16. Еразм Роттердамський — найвпливовіший мислитель Європи початку XVI ст. Похвала глухості.

Еразм Р.письменник, теолог, філософ, перекладач нідерландського відродження. Еразм був найвизначішим знавцем латини своєї епохи. Працею життя Еразма було видання класичного тексту Біблії грецькою мовою. Розробив доктрину християнського гуманізму. Разом з Мором — ідея про створення республіки вчених. В 1511 році Еразм видав написану ним двома роками раніше книгу Похвала Глупоті, яка стала найвідомішим твором автора. Мова ведеться від імені богині Глупоти, яка на всі лади вихваляється тим впливом і шаною, яке вона здобула в суспільстві. Еразмова сатира висміює усі сфери та явища тодішнього життя. Еразм Ротердамський був одним із найвизначніших мислителів епохи, що передувала реформації церкви, людиною великої вченості й знань, останньою в історії людиною, яка знала все. Його праця над Біблією й критичні твори підготували перехід до нових часів і сприяла затвердженню принципів гуманізму.

Найціннішу частину спадщини Еразма становлять «Похвальне слово Глупоті» (1509) і «Домашні бесіди» (1518). «Домашні бесіди» - це збірка діалогів, яка повинна служити посібником для тих, хто вивчає латинську мову. Видавши збірку, Еразм не припинив праці над нею, а поповнював її новими розмовами, і в останньому виданні 1533 р. їх назбиралося 57. Текст діалогів, за задумом автора, мав не тільки допомагати у вивченні мови, а й сприяти моральному вихованню. За своїм змістом діалоги різноманітні. В одних зображуються і засуджуються різні пороки, в інших подаються приклади, гідні наслідування. Наприклад, у діалозі «В пошуках парафії» висміюються пороки священнослужителів. Один із співбесідників, Памфаг, розповідає про свою поїздку в Рим з надією одержати там вигідну парафію. В розмові такі поїздки названі коростою, яка «коли вже нападе, то свербить без кінця». Памфаг уперто добивається парафії, бо йому «любий спокій і подобається епікурейське життя». Але бажаного здобути йому не вдалося через брак грошей. У діалозі «Світанок» марнуванню часу гульвісами протиставляються осмислене життя, прагнення до знань і духовної повноцінності. В історію світової літератури Еразм увійшов як автор знаменитого твору «Похвальне слово Глупоті». Він задумав цю книгу в 1509 p., їдучи з Італії до Англії, де, зупинившись у домі Томаса Мора, невдовзі й закінчив її. Ця невелика книга є своєрідною енциклопедією тогочасної дійсності. Літературна форма твору не вкладається в якийсь традиційний жанр. Еразм використав широко вживану античними письменниками форму жартівливого панегірика, до якої, між іншим, охоче зверталися гуманісти, але передусім спирався на народну літературу та народний театр, [226] в якому мудрість часто виступала під виглядом дурості й викривала глупоту і пороки. Відкривається твір присвятою Томасу Мору, де Еразм з'ясовує свій задум - скласти похвальне слово Глупоті. Він розуміє, що це може виглядати дивним і не сприйматися всерйоз, але його мета поважна: засудити пороки і виставити напоказ усе смішне в людському житті в такий спосіб, щоб твір приніс читачеві більше користі, ніж педантичні трактати. Будується «Похвальне слово» як монолог Глупоти, який вона з кафедри виголошує перед багатолюдними зборами. Спочатку Глупота розповідає про себе, свій родовід і знайомить із своїм почетом. Народилася вона на щасливих островах, де все росте несіяне й неоране, від могутнього бога багатства Плутоса і прекрасної пустотливої німфи Юності. Почет Глупоти - це Самолюбство, Улесливість, Лінь, Насолода, Обжерливість, Розгул і Непробудний сон, які допомагають їй підкоряти увесь рід людський, навіть імператорів. Далі, доводячи право називатися богинею глупоти, Морією, героїня розповідає про своє безмежне панування над людьми й богами і твердить, що коріниться вона в самих основах життя. Виявляється, що на світі немає таких веселощів і такого щастя, які б не були дарами глупоти, і що сама глупота, зрештою, є не що інше, як життя за велінням почуттів. Морія виступає як втілення самої природи. Вона протистоїть односторонності, догматичності в житті, усьому, що обмежує й ігнорує людську природу, всім тим, хто лицемірно проклинає життєві насолоди і радощі. Глупота розвінчує схоластичну мудрість як невідповідність природі і логіці життя. На її думку, мудрець від дурня різниться тим, що керується розумом, відкидаючи почуття. Дурень - це людина, яка перебуває в гущі життя, приємна для друзів, лагідна з дружиною, весела на бенкеті, невибаглива у співжитті і ніщо людське їй не чуже. Мудрець же уникає хвилювань, забуваючи, що хвилювання і пристрасті часто стимулюють людський розум і схиляють людину до добрих справ. Мудрець зрікається вільного прояву природніх почуттів і, позбавившись їх, втрачає людські властивості, перетворюється на мармурову подобу людини, чудовисько, холодний камінь, що не знає ні любові, ні жалості. Мудрець непридатний до діяльного життя, він завжди зайнятий тільки собою, не уболіває за друзів, бо не має їх. Зрештою Морія доходить [227] висновку, що такий мудрець - просто тварюка (гл. 29). Промова Морії звучить панегіриком природному началу людини і набуває значення захисту життєрадісного вільнодумства. «Войовничий похмурий «мудрець», якого викриває красномовна Морія,- це у своєму роді вельми розвинутий псевдо-раціоналізм середньовічної схоластики, де розум, поставлений на службу вірі, педантично розробляв найскладнішу систему регламентації і норм поведінки. Старечому розуму схоластів, занепадаючій мудрості неуків-опікунів життя, шановних магістрів теології протистоїть Морія - новий принцип Природи, висунутий гуманізмом Відродження. Цей принцип відбивав прилив життєвих сил у європейському суспільстві в момент народження нової ери»(1). Книга Еразма Роттердамського вражає багатством життєвого досвіду автора, глибиною думки, а особливо сміливістю, яка полягає не тільки в гострій [229] і непримиренній критиці феодального суспільства як царства глупоти й пороків, а й у новаторському характері мислення та сприйняття дійсності. Еразм засудив і відкинув середньовічне мислення з його абстрактністю, прямолінійністю і мертвущою догматикою, середньовічне сприйняття світу як чогось застиглого, раз і назавжди даного і визначеного, і протиставив цьому творче, конкретне мислення, розуміння дійсності як процесу складного, мінливого.