83. Порівняйте типи суспільства, запропоновані г. Спенсером. Який тип суспільства переважає у сучасній Україні? Відповідь обґрунтуйте.

Герберт Спенсер вважав , що існує два типи суспільств: військове і індустріальне . Еволюція йде від першого до другого типу суспільства. Для минулої історичної епохи - військового суспільства - характерними були військові конфлікти , які накладають відбиток на все суспільство і людини зокрема. В індустріальному ж суспільстві боротьба за існування виявляється у формі торгово- промислової конкуренції .

Військовий тип характеризується сильним централізованим контролем і ієрархічним порядком влади. Все життя тут , в першу чергу , підпорядковане дисципліні , індивід у такому суспільстві примусово підпорядкований соціальному цілому. В індустріальному суспільстві домінують промисловість і торгівля , в ньому з'являється політична свобода , а соціальна організація стає гнучкою. А найголовніше - влада розглядається в індустріальному суспільстві як вираження волі індивідів , а об'єднання індивідів стає добровільним.

В Україні індустріальне суспільство, йому властиво машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок .Цей тип суспільства виник порівняно недавно - починаючи з ХVIII в, результаті промислової ре еволюції, що охопила спочатку Англію і Голландію, а потім і інші країни світу. В Україні промислова революція почалася приблизно в середині XIX ст. Суть промислової революції полягає в переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики.

84. Порівняйте фізичне «я» та самовідношення особистості. Який вплив на становлення цих граней особистості може здійснювати суспільство? Відповідь обґрунтуйте.

Перша грань Я – це так називане тілесне чи фізичне Я, переживання свого тіла як втілення Я, образ тіла, переживання фізичних дефектів, свідомість чи здоров'я хвороби. У формі тілесного Я ми відчуваємо не стільки особистість, скільки її матеріальний субстрат – тіло, за посередництвом якого вона виявляє себе й інакше проявитися не може. Тіло - дуже великий внесок у цілісне відчуття власного Я – про це усім відомо з власного досвіду. Особливо велике значення тілесне Я здобуває в підлітковому віці, коли власне Я починає виходити з людини на передній план, а інші сторони Я ще відстають у своєму розвитку.

П'ята грань Я- це самовідношення чи зміст Я. Найбільш поверхневим проявом самовідношення виступає самооцінка - загальне "+" чи "-" відношення до себе. Варто розрізняти : самоповага - відношення до себе як би з боку, обумовлене якимсь моїми реальними достоїнствами чи недоліками - і самоприйняття - безпосереднє емоційне відношення до себе, що не залежить від того, чи є в мені якісь риси, що пояснюють це відношення. Не менш важливими характеристиками самовідношення є ступінь його цілісності, интегрированности, а також автономності, незалежності від зовнішніх оцінок.

85. Порівняйте формалізований та неформалізований види аналізу документів. В яких ситуаціях необхідно віддавати перевагу цим методам збору соціологічної інформації?

Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору — інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб'єктивності.

Формалізований метод (контент-аналіз) - переведення в кількісні показники масової текстової інформації (чи зафіксованої на певних носіях) з подальшим її статистичним обробітком.

Метод якісно-кількісного аналізу документів полягає в:

o алгоритмізованому виділенні в тексті певних змістовних елементів згідно з метою та завданнями дослідження;

o класифікації виділених елементів відповідно до концептуальної схеми;

o їх підрахунку;

o кількісному поданні результатів.

Методика якісно-кількісного аналізу передбачає, насамперед, виорекмлення двох одиниць аналізу:

o Змістовних (якісних);

o Одиниць підрахунку.

Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання псиних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провесні необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.

86. Порівняйте функціоналізм та економічний підхід до аналізу причин соціальної стратифікації. Який з них у найбільшій/найменшій мірі відповідає/не відповідає тенденціям, що склались в українському суспільстві. Відповідь обґрунтуйте.

Відносно витоків і перспектив розвитку соціальної стратифікації в соціології існують різні точки зору. Функціоналісти (Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур та інші) вважають стратифікацію необхідною, неминучою, бо вона пов'язана з різноманітністю потреб, функцій і соціальних ролей. Винагорода справедлива, оскільки здійснюється відповідно до ролей, наприклад, юристів, водіїв транспорту, вчителів тощо.

