- •1. Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження
- •2.Перехід від теоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
- •3. Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
- •4. Роль античності
- •5. Ренесансний гуманізм та індивідуалізм
- •6. Типологічні риси літератури Відродження
- •7Періодизація Відродження в Італії.
- •8. Поетична творчість Петрарки
- •9.Історія створення , структура та змістове наповнення збірки Петрарки Канцоньєре.
- •10. Новаторство Бокаччо-новеліста. Поєднання в Декамероні фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.
- •11. Звільнений Єрусалим т.Тассо як ідейно-естетичний підсумок італійського Відродження.
- •12. Суспільно-духовні обставини перебігу Відродження в Німеччині. Звязок німецького гуманізму з ідеями Реформації.
- •13. Визначальні риси проблематики та поетики бюргерської літ-ри Німеччини. Корабель дурнів с. Бранта.
- •14. Майстерзингерська лірика г. Сакса: тематика та естетика.
- •15. Діяльність німецьких гуманістів. Ульріх фон Гуттен та Листи темних людей в боротьбі проти обскурантизму та невігластва.
- •16. Еразм Роттердамський — найвпливовіший мислитель Європи початку XVI ст. Похвала глухості.
- •17. Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції.
- •18. Діяльність гуртка Маргарити Наваррської. Порівняльний аналіз Гептамерону та Декамерону Дж. Бокаччо.
- •19. Діяльність поетів Плеяди з реформування французької мови та поезії.
- •20. Зіставлення поетичного спадку п.Де Ронсара та ж. ДюБелле: тематика, стиль, атмосфера.
- •22. Роман ф. Рабле як системна критика всіх аспектів життя феодального суспільства
- •23. Реабілітація матеріально-тілесного начала в романі ф. Рабле
- •25. Відродження в іспанії як золота доба драматургії та театру. Драматургічна спадщина лопе де вега
- •26. Основні мотиви та суспільне значення пєси Овече джерело
- •27. Типологія іспанського роману доби відродження
- •28. Соціально психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно стильові особливості жанру
- •29. Загальна характеристика творчого шляху сервантеса
- •30. Дон Кіхот як перший роман нового типу.
- •31. Проблема ілюзії та дійсності
- •36. Жанр сонету
- •37.Розвиток англійської драматургії Відродження до Шекспіра.
- •38. «Шекспірівське питання» і ставлення до нього на сучасному етапі.
- •39.Традиційна періодизація творчості Шекспіра.
- •40.Сонети Шекспіра як вершина сонетної лірики Ренесансу.
- •41.Головні сюжетні та світоглядні параметри комедійної творчості Шекспіра. Аналіз однієї з прочитаних комедій.
- •42. Кризи гуманізму у зрілих трагедіях Шекспіра.
- •43. Філософська глибина та універсальне бачення образу Гамлета
- •44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра на пр. Одного з творів
- •45. Сімнадцяте століття як окрема культурна епоха в історії Європи.
- •46.Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Звязок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції у хvii ст. Формулюваня норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало
- •47. Конфлікт між обовязком та почуттямрозумом та пристрастю в трагедії Корнеля Сід
- •48. Модифікація класицистичної парадигми в драматургії Корнеля та Расіна
- •49. Комедійна творчість ж б Мольєра як синтез народних сміхових традицій з настановами класицизму
- •50. Тартюф як універсальний тип святенника
- •51. Мистецька модель хаотичного світу в літ.Бароко
- •52.Релігійно-містичне підґрунтя драматургії п.Кальдерона. Життя є сон
- •54. Внутрішні особливості англійської метафізичної поезії
1. Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження
Епоха Відродження або Ренесанс – це епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі Середніх віків і передує культурі нового часу. Хронологічні рамки епохи – початок XIV-остання чверть XVI століть і в деяких випадках – перші десятиліття XVII століття (наприклад, в Англії і, особливо, в Іспанії). Відмінна риса епохи Відродження – світський характер культури і її антропоцентризм (тобто інтерес, в першу чергу, до людини та її діяльності). З’являється інтерес до античної культури, відбувається ніби її «відродження» – так і з’явився термін.
Сучасні дослідники виділяють чотири періоди доби Відродження :
Протовідродження ( Передвідродження) (2-а половина XIII століття — XIV століття) Італія
Ренесанс (друга половина XV століття) Німеччина, Франція, Нідерланди
Високе Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI століття) Англія, Іспанія
Класицизм і барокко (XVІI століття) Франція, Іспанія
Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:
1) Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом.
2) Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
3) Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.
4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.
5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.
6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.
Терміни: Ренесанс — відродження античності хоча для Європи вона й не помирала ,адже після Середньовіччя люди не могли дивитися на людину як на щось величне. Гуманізм — визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей. Реформація — християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.
2.Перехід від теоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
Якщо середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження —епохою художньо-естетичною. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського почуття та його величезна цінність. Саме людина з й тілесністю почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюється і змальовується такою, якою вона є насправді: не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Найхарактернішою рисою Відродження є розвиток гуманізму від лат. humanus — людський, людяний. Гуманістична думка, що почала формуватися в Італії у XIV ст., в подальшому поширилась на інші країни Західної Європи. Європейський гуманізм — найвище досягнення ренесансної культури, водночас — це вершина загальнолюдської, світової культури. Гуманізм — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. У його основі — прагнення до свободи особистості, утвердження поваги до її гідності й розуму, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Гуманісти стверджували самоцінність земного життя, можливість людини саме в ньому а не в потойбічному світі досягти вищого блаженства.
Отже, на зміну теоцентричній картині світу, що панувала в середньовічній культурі, утверджується його антропоцентрична модель, яка з погляду гуманістів була характерною для античної доби. Однак Ренесанс аж ніяк не є повторенням античного гуманізму і антропоцентризму, він обіймає значно ширше коло проблем. Італійський гуманізм можна сміливо назвати ідеологією Відродження, оскільки він був не лише теорією, а й практикою повсякденної боротьби за утвердження нового світогляду. Характерними його рисами є: прагнення розмежувати світське й релігійне життя; звільнити людську думку від богословського догматизму; відкривати й пізнавати світ; розвивати світську духовну культуру, науку.