Коротка історія розвитку сільськогосподарської ентомології та організаційна структура державної служби захисту рослин в україні*

* Цей розділ підготовлений за участю спеціалістів Головдержзахисту України.

У другій половині 19-го століття Україна була регіоном найбільш інтенсивного землеробства. Виробництво товарної сільськогоспо­дарської продукції користувалось попитом не тільки на внутрішньому ринку, а також було предметом експорту, що обумовило економічну передумову пріоритетного розвитку в Україні наукових досліджень по прикладній ентомології й фітопатології і формуванні практичної служби захисту рослин.

Крім державних установ, науковою та організаційною роботою по захисту рослин від шкідників займалось земство (місцеві органи самоврядування). За період з 1878-1889 pp. при губернських земських управах були створені ентомологічні комісії (Харківська - в 1878 p., Одеська - 1882 р.) та засновані посади земських ентомологів. Комісії щорічно узагальнювали матеріали обстежень сільськогосподарських угідь на виявлення та розповсюдження шкідників і частково хвороб сіль­ськогосподарських культур і розробляли рекомендації по боротьбі з ними.

Найбільший вклад в роботі цих комісій по вивченню шкідників внесли - В.Г.Аверін - в Харківській, І.К.Пачоський - в Херсонській губерніях, Б.В.Забаринський- на півдні Криму та Північному Кавказі й С.А.Мокржецький - в Криму.

Невдовзі стало очевидним, що для подальшого прогресу в захисті рослин недостатньо користуватися описовими методами, необхідні глибокі наукові експериментальні дослідження. У самому кінці 18-го і на початку 19-го століття з'явились ентомологічні наукові організації-бюро, станції, відділи сільськогосподарських дослідних станцій в США, Росії, Англії, Німеччині, Франції та інших країнах.

В Україні в кінці 19-го століття губернські земські управи створили теж ентомологічні бюро, які очолювались губернським ентомологом, а ентомологічні комісії перестали існувати. Наукові дослідження з ентомології, які мали важливе практичне значення, проводили три таких ентомологічних бюро: Таврійське, Херсонське і Харківське, а в 1914 р. були створені Катеринославське та Полтавське.

В 1900 р. Всеросійським товариством цукрозаводчиків була організована перша в Україні дослідна ентомологічна станція в м. Сміла Київської губернії (нині Черкаська область). На кошти Південно-Росій-ського товариства заохочення землеробства і сільської промисловості в 1904 р. створюється Київська ентомологічна дослідна станція на чолі з В.П.Поспеловим. Співробітники станції проводили дослідження в Київській губернії з вивчення лучного метелика, озимої совки, гессен­ської мухи, горохової попелиці, але головна увага приділялась шкід­никам цукрових буряків і в першу чергу розробці заходів боротьби з буряковим довгоносиком; на базі цих досліджень В.П.Поспєловим була опублікована перша монографія.

Взагалі, перші чотири десятиріччя 20-го століття є етапом поглиб­леного вивчення екології, фізіології, біохімії комах, в той же час була створена наукова база для прогнозів розмноження шкідників, удоско­налювались організаційні форми служби захисту рослин.

З 1911 по 1913 pp. працював в Київській ентомологічній станції відомий ентомолог Є.В.Звєрєзомб-Зубовський. В1913 р. було створено мікологічне відділення і змінена назва станції, яка стала називатися «Київська станція по боротьбі з шкідниками рослин», так як до шкідників зараховувались також паразитарні гриби.

В 1913 р. В.П.Поспелов, а в 1915 p. Є.В.Звєрєзомб-Зубовський переїхали у Воронеж, а завідувачем станції і керівником мікологічного відділення був призначений фітопатолог В.І.Казановський, а ентомо­логічний відділ очолив В.В.Добровлянський.

В 1911 р. ентомологічний відділ був організований М.В.Курдюмовим на Полтавській дослідній станції. За короткий термін своєї наукової діяльності М.В.Курдюмов провів важливі дослідження з обґрунтування агротехнічного методу боротьби з шкідниками пшениці, особливо вивчив вплив на розмноження шкідників різних видів, строків і способів обробки ґрунту, строків сівби. Продовжувачем розробки агротехнічних заходів боротьби з шкідниками зернових злаків був О.В.Знаменський.

В 1913 р. Харківська обласна сільськогосподарська дослідна станція створює ентомологічний та фітопатологічний відділи. Очолив відділ фітопатології приват-доцент Харківського університету А.А.Потебня, а на посадах препараторів в цьому відділі почали працювати фітопатологи Г.Є.Спангенберг та Т.Д.Страхов.

Потебня А.А. був засновником нового напрямку-сільськогосподарської фітопатології, вперше розпочав експериментальне вивчення взаємовідносин між рослинами та їх паразитами.

На базі ліквідованого земського ентомологічного бюро в Харкові була створена Губернська станція захисту рослин, яку в 1919-1925 pp. очолював В.Г.Аверін. Він організував випуск першого в Україні спе­ціального журналу «Захист рослин», який видавався з 1923 по 1928 pp., і був його редактором.

В 1925 р. в Наркоземі (НКЗ) України створюється відділ захисту рослин, який очолив В.Г. Аверін, а завідувачем станції, яка одержала назву «Центральної», став Н.С.Дехтярьов.

