- •Поняття культури та її структура.
- •Функції культури.
- •Етнічна та національна культура.
- •Основні чинники ґенези української культури.
- •«Національний характер» українців.
- •Обереги і символи української культури.
- •Образ України у світі.
- •Герої українського народу.
- •Етнокультура, її складові та механізм функціонування.
- •Етнічність та її ознаки.
- •Специфіка української міфології
- •Персоналії «Українського духовного Олімпу».
- •Українські обереги.
- •Семантика української вишивки. Символіка національних кольорів.
- •Первісне мистецтво на території України. "Кам’яна могила".
- •Мистецтво скіфів. Скіфський звіриний стиль.
- •Архітектура і мистецтво трипільців.
- •Архітектура Київської Русі. Візантійський стиль.
- •Києворуська мозаїка, фреска, іконопис: символічне відображення смисложиттєвих уявлень.
- •Пам’ятки архітектури, малярства та іконопису Галицько-Волинського князівства.
- •Архітектура Львівського ренесансу.
- •Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у хvіі столітті.
- •Мистецький розквіт в Україні у XVII – XVIII століттях. Українське бароко.
- •Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх століття.
- •Українська пейзажна школа живопису другої половини хіх століття.
- •Архітектура і пошуки національного стилю кінця хіх початку хх століття: неоукраїнський стиль, необароко, модерн.
- •Український художній авангард.
- •Постмодернізм в сучасному українському образотворчому мистецтві.
- •Музика як вид мистецтва. Музичні жанри, стилі, напрями.
- •Місце музики у християнській культурі. Київський знаменний спів та його специфіка.
- •Українська народна пісня та її жанри. Думи та історичні пісні.
- •Партесний спів як вершина української барокової музики.
- •Творчість а. Веделя, м. Березовського, д. Бортнянського.
- •Музика хіх ст.: формування самобутньої композиторської школи (Семен Гулак-Артемовський, Микола Лисенко та ін.).
- •Історія створення українського гімну. Исправить
- •1939 Року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
- •Класики української музики початку хх ст.: м. Леонтович, к. Стеценко, я. Степовий.
- •Видатні українські співаки с.Крушельницька, б.Гмиря, і.Козловський та ін. Испр
- •Українська музика радянської доби (б. Лятошинський, г. Верьовка, г. І п. Майборода).
- •Феномен українського року.
- •Сучасна українська академічна музика (м. Скорик, в. Сильвестров та ін.).
- •Театр: його особливості, місце у системі мистецтв.
- •Зародження та ранні форми українського театру.
- •«Театр корифеїв» у часовій ретроспективі та перспективі.
- •Режисерська та акторська школи Леся Курбаса, їхнє значення для подальшого розвитку вітчизняної театральної культури.
- •Поетична школа українського кіно: виникнення, філософсько-естетичне підґрунтя, найвідоміші представники.
- •Виникнення знань, що узагальнювали життєдіяльність людини та фіксували досвід взаємодії з природою.
- •Впливи античної та візантійської науки на розвиток філософії та фізики. Прикладний характер математики, хімії, астрономії, біології.
- •Братства як феномен національної культури: роль братських шкіл у розвитку освіти та збережені етнокультурної ідентичності.
- •Видатні освітні осередки України за часів Речі Посполитої.
- •Києво-Могилянська академія та її роль у розвитку освіти і науки.
- •Наука і освіта в період українського культурного відродження хiх ст.
- •Університети хіх ст. На українських землях.
- •Нтш як прообраз української академії наук.
- •Особливості розвитку сучасної української науки.
- •Особливості розвитку сучасної української освіти. 92?
- •Зародження фізичної культури і спорту на українських землях.
- •Фізичний гарт та бойове мистецтво запорізьких козаків.
- •Розвиток фізичної культури і спорту (кінець XIX ст. — початок хх ст.).
- •Проведення в Україні фіналу «Євро-2012» з футболу та його вплив на розвиток сучасного українського спорту.
- •Нові види спорту в сучасній Україні.
Етнокультура, її складові та механізм функціонування.
