28. Соціально психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно стильові особливості жанру

Відродж. в Ісп. 2-га поло.16ст. – 17 ст.мало швидкоплинний характер: відкриття Америки( спочатку Америка принесла багато золота та срібла, як наслідок економіка стала, бо ніхто не хотів працювати, звідси ж пішли жебраки – пікаро.

Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента - маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення - пікаро. Доля цих людей не могла не привернути уваги письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.

Цей жанр має преценденти ще в середньовічній літературі у вигляді іспанських повістей XVI- XV ст.,що дуже схожі на французьке фабліо. На противагу аристократичним жанрам галантно-рицарського і пастушого роману,шахрайський роман був демократичним,відображав соціальні протиріччя,які особливо рано з’явилися в Іспанії. Іспанський шахрайський роман сподобався в Німеччині і сприяв відновленню реалістичних тенденцій бюргерської літератури XVII ст.Але в іспанському шахрайському романі були внутрішні протиріччя тенденції,які й відіграли не малу роль у долі цього жанру в Німеччині,куди він був занесений діячами Реформації,які вносили у фабулу моралістичну та релігіозну проповідь.Першим шахрайським романом який з’явився в Німеччині,був «Бродяга Гусман із Альфраче»,виданий в 1615 році в Мюнхені. Традиції шахрайського роману,казкові мотиви мотиви та анекдотичні ситуації, театральність бароко и колорит ярмаркового видовища,поєднання алегорії з утопією та сатирою – із такої мозаїки геніальний німецький письменник Г.Я.К. Гріммельсгаузен створив надзвичайно захоплюючий твір нового типу: «Симпліціссімус». Тоді уже слідують народні книги,шахрайський роман та висока проза бароко.В самій композиції можна побачити багато спільного з процесом циклізації шванків навколо улюбленого героя,як,наприклад,шут Гонела в Італії,Ейленшпігель в Німеччині.

У шахрайських романах оголюються всі недоліки тогочасного панського суспільства і з ясністю розкривається порочність суспільної системи, що приводить до торжества лицемірства, плутні й користі. У них постає картина страшної убогості і розорення, в які втягнута основна маса селища.За силою реалізму і своєму пізнавальному значенням шахрайські романи являють собою одне з вищих досягнень іспанської літератури «золотого століття».

Шахрайський роман (ісп. novela picaresca, від picaro — «шахрай», «крутій») — різновид епічного жанру, одна з найдавніших форм європейського роману. Виник в Іспанії (анонімна повість «Ласарильйо з Тормеса»). Крутійський роман розповідає про пригоди хвацького пройдисвіта, авантюриста — пікаро, вихідця з низів або декласованого дворянства, який повністю ігнорує обов'язкові суспільні моральні норми. Як правило, це слуга, бездомний жебрак, «лицар випадку». Крутійський роман виник із культурно-історичної ситуації, коли Європа переповнилася бурлакуванням, і став антиподом лицарського роману з його шляхетними героями.

У крутійському романі відсутня складна композиція: як правило, тут однолінійний сюжет, події розгортаються у хронологічному порядку, оповідь ведеться найчастіше від першої особи, що імітує форму автобіографічних спогадів героїв; сюжет має авантюрний характер. Найбільшого розквіту крутійський роман досяг в Іспанії у 17 ст. («Життєпис крутія Гусмана де Альфараге» М. Алемані-де-Енеро, «Історія життя пройди на ім'я Дон Паблос» Ф. Кеведо-і-Вільєгаса, «Кульгавий біс» Л. Велеса де Гевари, Фернандо де Ролас « Селестина»)

Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой. Загалом роман відзначається вільнодумством, великою дотепністю. Стиль його низький, мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності. Можливо, автор свідомо протиставив цей низький стиль складній, риторичній мові рицарських романів. Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством, осміяння Пихатості дворянства та ін. Саме в романах про пригоди пікаро вироблялася традиція реалістичного зображення іспанської дійсності. В цьому жанрі відзначилися Матео Алеман та Франсиско Кеведа. Першим пікарескним романом був Життя Ласарильйо з Тормеса, автор якого невідомий.