31. Проблема ілюзії та дійсності

Дійсність у творі не відповідає уявленням про неї Дон Кіхота, але це його не непокоїть. Він живе не в реальному світі, а у вигаданому, ілюзорному. Саме цей ілюзорний світ і слугує йому грунтом, на якому він здійснює свої "подвиги". Реальна дійсність чинить жорсткий опір шляхетним намірам лицаря з Ламанчі, і, хоча герой роману часто страждає від свого ілюзіонізму, це не гасить його активності і бажання творити добро.

У романі виведено дві реальності:

а) реальність, що народжена хворобливою уявою мандрівного лицаря з Ламанчі. Ця реальність перетворює дійсність у чудовий, поетичний, чарівний світ, де панують закони "лицарського кодексу честі";

б) справжня реальність, що складається з області Ламанчі та її бідного простору, вбогих заїжджих дворів, вбогого населення.

Відношення Дон Кіхота з навколишнім світом достатньо суперечливі. Свої високі ідеали лицар з Ламанчі втілює в життя без урахування реального стану речей. Конфлікт зіткнення Дон Кіхота з дійсністю обертається для героя трагедією, бо він безсилий усунути антагонізм ображених і тих, хто ображає.

Світ уявний здається Дон Кіхотові більш гідним, аніж світ реальний. Жодні випробування долі не можуть змінити його поглядів. Ця особливість героя викликає повагу до нього автора й читача.

32.Соціально-психологічна… інтерпретації Дон кіхота

Дон кіхот Санчо Панса

Мрійник практик

Піднесений Приземлений

Феодал Васал

Благородний Простого походження

Схиблений Реально дивиться на речі

Альтруїст Трошки егоїст

33.Періодизація Відродження в Англії

В 16 ст Англія переживала повний переворот у всіх сферах економічного і соціального життя , що перетворило її з феодальної країни на класичну. На цей період доводиться надзвичайний розквіт у всіх областях думки і творчості. Наслідки запізнілості:

- філософське обґрунтування світоглядних певних ідей англійських майстрів.

- Час ренесансу в Англіі – це правління Тюдорів, за часів яких зміцнів абсолютизм. (Генріх 7,8 – проводили релігійні реформи, в результаті яких створилась англіканська церква, Марія Тюдор – повернення до католицизму, Єлизавета 1 – великий розвиток театру, культури.)

Кльтурно-психологічні наслідки:

-Бурхливий розвиток капіталістичного ладу

-Англія здобула першість на міжнародній світовій арені

-А. подає найбільш вагомі твори.

Відродження в Англії, захопивши більш ніж 100 років, ПРОЙШЛО ДЕКІЛЬКА ЕТАПІВ СВОГО РОЗВИТКУ.

1) Ранній період збігся з Реформацією, що хоча і мав глибоке народне коріння, але відбувся урядовим указом Генріха 8, це визначило важливі особливості англійського гуманізму. Перш за все питання релігії і церковного життя для всіх ранніх гуманістів грали незрівнянно велику роль.

2) другий період – істотні зміни. Знищуючи політичну і економічну могутність церкви, королівська влада тим самим підривала і її авторитет, і її сильний до того часу ідейний вплив. Реформація Генріха 8 полегшила подальшим поколінням англійських гуманістів боротьбу за світську культуру проти культури церковної , за життєрадісний світогляд проти середньовічного чернечого аскетизму, за звільнення розуму від церковної схоластики. Відр і Англ. – явище пізнє, завдяки чому англ. Гуманісти могли скористатись напрацюваннями гуманістів інших країн.

3)Найбільший розквіт – під час правління Єлизавети. Цей період - епоха розквіту драматичного театру.

4)після смерті Шекспіра – криза гуманізма, розквіт філософських ессе і сатиричних памфлетів.

