна розглядати як процес ідентифікації людини з культурою через прийняття і засвоєння нею моральних зразків – своєрідних культурних символів (норм, правил), які й регулюють поведінку людей у суспільстві. Особистість – автор. Вона пише саму себе: як людина формує себе залежить і від того, що їй пропонують, але з іншого боку, від того, що і як вона обирає, наскільки вона Стратегічні орієнтири виховання студентів у вищих навчальних закладах: а) Істотна нейтралізація результатів негативних соціальних впливів завдяки розвитку в молоді рефлексивно-критичної позиції стосовно цих впливів. Належить зробити все, щоб молодь глибоко відчувала відповідальність перед суспільством, державою, батьками й перед собою. б) Виховання студентів у ВНЗ треба розглядати як створення умов для саморозвитку особистості, для самовиховання під час вузівського навчання

ІІІ. Механізмом утворення будь-якої якості особистості є поєднання трьох компонентів:

• Зразок – знання соціальної норми, її цінності для життя в суспільстві;

• Емоція – переживання, яке приховане за нормою та виявляє ставлення особистості до особистості.

• Дія (вчинок).

Вчинок – це одиниця поведінки як акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства й самого себе. Особистість будує саму себе з досвіду багатьох своїх вчинків. Вчинок завжди діалогічний. Він може бути зрозумілим лише в діалогічному контексті як смислова позиція однієї людини щодо іншої. Саме через вчинки людина піднімається до своєї сутності.

У вчинках можуть виявлятися протиріччя між спонуканням, мотивом вчинку та його результатом. Завдяки почуттям, що супроводжують дію-вчинок, розвивається здатність до самопідкріплення (почуттями, які були викликані попередньою аналогічною дією). Таким чином, будь-яку моральну якість особистості складають єдність трьох компонентів: 1) знання норми (зразок для поведінки); 2) відповідні почуття (мотив); 3) вчинок (дія). Рівень усвідомлення свого вчинку визначається співвідношенням його етичних норм або їх вербалізації та усвідомленням смислу для самої людини того, що вона вчинила, які почуття приховуються за дією, наскільки переживання адекватні наслідкам вчинків.

При вихованні студентів треба враховувати також такі особливості юнацького віку:

• остаточно завершується формування характеру;

• неспокій і невпевненість часто виникають внаслідок конфлікту між етично-моральними цінностями й дійсністю;

• характеризуються прагненням відчути себе самостійним, незалежним, а тому часто серед молоді виявляється недовірливе ставлення до старших.

Молоде і старше покоління виростали в різних соціально-економічних і політичних умовах, часто думали іншими категоріями. Тому старші, насамперед батьки і викладачі, повинні докладати всіх зусиль, щоб молодь мала можливість творити власні авторитети.

Єдність моральних знань і моральних почуттів, раціонального та емоційного складають моральну свідомість. Розвиток моральної свідомості в генетичному плані треба пов’язати з моральним змістом самосвідомості. Адже самооцінка вміщує не тільки знання про себе, а й ставлення до себе. До того ж емоційне ставлення до себе виявляється навіть раніше, ніж об’єктивне когнітивне усвідомлення. Як приклад, самооцінка дитини десь до 5 років має тільки емоційний характер («Я великий!»). Саме емоційність «Я» сприяє інтеріоризації етичних норм, сприйнятливості до вимог дорослих. Завдяки цьому усвідомлені вимоги набувають дієвості, втілюються в конкретні вчинки дітей. У психології розроблена когнітивно-генетична модель розвитку моральної свідомості німецьким психологом Л. Кольбергом. Він виявив три рівні розвитку моральної свідомості дитини. Ці рівні можна застосувати також при аналізі моральної поведінки (і моральної свідомості) дорослої людини. І рівень – доконвенційний. Норми для людини існують як зовнішні. Вона їх виконує лише під тиском авторитету або через страх покарання (характерно для дошкільного віку). Чи є дорослі з такою моральною свідомістю? ІІ рівень – конвенційний. Норми виконуються через бажання відповідати зразкам, щоб підтримувати з авторитетними людьми стосунки довіри, поваги, лояльності. Тут уже є почуття сорому, обов’язку і власної гідності (шкільний вік). ІІІ рівень – постконвенційний (за Л. Кольбергом після 20 років і то не в усіх). Виконання норм визначається внутрішнім законом совісті. Людина діє за принципом гуманності, справедливості, відповідальності. Поведінка набуває рис природності, невимушеності. Таким чином, поведінка людини залежить від рівня розвитку її моральної свідомості (єдності моральних знань, моральних почуттів і відповідно до цього рівня моральних вчинків). Залежно від цього розрізняють:

• внутрішня вихованість;

• зовнішня вихованість;

• невихованість та ін.

Вихована людина – це гуманна людина, в якої в єдності розвинута моральна свідомість, моральні почуття (живе й поводить себе за законами совісті) і моральна поведінка.

Актуальні аспекти проблеми самовиховання студентів:

• постійна робота над своїм культурним розвитком і удосконаленням культури своєї праці;

• виховання стійкої громадянської позиції;

• культивування громадянських чеснот і відповідальності;

• посилення моральних засад встановлення міжособистісних взаємин і відносин особи та суспільства;

• розумне співвідношення індивідуального й колективного;

• формування суспільного ідеалу служіння народу як символу державності в демократичному суспільстві.

Професійне самовиховання майбутніх викладачів – активний професійний саморозвиток, засвоєння і присвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії (вчитель – учень, викладач – студент), рефлексивний професіоналізм (усвідомлення себе, критична оцінка процесу професіоналізації, саморегуляція своєї поведінки тощо).