Етнокультура, її складові та механізм функціонування. Етні́чна культу́ра (етнокультура) - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (наприклад, світові релігії). Етнос (Етнічна група, народ) — запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке ἐθνικός «племінний; народний; язичницький» є похідним від грец. ἔθνος — «громада; плем'я, народ», етимологічно «група своїх людей». Етнічність можна уявити як форму соціальної організації культурних відмінностей, що складається з тих характеристик, які самі члени етнічної спільності вважають для себе значимими, і які лежать в основі їх самосвідомості. Ознаки етнічності: - наявність спільної назви; - спільні елементи культури, - уявлення про спільне походження і, як наслідок - наявність спільної історичної пам'яті.; - асоціація себе з особливою географічною територією - почуття групової солідарності. Етнічна кульура - народна культура. Етнокультура є результатом колективної творчості. Вона охоплює міфи, звичаї, фольклор, народне ремесло, мову. Українська літературна мова зазнала професійного опрацювання, але вона більшою мірою, ніж деякі інші, витворена на народній основі. На ранніх етапах становлення етнокультури її неможливо відокремити від релігійних вірувань. До української етнокультури належать деякі символи, образи тисячолітньої давності (в колядках помітні елементи магічних ритуальних дій, деякі з них походять із часів трипільської культури тощо). Українська етнокультура, попри її консерватизм, не залишалась упродовж своєї історії незмінною, оскільки на неї постійно впливали різноманітні ідеологічні і соціально-економічні явища, особливо християнство. До етнокультури входять 3 групи чинників: - перша - матеріальна сфера культури (народна архітектура, вбрання, різні види творчої діяльності (ужиткові) тощо), - друга - сферою духовної діяльності народу (мова, усна народна творчість у різних гранях прояву, народне мистецтво тощо) - третя - пов’язана з феноменом найскладнішим і остаточно невизначеним: менталітет або етнопсихологічні риси етносу (етноментальність). Етноментальність - це сукупність психічних настанов і мотивацій щодо світу, які формуються і функціонують як взаємодія свідомого і позасвідомого в індивідуальній і соціальній психіці людей. Таким чином, вона щільно пов’язана із “психологією народів», є виявом їхньої суб’єктності, неповторності у способах мислення і почування, сприйняття і дії. Етноментальність - це особливий стиль світосприйняття – стиль мислення і поведінки, властивий тільки даному етносу. Етноментальність виступає традиційним ядром кожної етнонаціональної культури, завдяки чому вона має потенціал самозбереження, саморозвитку та самоорганізації навіть у несприятливих умовах. Етноментальність, з одного боку, забезпечує етнокультурну ідентичність, самобутню національну локальну екзистенцію, а з іншого, – можливість комунікації з іншими етнокультурами, здатність асимілювати й продукувати загальнолюдське, яке сьогодні стає глобальним. Завдяки культурному діалогу відбувається оновлення її “верхнього” ціннісного шару.Разом з тим, етнічна ментальність, як незмінне ціннісне ядро, дозволяє національній спільноті в певній мірі протистояти натиску з боку інших, чужих для неї носіїв культури і є захистом від сліпого копіювання найгірших іноземних зразків масової культури. Культурна ментальність етносу існує у вигляді найдавніших архетипів та універсалій міфологічної свідомості, закріплена у мові, фольклорі, традиціях, звичаях, обрядах. Механізм функціонування етнокультури: етнокультурна інформація передається за допомогою етнічних стереотипів (зафіксовані у свідомості людей духовні надбання, емоційно забарвлені образи передають знання, котрі втілюють у собі елементи опису, оцінки, тобто стандартизований образ). Це усталені форми етнічної поведінки, так би мовити, її штампи, шаблони, а до певної міри і зразки, вироблені багатовіковим досвідом народу й усталені в його культурі. Етнічні стереотипи є кодом етнічної культури. Етнічне кодування характерне не тільки для традиційно-побутової, а й для сучасної культури, хоча тепер воно вже не так чітко визначене. Це пов’язано з особливостями нашого соціального буття, яке відповідно ускладнює і систему кодування: воно дедалі більше заховується в глибинні прошарки — сферу психіки, національного характеру, духовної культури і, природно, виявляється не стільки в зовнішніх ознаках, скільки у внутрішніх, чуттєвих чи поведінкових.