Функціоналістські теорії зв'язують соціальну стратифікацію з професійним розподілом праці, з необхідністю мотивації індивідів для заповнення важливих професійних позицій. Нерівна винагорода, включаючи прибуток і статус, вважається необхідним механізмом, за допомогою якого суспільство гарантує, що найважливіші для суспільства місця посядуть самі кваліфіковані люди. Тому система соціальної нерівності розглядається як об'єктивно необхідна в будь-якому суспільстві, причому підкреслюється не конфліктне, а інтегруюче значення соціальної стратифікації для суспільства.

Вся функционалістська стратифікаційна схема виглядає як довга безперервна статусна шкала, яка складається з безлічі професійних груп. На цій шкалі немає розривів, немає чіткого розподілу на класи, немає класової боротьби, як немає і її передумов. "Класи" в цій концепції — це статусно-престижні групи.

Функціоналістська теорія стратифікації піддавалася критиці по різних напрямах. Її головними недоліками вважаються відсутність уваги до влади, багатства і власності як підстав стратифікації; перебільшення індивідуально - досяжницького характеру нерівності і недооцінка чинника спадкоємства статусної позиції; ігнорування боротьби, яку ведуть між собою різні класи і страти за владу, престиж і матеріальні цінності.

Основними вимірами ( критеріями ) соціальної стратифікації є розміри доходів і власності , ранги у владній ієрархії , статус , який визначається родом занять і кваліфікацією ( освітою). Соціальна страта володіє певною якісною однорідністю . Вона являє собою сукупність людей, що займають в ієрархії близьке положення і ведуть схожий спосіб життя. Належність до страте має дві складові - об'єктивну (наявність об'єктивних показників , характерних для даного соціального шару ) і суб'єктивну (ідентифікація себе з певним шаром).

87. В соответствии с функциональным подходом, стратификация это неизбежное и универ-сальное явление, связанное с естественным многообразием функций, социальных ролей. Обществу необходимы врачи, юристы, инженеры, управленцы и мелкие служащие, водители городского транспорта и лица, занятые уборкой улиц и т.д. Иерархия функций определяет иерархию социальных групп. Вознаграждение осуществляется в соответствии с ролью, и поэтому оно справедливо. Стратификация обеспечивает оптимальное функционирование общества.

функциональный подход не может объяснить дис¬функций, когда отдельные роли вознаграждаются отнюдь не пропорционально их весомости, значению для общества.

Согласно эволюционной теории стратификации, по мере усложнения и развития культуры наступает такая ситуация, при которой ни один индивид не может овладеть всеми аспектами соц-ой деятельности, происходит разделение труда и специализация деятельности. Одни виды деятельности оказываются более важными, требующими длительной подготовки и соответствующего вознаграждения, другие же — менее важные и поэтому более массовые, легко заменяемые.

88. В соответствии с функциональным подходом, стратификация это неизбежное и универ-сальное явление, связанное с естественным многообразием функций, социальных ролей. Обществу необходимы врачи, юристы, инженеры, управленцы и мелкие служащие, водители городского транспорта и лица, занятые уборкой улиц и т.д. Иерархия функций определяет иерархию социальных групп. Вознаграждение осуществляется в соответствии с ролью, и поэтому оно справедливо. Стратификация обеспечивает оптимальное функционирование общества.

• функциональный подход не может объяснить дис¬функций, когда отдельные роли вознаграждаются отнюдь не пропорционально их весомости, значению для общества.

• Второе направление - конфликтный подход. Согласно этой концепции социальная стра-тификация не необходима, но и не неизбежна, она возникает из борьбы групп, их конфликта. Ее определяют интересы власть имущих, поэтому стратификация несправедлива и затрудняет нормальное функциони¬рование общества. Исходные позиции конфликтного подхода были сформули¬рованы К. Марксом, который связывает социальное неравенство с различным положением групп людей в системе материального производства, с отношениями к собственности. Господствует тот, кто владеет средствами производства.

