Лекція № 5
Тема: БАГАТОЇДНІ ШКІДНИКИ
Саранові.
Вовчки.
Ковалики.
Чорниці.
Лускокрилі.
Заходи захисту та специфіка їх застосування.
Лекція№5 Тема: багатощні шкідники
Саранові.
Вовчки.
Ковалики.
Чорниші.
Лускокрилі.
Заходи захисту та специфіка їх застосування.
До багатоїдних шкідників належать переважно комахи з рядів прямокрилих, жуків і лускокрилих. З прямокрилих найнебезпечніші різні саранові і звичайний вовчок. Коники (звичайний зелений, хвостатий зелений та ін.) об'їдають листя сходів і дорослих рослин і виїдають зерно в колосках. Цвіркуни - степовий та інші - пошкоджують сходи та об'їдають листя рослин.
Багато шкідливих видів налічується серед родин коваликів і чорнишів. До родини пластинчастовусих належать хрущі, кравчик і кукурудзяний гнойовик. Жуки кравчика шкодять у розсадниках, виноградниках і полезахисних смугах, підгризаючи листя, бруньки, пагони і сходи рослин і затягуючи їх в землю. Кукурудзяний гнойовик підгризає сходи кукурудзи, буряків та інших рослин, а також пошкоджує чубуки і молоді посадки виноградної лози.
Із багатоїдних лускокрилих дуже шкодять деякі совки: озима, совка - гама, люцернова, бавовникова, капустяна. З інших лускокрилих важливі стебловий (кукурудзяний) метелик і лучний метелик.
5.1. Саранові
Термін «сарана» - це збірне поняття, під яким розуміють спільноту споріднених видів комах родини саранових ряду прямокрилих. В умовах України з цієї родини широко розповсюджена сарана італійська, або прус, перелітна, або азіатська, з підвидом середньоросійська, марокканська та різні види кобилок: блакитнокрила, чорносмугаста, безкрила лучна, білосмугаста, короткокрила, хрестовидна мала, двокольорова та інші - всього 20 видів.і
Збільшення чисельності спостерігається після 1-2 посушливих років із підвищеною температурою вегетаційного періоду за недостатньої кількості опадів. Спалах чисельності саранових на великих площах в Україні мав місце у 1923-1926 pp. Надалі шкідливість цієї групи шкідників набувала відчутних масштабів лише на невеликих площах в окремих областях (1964-1965 pp., Луганська, Донецька, Чернігівська області).
У 1995 році в деяких областях Степу та Лісостепу, зокрема, Запорізькій і Херсонській, а також Донецькій, Луганській, Одеській, Миколаївській, Харківській та АР Крим розпочався масовий розвиток саранових. Надалі, (1996-2003 pp.) саранові щороку розвивалися на великих площах і були чисельними та шкідливими. Особливо лютувала сарана в АР Крим, Запорізькій і Херсонській областях, де осередками нараховувалося 1500-3000 екз. на 1м2.
У Запорізькій, Херсонській та осередками АР Крим у популяції саранових переважає італійський прус, який розвивається стадно та утворює куліги (скупчення дорослих крилатих особин). В інших областях ареалу більшість становлять різні види нестадних кобилок (хрестовидна мала, блакитнокрила, чорносмугаста, білосмугаста, безкрила, двокольорова тощо). Крім того, у Донецькій, Херсонській, Харківській областях щороку з'являються поодинокі особини перелітної (азіатської) сарани. Найшкідливіший італійський прус заселяє посіви люцерни, кукурудзи, соняшнику, овочевих, баштанних, плодових культур, які зазнають пошкоджень різного ступеня.
Цикл розвитку різних видів сарани здебільшого однаковий. Усі вони мають одне покоління й зимують в ґрунті, в так званих «ворочках» - особливих капсулах з губоподібної маси, у кожному з яких міститься 20-40 і більше яєць, що відкладаються влітку і залишаються в ґрунті до весни (ембріональна діапауза) наступного року. Після відкладання яєць саранові відмирають.
У наших умовах личинки відроджуються у другій - третій декадах травня -на початку червня. Залежно від температури повітря, личинки розвиваються 30-50 днів, линяють 4-5 разів, поступово збільшуються і перетворюються у дорослу комаху.
У фазі личинки саранові посилено харчуються, поїдаючи велику кількість їжі. За день вони можуть з'їдати корму у 2-3 рази більше ваги свого тіла
Схема добової поведінки сарани приблизно така. Ввечері після заходу сонця за температури нижче 10... 15 °С личинки перестають рухатися і перебувають у стані холодного заклякнення на верхівках рослин, а за рідкого травостою - на поверхні ґрунту. Вранці, з підвищенням температури повітря вони концентруються групами в найтепліших, освітлених сонцем ділянках ґрунту, де утворюють так звані «сонячні куліжки». Вважають, що скупчення личинок зменшує тепловіддачу та охолодження їх тіла. Найкращими умовами для розвитку сарани є спекотна погода за температури повітря 20...28°С, за якої вони інтенсивно харчуються. У спекотні дні саранові випаровують велику кількість води, для поповнення якої вони поїдають рослини нерідко не через голод, а спонукані спрагою.
