Скульптура

Скульптура – просторово – образотворче мистецтво, відтворююче світ у пластичних образах.

Основними матеріалами, що застосовуються в скульптурі, є камінь, бронза, мармур, дерево. На сучасному етапі розвитку суспільства, техногенного прогресу розширилася кількість матеріалів, використовуваних для створення скульптури: сталь, пластик, бетон та інші.

Існує два основні різновиди скульптури: об’ємна тривимірна (кругова) і рельєф:

- Горельєф – високий рельєф,

- Барельєф – низький рельєф,

- Контррельєфів – врізний рельєф.

За визначенням скульптура буває монументальна, декоративна, станкова.

Монументальна – використовується для прикраса вулиць і площ міста, позначення історично важливих місць, подій тощо До монументальній скульптурі відносяться:

- Пам’ятники,

- Монументи,

- Меморіали.

Станкова – розрахована на огляд з близько відстані і призначена для прикраси внутрішніх приміщень.

Декоративна – використовується для прикраси побуту (предмети дрібної пластики).

Декоративно-прикладне мистецтво.

Декоративно-прикладне мистецтво – вид творчої діяльності зі створення предметів побуту, призначених для задоволення утилітарних і художньо-естетичних потреб людей.

До декоративно-прикладного мистецтва ставляться вироби, що виконуються з різноманітних матеріалів і за допомогою різних технологій. Матеріалом для предмета ДПІ може служити метал, дерево, глина, камінь, кістка. Досить різноманітні технічні та художні прийоми виготовлення виробів: різьба, вишивка, розпис, карбування та ін Основна характерна особливість предмета ДПМ – декоративність, яка полягає в образності і прагненні прикрасити, зробити краще, красивіше.

Декоративно-прикладне мистецтво має національний характер. Так як відбувається із звичаїв, звичок, вірувань певного етносу, наближене до укладу його побуту.

Важливою складовою декоративно – прикладного мистецтва є народно-художні промисли – форма організації художньої праці, заснованого на колективній творчості, що розвиває культурну місцеву традицію і орієнтованому на продаж промислових виробів.

Ключова творча ідея традиційних промислів – затвердження єдності природного й людського світу.

Література

Література – вид мистецтва, в якому матеріальним носієм образності є слово.

У сферу літератури входять природні та суспільні явища, різні соціальні катаклізми, духовне життя особистості, її почуття. У різних своїх жанрах література охоплює цей матеріал або через драматичне відтворення дії, або через епічне оповідання про події, або через ліричне саморозкриття внутрішнього світу людини.

Література поділяється на:

- Художню

- Навчальну

- Історичну

- Наукову

- Довідкову

Основними жанрами літератури є:

- Лірика – один із трьох основних родів художньої літератури, відбиває життя шляхом зображення різноманітних людських переживань, особливість лірики віршована форма.

- Драма – один з трьох основних родів художньої літератури, сюжетне твір написаний в розмовній формі і без авторській мові.

- Епос – оповідна література, один з трьох основних родів художньої літератури, включає в себе:

- Епопея – великий твір епічного жанру.

- Новела – оповідний прозовий (набагато рідше – віршований) жанр літератури, що представляє малу оповідну форму.

- Повість (оповідання) – літературний жанр, який відрізняється менш значним обсягом, меншою кількістю фігур, життєвим змістом і широтою

- Розповідь – Епічне твір невеликих розмірів, що відрізняється від новели більшою поширеністю і довільністю композиції.

- Роман – велике оповідальний твір у прозі, іноді у віршах.

- Балада – лірико-епічний віршований сюжетне твір, написаний строфами.

- Поема – сюжетне літературний твір лірико-епічного характеру у віршах.

Специфіка літератури є явище історичне, всі елементи і складові частини літературного твору та літературного процесу, всі особливості літератури знаходяться в постійній зміні. Література – жива, рухлива ідейно-художня система, чуйно реагує на зміни життя. Попередником літератури є усна народна творчість.

Музичне Мистецтво

Музика – (від грец. Musike – букв. – Мистецтво муз), вид мистецтва, в якому засобом втілення художніх образів слугують певним чином організовані музичні звуки. Основні елементи й виражальні засоби музики – лад, ритм, метр, темп, голосному динаміка, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментовка. Музика фіксується в нотному записі і реалізується в процесі виконання.

Прийнято поділ музики на світську і духовну. Основна галузь духовної музики – культова. З європейської культової музикою (яку часто називають церковної) пов’язаний розвиток європейської музичної теорії нотного листа, музичної педагогіки. За виконавчим засобам музика поділяється на вокальну (спів), інструментальну та вокально-інструментальну. Музика нерідко сполучається з хореографією, театральним мистецтвом, кіно.

Музика підрозділяється:

- На пологи і види – театральна (опера, і т. п.), симфонічна, камерна і ін;

- На жанри – пісня, хорал, танець, марш, симфонія, сюїта, соната і ін

Музичним творам властиві певні, відносно стійкі типові структури. Музика використовує, як засіб втілення дійсності і людських почуттів, звукові образи.

Музика в звукових образах узагальнено виражає істотні процеси життя. Емоційне переживання й пофарбована почуттям ідея, що виражаються через звуки особливого роду, в основі яких лежать інтонації людської мови, – така природа музичного образу.