2-га полов. 16 -17 ст. – типологічна ознака = ренесанс запізнілий: філософське обгрунтування світоглядних ідей(життя та смерть, людина та її призначення) – концентрація філософських ідей. Час ренесанс - правління династії Тюдорів – зміцнив абсолютизм. Генріх 7 та Генріх 8 проводять релігійні реформи = англіканська церква. Марія Кривава повертає Англію до католицизму, Єлизавета І терпима релігійно, здобутки культури – театр. Стабільність, розвиток країни та капіталістичного ладу зокрема. В 1-ій полов.17 ст. Англія провідна країна, подає найбільш вагомі інтелектуальні досягнення та вершинні твори. На відміну від Фран. та Нім. – вершинні драматичні твори. Пік розвитку – поч..17 ст.(комедії, трагедії). Драматичні експерименти – університетські розумники, випускники Оксфорду та Кембріджу. Вони зуміли вивести англ.. театр на світову арену. Одна з гілок – шкільний, університетський театр. Від неї – потужний поштовх до розаитку, техніка класичного театру. Друга – народний англ.. театр. Спочатку стаціонарних театрів не було, п’єси ставились на возах – у кілька поверхів, для кожної декорації свій віз. Перший стаціонарний театр виник у 1576 р. Відбівається осмислення історії, мови, розвиток історії, історичної хронічки.

34.Поетична грань англ.Відродження в Англії.Значного розвитку в період раннього Відродження досягла англійська поезія. П джерелами були і національна поетична традиція Чосер, і антична література; зазнала вона сильного впливу італійської гуманістичної поезії, а також французької та іспанської. Томас Уайет 1503-1542 походив з багатої дворянської родини, одержав освіту в Кембриджському університеті і певний час був визначною постаттю при дворі Генріха VIII. У 1527 р. в складі дипломатичної місії він побував в Італії, де близько ознайомився з творчістю Петрарки і захопився його лірикою. Уайет почав перекладати сонети італійського поета, а потім і створювати за їхнім зразком власні поезії. Не встиг широко розгорнути своєї творчості і талановитий поет Генрі Серрей 1517-1547. Він походив з старовинного дворянського роду, належав до придворного середовища. Несправедливо звинувачений у державній зраді, він був страчений. Друг і послідовник Уайета, Серрей також перекладав сонети Петрарки, творив у цьому жанрі, значно удосконаливши його, порівняно з Уайетом, і змінивши його форму. Сонет Серрея складається з трьох катренів і заключного куплета з парною римою. Після виступу Уайета і Серрея з 50-х років почався стрімкий розвиток гуманістичної поезії, найвищим досягненням якої в останній чверті XVI ст. стала творчість Сіднея, Спенсера і Шекспіра.Філіп Сідней 1554-1586 був людиною широких знань та інтересів. Він закінчив Оксфордський університет, потім поповнював свої знання в подорожах до Італії, Німеччини, Франції, де знайомився з гуманістичною літературою, приділяючи особливу увагу ліричній поезії. Сіднею належить також пасторальний роман Аркадія 1580, написаний у дусі італійських та іспанських пасторальних романів. Побудова твору складна: в ньому сплітаються різні сюжетні лінії, в основний прозовий текст вводиться багато віршів. Видатним явищем літературно-критичної думки англійського гуманізму була праця Сіднея Захист поезії написана в 1582-1583 pp., надрукована в 1595 p., яка вважається маніфестом англійської гуманістичної літератури. Вона задумана як відповідь на одну з книжок пуританина Стівена Госсона, спрямовану проти театру Усі судження Сіднея пройняті ствердженням характерного для ренесансної естетики реалістичного принципу, що всі види мистецтва мають своїм предметом явища природи.Едмунд Спенсер 1552-1599 — видатний поет, який здійснив велику реформу англійської поезії.. Спенсер дружив з Сіднеєм і разом з ним замислювався над оновленням англійської літератури. Він творив нові національні художні форми, поєднуючи здобутки англійської поезії з досвідом античної, а також континентальної поезії гуманізму.До поетичної спадщини Спенсера входять пасторальна поема Календар пастуха 1579, ліричні поеми і сонети, написані на зразок творів Петрарки, Тассо і дю Белле. Найбільшим його досягненням є поема Королева фей 1590-1596. Опираючись на досвід Л. Аріосто і Т. Тассо, національну алегоричну поезію та рицарські романи про короля Артура, поет поставив за мету створити англійську національну епопею. В поемі розповідається про подвиги Г пригоди дванадцяти рицарів, які з,а наказом королеви фей Глоріани повинні знищити дванадцять чудовиськ..Спенсер досягає високої поетичної майстерності. Він має багату художню уяву, поетично змальовує природу, знаходить своєрідну віршову форму, яка надає звучанню поеми справжньої музичності. Ця строфа, названа Спенсеровою строфою, широко використовувалася в англійській поезії XVIII ст., а потім романтиками Байроном, Шеллі, Кітсом.

