Хореографія

Хореографія (гр. Choreia – танець + grapho – пишу) – вид мистецтва, матеріалом якого є рухи і пози людського тіла, поетично осмислені, організовані у часі і просторі, складові художню систему.

Танець взаємодіє з музикою, разом з нею утворюючи музично-хореографічний образ. У цьому союзі кожен компонент залежить від іншого: музика диктує танцю власні закономірності і одночасно відчуває вплив з боку танцю. У ряді випадків танець може виконуватися без музики – у супроводі ударів, вистукування каблуками і т. п.

Джерелами танцю стали: імітація трудових процесів; ритуальні урочистості та обряди, пластична сторона яких мала певну регламентацію і семантику; танець стихійно виражає в рухах в рухах кульмінацію емоційного стану людини.

Танець завжди, в усі часи, був пов’язаний з життям і побутом людей.

Театральне Мистецтво

Театр – вид мистецтва, художньо освоює світ через драматична дія, що здійснюється творчим колективом.

Основа театру – драматургія. Синтетичність театрального мистецтва визначає його колективний характер: у виставі об’єднуються творчі зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, хореографа, актора.

Театральні постановки поділяються за жанрами:

- Драма;

- Трагедія;

- Комедія;

- Мюзикл і т.д.

Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і т. д.

Фотомистецтво.

Фотографія (гр. Phos (photos) світло + grafo пишу) – мистецтво, що відтворює на площині, за допомогою ліній і тіней, найдосконалішим чином і без можливостей помилки, контур і форму переданого нею предмета.

Специфічна особливість фотомистецтва органічна взаємодія в ньому творчого і технологічного процесів. Фотомистецтво склалося на межі ХІХ-ХХ століть у результаті взаємодії художньої думки і прогресу фотографічної науки і техніки. Його виникнення було історично підготовлено розвитком живопису, що орієнтувалася на дзеркальне точне зображення видимого світу і використала для досягнення цієї мети відкриття геометричної оптики (перспектива) та оптичні прилади (камера – обскура).

Специфіка фотомистецтва полягає в тому, що воно дає зображений образ документального значення.

Фотографія дає образ художньо виразний і з достовірністю в застиглому зображенні суттєвий момент дійсності.

Кіномистецтво

Кіно – мистецтво відтворення на екрані зображених на плівку рухомих зображень, що створюють враження живої дійсності. Кіно винахід XX ст. Його поява визначена досягненнями науки і техніки в галузі оптики, електротехніки та фототехніки, хімії, і т. д.

Кіно передає динаміку епохи; працюючи часом як засобом виразності, кіно здатне передати зміну різних подій в їх внутрішній логіці.

Кіно це синтетичне мистецтво в нього включені органічні елементи такі як, література (сценарій, пісні), живопис (мультфільм, декорація у художньому фільмі), театральне мистецтво (гра акторів), музика, яка служить засобом доповнення зорового образу.

Кіно можна умовно поділити на науково-документальне і художнє.

Визначено також жанри кіно: Драма, Трагедія, Фантастика, Комедія, Історичне і т.д.

Багатогранність мистецтва проявляється в його жанровому поділі та стилістичній різноманітності. Жанр (франц. genre - рід, вид) - історично сформований внутрішній поділ, що притаманний всім видам мистецтва; тип художнього твору в єдності специ­фічних властивостей його форми і змісту. Поняття жанр узагальнює риси, властиві певній групі творів якоїсь епохи, нації чи світового мистецтва взагалі.

Функції мистецтва:

1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність).

2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта).

3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу).

4. Функція передбачення ("кассандрівське начало").

5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування).

6. Виховна ("формування цілісної особистості).

7. Функція навіювання (сугестивна).

8. Естетична ("формування ціннісних орієнтацій).

9. Гедоністична ("функція насолоди).