• Я скорее соглашусь с конфликтным подходом так как неравенство существует потому, что есть три ресурса, по которым люди вступают в борьбу: богатство (имущественное неравенство) власть; честь и слава (статусная неравенство). Ресурсы эти являются дефицитными по своей природе, их невозможно разделить поровну. В любом обществе люди неравны как по каждому отдельному ресурсу, так и за их суммой.

89. Целерациональное действие- действие индивида, ориентированное на ожидание определенного поведения других людей и состояния объектов внешнего мира, рационально регулирующее цели, средства и побочные последствия собственного поведения, рассчитанного на достижение успеха.

• Для целерационального действия характерны однозначность и ясность осознания человеком поставленной перед собой задачи, соотнесенной со средствами ее достижения. Здесь как цель, так и средства ее реализации представляются разумными.

• Целерациональность - это, по Веберу, лишь методологическая установка социолога, это средство анализа действительности, а не характеристика самой этой действительности. Вместе с тем, нельзя не отметить, что целерациональное действие не есть некий всеобщий тип действия, напротив, он даже, по Веберу, не является преобладающим в эмпирической реальности. 

• Это, разумеется, не значит, что Вебер рассматривает целерациональное действие как некий всеобщий тип действия; напротив, он не только не считает его всеобщим, но не считает даже и преобладающим в эмпирической реальности. Целерациональное действие - это идеальный тип, а не эмпирически общее, тем более не всеобщее

• В то же время Аффективное действие практически не содержит в себе никаких цепочек рассуждений о целях, средствах или последствиях. Если же оно таковые содержит, то не является аффективным, а просто под него маскируется. Это чистый выплеск чувств и эмоций.

90. Целерациональное действие- действие индивида, ориентированное на ожидание определенного поведения других людей и состояния объектов внешнего мира, рационально регулирующее цели, средства и побочные последствия собственного поведения, рассчитанного на достижение успеха.

Для целерационального действия характерны однозначность и ясность осознания человеком поставленной перед собой задачи, соотнесенной со средствами ее достижения. Здесь как цель, так и средства ее реализации представляются разумными.

Целерациональность - это, по Веберу, лишь методологическая установка социолога, это средство анализа действительности, а не характеристика самой этой действительности. Вместе с тем, нельзя не отметить, что целерациональное действие не есть некий всеобщий тип действия, напротив, он даже, по Веберу, не является преобладающим в эмпирической реальности.

Это, разумеется, не значит, что Вебер рассматривает целерациональное действие как некий всеобщий тип действия; напротив, он не только не считает его всеобщим, но не считает даже и преобладающим в эмпирической реальности. Целерациональное действие - это идеальный тип, а не эмпирически общее, тем более не всеобщее

Ценностно-рациональное действие является развитием и как бы следующим этапом именно так понимаемого традиционного действия. В нем могут уже присутствовать представления о выборе средств, анализ мотивов и другие элементы, характерные для целерационального действия. Только ориентировано оно не на цель, а непосредственно на ценность, потому и анализ последствий и даже результата может вообще не оказывать воздействия на форму поступка. Это действие из разряда тех, которые совершаются по формуле "делай как должно, и будь что будет". Из самой формулы видно, что в сознании действующего субъекта имеется какое-то представление о возможных последствиях, но оно сознательно не принимается им во внимание.

91. Ценностно-рациональное действие является развитием и как бы следующим этапом именно так понимаемого традиционного действия. В нем могут уже присутствовать представления о выборе средств, анализ мотивов и другие элементы, характерные для целерационального действия. Только ориентировано оно не на цель, а непосредственно на ценность, потому и анализ последствий и даже результата может вообще не оказывать воздействия на форму поступка. Это действие из разряда тех, которые совершаются по формуле "делай как должно, и будь что будет". Из самой формулы видно, что в сознании действующего субъекта имеется какое-то представление о возможных последствиях, но оно сознательно не принимается им во внимание. В то же время Аффективное действие практически не содержит в себе никаких цепочек рассуждений о целях, средствах или последствиях. Если же оно таковые содержит, то не является аффективным, а просто под него маскируется. Это чистый выплеск чувств и эмоций.