35.Утопія в ренесансній літ..

Поява жанру утопії пов’язана з орієнтацією на античність, зокрема у політичному житті. Суттєвою ознакою Відродження було апробування в політичному і соціальному житті античних державоутворюючих моделей.

Утопія - жанр художньої літератури, близький до наукової фантастики, що описує модель ідеального, з точки зору автора, суспільства. На відміну від антиутопії характеризується вірою автора в бездоганність моделі. Назва жанру походить від твору Т Мора, де У - назва острову. Утопії створюються і від надії і від відчаю. Це моделі стабільності, народжені в атмосфері протиріч. Утопія - послідовний опис уявного, але локалізованого у часі і просторі суспільства.

Вперше ж у значенні «модель ідеального суспільства» це слово зустрічається в книзі подорожей англійського священика Семюела Перчеса «Паломництво» (Pilgrimage, 1613). Там же вперше вживається і прикметник «утопічний» (utopian).

Утопія виникла за зразком "Держави" Платона і "Політії" Арістотеля. Факт появи утопії свідчить про певні зміни в парадигмі історичного часу порівняно з середньовічним християнством. "Золотий вік" перенесений з ідеальної сфери у сферу земну, втрачає в утопії суто християнський смисл і зображається в поняттях і реаліях земного життя. Це — ідеальна організація земного суспільства. Разом з тим "небесна" утопія, ставши земною, втрачає для віруючої людини свою ціннісну орієнтацію, в основі якої — подвиг віри, вільний моральний вибір, ідея доступності вічного щастя, а отже, й надія, віра і гармонія душі. Утопія орієнтує на виключно земні прагнення, земну активність.

Початок жанру утопій сягає в істоію Стародавньої Греції. Найвідомішим прикладом став твір філософа Платона «Держава». Платон і дав в книзі опис ідеального суспільства з позицій рабовласницької доби. Афіняни зацікавлено спостерігали за Спартою і її суспільним устроєм, несхожим на устрій в Афінах. Але спостереження відкрили ганебні сторони суспільства Спарти, її повальну корупцію, практику хабарів (які брали навіть царі Спарти), систему тотальних доносів, дефіцит вільних громадян, постійну загроза рабських повстань тощо.

Платон добре знав жахи сучасної йому історії рабовласницького періоду (постійна війна полісів, повстання рабів, постійне чекання війни, постійна підготовка до війни тощо). Тому його Держава в уособленні грецького міста-поліса штучно позбавлена майже всіх недоліків сучасних міст. Це місто — механізм. В центрі — Акрополь з агорою. Вулиці — прямі, всі будинки схожі один на одного. Громадяни харчуються в їдальнях. Дозволені праця і нечасті розваги на зразок музики і танців. З полісу вигнано всіх поетів, гуляк, жебраків, індивідуальність особи під підозрою, це не схвалюється і не виховується. Полісне суспільство за Платоновим планом має свою ієрархію — три групи :Уряд (філософи). Стражі порядку(карні органи).Виробники (зневільовані до мурах землероби та ремісники)