18. Методика дослідження та оцінки здатності акомодації ока.

Для дослідження використовується спец таблиця в ній текст з позначкою гостроти зору 0,5. Кожен голос досліджується послідовно. Пацієнт сидячи, закриває одне око діафрагмою, і читає текст. Доктор притримує лінійку і повільно веде таблицю вздовж лінійки до ока. Коли пацієнт не може чітко побачити тест (зображення пливе) необхідно зафіксувати дистанцію в см до ока. Це і є найближчою точної найкращого зору. Акомодація може виконуватися тільки в певних межах. Область акомодації обмежена точкою найдальшої і найближчої точної найкращого бачення. Найдальша точка найкращого зору характеризує стан рефракції ока в спокійній акомодації. Найближча точка найкращого зору характеризує рефракцію ока в момент найбільшої напруги акомодації. Положення цих двох точок обумовлює відрізок простору в межах якого можливе хороший зір (довгота або область акомодації). Зміна рефракції ока яка проходить при баченні меж між цими двома точками називається об'ємом акомодації. Обсяг акомодації виражається в діоптріях і підраховується за допомогою формули Дондреса: А = Р - (+ - R) Де А це обсяг акомодації, Р і R це дистанція до найвіддаленішої та найближчої точок найкращого зору.

19.Методіка дослідження гостроти слуху та аудіометрії

Для визначення гостроти слуху випробуваного просять відійти від експериментатора на 6 метрів і повернутися вухом до експериментатору, (інше вухо закрите ванним тампоном). Експериментатор пошепки називає слова, якщо слух у випробуваного нормальний то він повторює слова.

20. Методика дослідження та оцінки бинаурального слуху

Випробуваний сідає на стілець закриває очі. Експериментатор поміщає дзвіночок ближче або далі від випробуваного, праворуч або ліворуч від нього, зверху, спереду або ззаду. Випробуваний вказує напрямок звідки чує звук. Дослідження повторюють, закривши одне вухо щільним ватним тампоном, а потім порівнюють на скільки точно сприймається напрямок звуку в першому і в другому випадку.

21. Методика дослідження та оцінки стану кісткової і повітряної провідності слуху.

Це дослідження Рине. Камертон який дає звук ставлять ніжкою на соскоподібного відросток. Випробуваний при цьому чує звук. Потім звук зникає. Відразу підносимо камертон до зовнішнього слухового проходу. Дослідження Рине містить порівняння сприйняття звуку при повітряному (камертон біля слухового проходу) і кістковому звукопроведеніе (ніжка камертона на соскоподібного відростка). У нормі повітряна провідність завжди перевищує відсталу (позитивне дослідження Рине). Порушення в системі звукопроведенія призводять до скорочення часу сприйняття звучання камертона в порівнянні зі сприйняттям проведення звуку через кістки (негативний дослідження Рине). Якщо ж пацієнт страждає нейросенсорної приглухуватістю, то вплив звуку повітряної провідністю перевищує кісткову, але час сприйняття звуку скорочено