Личинки кобилок живуть у місцях відродження, не ущільнюючись у кулиги; рухаються вони у різних напрямках і лише на невеликі відстані. Личинки стадних саранових після відродження залишаються в перші дні у місцях відродження, а потім зкулижуються і в кулигах здійснюють переходи на порівняно великі відстані. Кулиги рухаються потоком у вигляді витягнутих стрічок, причому відстань від головної до хвостової частини сягає іноді декілька кілометрів. При зустрічі декілька кулиг проходить злиття їх у одну велику кулигу. Саранові в кулигах рухаються у визначеному напрямку, змінити який можуть тільки значні перепони у вигляді великих підвищень, водоймищ тощо. В кулигах щільність саранових може сягати 1-2 тис. особин на 1 мг.
Саранові, головним чином стадні види, володіють здатністю змінювати зовнішній вигляд і поведінку в залежності від умов життя. Розрізняють дві форми існування виду: одиничну і стадну фази, причому одинична може переходити в стадну І навпаки. Одинична фаза виникає, коли саранові живуть розріджено; стадна фаза утворюється, коли саранові живуть скупчено. Переходу одиничної фази в стадну сприяє поряд з наростанням чисельності саранових вимушена концентрація їх на обмеженій площі. Так, при вигоранні рослинності марокканська сарана концентрується на більш зволожених ділянках з зеленою рослинністю, а в роки з великими паводками азіацька сарана скопичується на більш сухих ділянках.
Утворення одиничної фази з стадної спостерігається при зменшенні чисельності сарани в роки з несприятливими екологічними умовами або після проведення винищувальних заходів. Для перетворення однієї фази в іншу вимагаються зміни у поведінці личинок по крайній мірі на період життя 2-3 віків. При вимушеному дотику у особин сарани, очевидно, виробляється умовний рефлекс стадності, потреба або звичка у безперервному отриманні зорових, нюхових, дотикових подразників від своїх сусідів, в результаті чого утворюються кулиги, що не розпадаються.
В кулигах саранові роблять більше рухів, ніж одинично живучі особини, що не отримують безперервних подразників. Це відображується на фізіологічному стані саранових, а у зв'язку з цим і на їх зовнішньому вигляді. Так, у азіацької сарани личинки одиничної фази мають одноколірне жовте або зелене забарвлення тіла, а у стадної фази - строкате, що складається з сполучення чорного і оранжевого кольорів; доросла сарана стадної фази порівняно з одиничною має більш довгі надкрила і короткі задні стегна, і, крім того, сарана одиничної фази відрізняється горбатою передньоспинкою. Поява особин стадної фази вказує на збільшення чисельності саранових.
Саранові починають польоти через декілька днів після окрилення. У перші дні проходять короткі перельоти, а потім вже більш тривалі. Азіацька сарана у деякі роки, покидаючи свої гніздилища, може залітати великими зграями за декілька сот кілометрів і наносити пошкодження у віддалених районах.
Полова зрілість саранових настає на 10-12-ту добу після окрилення, а в азіацької сарани -навіть на 20-30 добу. Дорослі особини живляться протягом всього життя і також можуть наносити значні пошкодження.
У саранових є природні вороги, які можуть знижувати їх чисельність. Це жуки наривники, що виїдають яйця, комахоїдні птахи, паразитні гриби і бактерії.
В процесі господарської діяльності людина також впливає на зміну, чисельності саранових. Оранка цілинних і заліжних ґрунтів викликає різке зниження пошкодженості сарановими, а при неправильному використанні пасовищ, коли проходить витопчування рослинного покриву, складаються сприятливі умови для відкладання кубишок і подальшого розмноження саранових.
Заходи боротьби з сарановими. Захисні обробки проти саранових починають з появою личинок першого віку. Основна маса личинок стадних саранових має бути ліквідована до закінчення розвитку личинок 3-4 віку, личинок нестадних - до кінця останнього віку. Обробки ефективні вранці та у вечірні години доби. При цьому використовують авіаційну (літаки, гвинт окрили тощо) і наземну апаратуру.
Винищувальні заходи проводять при наявності на 1 м2 нестадних видів - 5-10, італійського пруса - 2-5 екз. Кулігу, що рухається, обробляють на площі за 200-250 м від головки куліги, охоплюючи її по спіралі, що перевищує фронт куліги. Використовують препарати: Децис, Штефесин, к.е., 0,4-0,5 л/га, Фастак, к.е., 0,2 л/га, Ф'юрі, в.е., 0,1-0,15 л/га, Кінмікс, к.е., 0,3-0,4 л/га, Сумітіон, 5- % к.е., 0,8-1,5 л/га, Волатон,50 %к.е.,1- 2 л/га, Димілін, з.п. 0,09-0,12 кг/га, Парашут 450, мк.с, 0,5-0,75 л/га, Моспілан, р.п., 0,05-0,075 кг/га, Цироз, к.е., 2,5 л/га - за регламентами діючих технології під керівництвом фахівців захисту рослин.
Ефективним агротехнічним заходом боротьби з сарановими у місцях високої чисельності ворочків є осіння оранка з обертанням скимби та боронуванням. У такий спосіб знищується до 80 % шкідника. Поверхневі весняні обробки на життєздатність яєць впливають слабо.