Значний ріст широких наукових досліджень та практична діяльність із захисту врожаю від шкідливих організмів розпочалась з тридцятих років 19-го століття.

З початком колективізації сільського господарства, організацією МТС (машинно-тракторних станцій) і колгоспів виникла необхідність в реорганізації служби захисту рослин. Так, в лютому 1930 р. було організоване Всесоюзне акціонерне товариство по боротьбі з шкідниками сільського і лісового господарства, а в 1931 р. воно змінило назву на Всесоюзне державне об'єднання по боротьбі з шкідниками.

В 1929 р. було створено Всесоюзний інститут захисту рослин (ВІЗР), який відіграв одночасно зі своїми станціями провідну роль у справі вивчення шкідників та розробці заходів по боротьбі з ними.

Планування і центральне керівництво всіма заходами по боротьбі з шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур, починаючи з 1934 p., покладались на групи по боротьбі з шкідниками і хворобами в головних галузевих управліннях НКЗ.

З реорганізацією в 1939 р. земельної системи в організованих головних територіальних управліннях Наркозему в штатах передба­чалось по одному спеціалісту-ентомологу. Починаючи з 50-х років мину­лого століття, в більшості МТС та великих радгоспах була введена по­сада агронома-ентомолога. В тих господарствах, де були відсутні спе­ціалісти із захисту рослин, спостереження за розповсюдженням шкідни­ків і хвороб, а також планування і організація заходів по боротьбі з ними було покладено на дільничних агрономів МТС і райсільгосп-відділів.

В 1958 р. з реорганізацією МТС на РТС (районно-технічні станції) проведення всіх робіт по захисту рослин було покладено на організовані в складі РТС загони і бригади по боротьбі з шкідниками сільськогоспо­дарських культур на чолі з агрономами-ентомологами, а на районні інспекції по сільському господарству були покладені функції нагляду за проведенням цих заходів.

Для методичного забезпечення та координації наукових досліджень по боротьбі з шкідниками та хворобами в Україні в 1946 р. в Києві створюється Інститут ентомології та фітопатології, реорганізований в 1956 р. в Український науково-дослідний інститут захисту рослин (УНДІЗР), директором якого до 1979 р. був академік АН України В.П.Васильєв. Після нього директорами були доктор біологічних наук, професорТ.В.Грисенко та академік УААН М.П.Лісовий. Нині інститут захисту рослин (ІЗР) Української академії аграрних наук (УААН) очолює доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент УААН В.П.Федоренко.

Державна служба захисту рослин в Україні створена в 1961 р. відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 20 лютого 1961 р. (№152) і після чисельних реорганізацій збереглася як єдина безальтернативна служба до сьогоднішнього дня. Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 лютого 1969 р. (№113) і наказу Міністерства сільського господарства СРСР від 6 березня 1969 р.(№75) були організовані районні станції захисту рослин. Структура служби захисту рослин на даний час представлена на рис. 1.

У сфері захисту рослин відносини регулюються Законом України «Про захист рослин», «Про пестициди і агрохімікати», «Про санітарне благополуччя», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Карантин рослин», рядом постанов Уряду і директивних документів Мінагрополітики України.

Державна служба захисту рослин забезпечує нагляд за фітосані-тарним станом агроценозів, координує проведення заходів захисту сільськогосподарських рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, здійснює контроль за ввезенням хімічних засобів захисту рослин в країну, дотриманням регламентів їх використання підприємствами, устано­вами, організаціями та громадянами, вмістом залишків пестицидів в ґрунті, воді, продукції рослинного походження, готує ліцензії щодо діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з оптовою та роздрібною торгівлею пестицидами і агрохімікатами.

На рівні країни: Головдержзахист формує державну політику у сфері захисту рослин, здійснює організаційне та методичне забезпечення захисту рослин в країні.

На рівні областей: Держстанції захисту рослин АР Крим і областей організовують прогноз фітосанітарного стану сільськогосподарських угідь, розроблення заходів щодо захисту рослин та державний контроль за дотриманням законодавства у сфері захисту рослин підприєм­ствами, установами, організаціями усіх форм власності і громадянами.

На рівні районів: Райстазри організовують розробку та здійснення заходів щодо захисту рослин, здійснюють державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності і громадянами заходів захисту рослин, регламентів зберігання, транспортування і застосування засобів захисту рослин.

На даний час під керівництвом та за участю спеціалістів захисту рослин в країні, відповідно до програми «Захист рослин 2005-2010» Мінагрополітики України захищається 20 млн. га сільськогосподарських рослин від 400 видів шкідливих комах, 200 збудників хвороб, 300 видів бур'янів, для яких використовується близько 500 хімічних препаратів.

Однак зміна структури власників землі та землекористувачів, яких налічується понад 24 млн., із них близько 15 тисяч сільгосппідприємств, 46 тисяч фермерських господарств, 5,8 тисяч формувань, понад 3,6 ти­сяч юридичних, фізичних осіб, які займаються оптовою та роздрібною торгівлею пестицидами, недостатнє матеріально-технічне забезпечення державної служби захисту рослин та інші причини ускладнюють процеси виконання основних завдань державного контролю у сфері захисту рослин.