51. Порівняйте основні положення теорій символічного інтеракціонізму та соціальної драматургії. Чи є ці теорії актуальними в наш час? Обґрунтуйте відповідь.

Символічний інтеракціонізм — одна з провідних парадигм в соціології, яка ставить за свою мету розуміння поведінки людей, причому поведінка сприймається так, як люди самі її розуміють. Прихильники цієї теорії упевнені в тому, що кожний індивід має власне тлумачення своїх дій, вчинків в будь-якому акті взаємин.

Подібним способом люди, з якими індивід постійно вступає у взаємини, виробляють свої власні інтерпретації його слів і поведінки. Тому ми повинні, перш за все, зрозуміти, що означають слова вчинки людей для них самих, якщо вони включені в спілкування з іншими.

З точки зору представників символічного інтеракціонізму , щоб зрозуміти життя і діяльність соціальних груп, будь-які зразки поведінки, соціальні установки, переконання і цінності повинні розглядатися у відповідному контексті. Без урахування контексту ми не зможемо зрозуміти дії і поведінку певної людини або соціальної групи.

Як завіряють представники символічного інтеракціонізму , спостерігач, який прагне пояснити дії або поведінку певної соціальної групи, може припуститися помилки, оскільки він розглядає тільки поверхневу, зовнішню сторону поведінки членів групи або дії групи в цілому. Відповідно до теорії символічного інтеракціонізму, все, що люди відчувають, мають в своєму досвіді або вважають дійсним, реальним, насправді не є реальним тільки на підставі цього досвіду або визначення.

Основна ідея методології індивідуалізму зводиться до того, що суспільство, його функціонування може пояснюватися лише через сукупність індивідуальних дій, через інтеракцію, їх взаємодію. Існує ряд теорій, які дають таке пояснення. Це, перш за все, теорія соціального обміну Дж. Хоманса, теорія справедливого обміну Дж. Адамса, а також, теорія символічного інтеракціонізму Дж. Міда і Г. Блумера.

Теорія соціальної драматургії описує взаємодію людей. Відповідно до цієї теорії люди самі створюють ситуації, які мають символічне значення і під час яких вони чинять певний вплив на інших. На думку Е.Гофмана, соціальні ситуації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі: люди поводяться подібно акторам на сцені, використовуючи «декорації» і навколишнє оточення для створення певного враження про себе в інших. Е.Гофман підкреслює: «Незважаючи на певну ціль, яку індивід подумки ставить перед собою, не беручи до уваги мотив, що визначає цю ціль, він зацікавлений у тому, щоб регулювати поведінку інших, особливо їхню відповідну реакцію. Ця регуляція здійснюється, головним чином, шляхом його впливу на розуміння ситуації іншими, він діє так, щоб справляти на людей необхідне йому враження, під впливом якого інші стануть самостійно робити те, що відповідає його власним задумам».

52. Порівняйте основні положення теорії народонаселення т. Мальтуса з ідеями г. Спенсера про соціальну еволюцію. Чи актуальні ці ідеї в сучасних умовах? Обґрунтуйте відповідь.

Мальтус розглядав проблему народонаселення безвідносно до якогось певного способу виробництва й суспільному розвитку взагалі. Стосовно до людського суспільства Мальтус стверджував, що народонаселення зростає в геометричній прогресії (тобто як 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256), тоді як засоби існування, на його думку, зростають у арифметичній прогресії (тобто як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ...). Через два століття, стверджував він, народонаселення відносилося б до засобів існування як 256 до 9; через три - як 4096 до 13, а через дві тисячі років цей розрив був би безмежним і незліченним. Мальтус, розкрив призначення своєї теорії народонаселення - вона спрямована на те, щоб паралізувати класову боротьбу пролетаріату, «довести» безпідставність і безрезультатність його вимог, що пред'являються буржуазії. Недарма Мальтус особливо підкреслював, що поширення його ідей «між бідними» надасть «сприятливий» вплив на маси, зрозуміло, вигідне для панівних класів.

Спенсер під соціальною еволюцією розумів стадії розвитку суспільства від простого до складного, а також у більш спеціальному плані — загальний процес структурування. Спенсерівська стадійна модель розвитку передбачає зростання і диференціацію суспільства. Зростання зумовлене збільшенням населення і процесом складання менших "соціальних мас" у більші, поєднанням первісно не пов'язаних частин, тобто зростання рівнозначне інтеграції частин Еволюція — це зміна соціального організму від стану відносної невизначеності, незв'язності, гомогенності (однорідності) до стану відносної визначеності, взаємозв'язаності, гетерогенності. Еволюційна модель суспільного розвитку подається соціологом у вигляді процесу взаємонакладань зростання і диференціації, що його можна спостерігати за трьома осями: регулятивною, оперативною (або такою, що підтримує) та розподільчою. Зростання відбувається шляхом ускладнення структур, а диференціація — шляхом розділення регулятивних, оперативних і розподільчих структур та внутрішньою диференціацією їх. Еволюціонування зумовлене спочатку нестабільністю однорідної маси. Зовнішні сили штовхають елементи цієї маси в різні напрями. Інтеграція можлива лише з переходом на вищий ступінь розвитку. Стійкість більш гетерогенної і структурованої спільноти щодо зовнішніх руйнівних сил, за Спенсером, — головний фактор соціальної еволюції. Він показує, як у результаті поєднання менших людських агрегацій у більші (звичайно шляхом завоювань, підкорення більш слабких, укладання політичних угод) можна простежити рівні соціального розвитку