9.Доведіть необхідність теоретичного обгрунтування розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів. Основні теорії (3) просторової економіки, їх суть і значення.

Нині переважає погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їх територіальну організацію, структуру, динаміку впливає увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на регіони. Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району – до країни й світової економіки в цілому. Відповідно, і в територіальній організації виробництва виокремлюється мікрорівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень. Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного регіону ознак під впливом конкретних умов, головні з яких – географічні, історичні та соціально-економічні. 1) Теорія «концентричних кілець» Тю­нена. Німецький поміщик І. Тюнен, вивчаючи питання утворення ренти шляхом емпіричних розрахунків обгрунтував розміщення сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центра. Він виокремив шість зон, які концентричними кільцями розташовувались довкола міста-ринку.

2) Теорія «штандортів» А. Вебера. Якщо роз­глядати розташування джерел сировини й споживачів про­дукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку Вебер вважав оптимальним місцем для розміщення виробництва. За наявності двох пунктів си­ровини та одного пункту споживання він будував трикутник, усередині котрого визначав вихідну точку.

3) «Система шестикутників» Кристалера–Льоша. Обидва німецьких вчених розробили своє вчення у тридцяті роки XX ст. В. Кристалер висунув теорію «центральних місць». Цент­ральне місце – це місто, яке забезпечує навколишній простір товарами й послугами. А. Льош розвинув цю ідею й створив загальну теорію просторової економіки.

В.Кристалер й А.Льош вважають шестикутник є ідеальною коміркою організації виробництва. На рівнині з рівномірним поділом сировинних ресурсів і населення формою ринку, що тяжіє до центру, буде коло (відстань від центра до усіх точок однакова). Інший центр утворює коло, третій – ще один тощо. Адже кола не ідеально заповнюють економічний простір, бо, прилягаючи одне до одного, вони залишають незаповнений простір. Краще «пакуються» вписані у коло шестикутники

10.Сільськогосподарські зони та райони України, їх галузева спеціалізація.

Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені насамперед відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах.

Зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також: лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених грунтах. У рослинництві провідними є вирощування льону, картоплі. Зернове господарство задовольняє в основному місцеві потреби. Найбільше значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Спеціалізація рослинництва, природні умови зумовили розвиток молочно-м'ясного скотарства і свинарства. Буряківничо-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством (лісостепова)займає більшу частину Лісостепу і прилеглі до нього райони Полісся, Передкарпаття та Степу. В її межах переважають чорноземні грунти з достатнім зволоженням. Це основний район вирощування цукрових буряків в Україні. Зона зернових і олійних культур з розвинутим овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством (степова) займає більшу частину Степу країни. Характеризується вона переважанням родючих чорноземних грунтів, недостатнім зволоженням, теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині зони — цукрові буряки, льон. Виноградники у степовій зоні. Крім рівнинних сільськогосподарських зон в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму і Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва у них. Навколо великих міст і агломерацій сформувалися приміські овоче-молочні зони, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями.