21. Суть аграрного питання. Етапи колективiзацii.

Аграрні перетворення на селі. Центральним питанням всіх російських революцій було аграрно-селянське питання. Селянство, яке становило 4 / 5 населення, страждало від малоземелля, високих податків і величезної заборгованості по викупних і орендними платежами селянському поземельному банку. Аграрна програма, прийнята на III (Квітневій) Всеросійській конференції РСДРП (б) у 1917 р., включала висунуту раніше вимогу конфіскації поміщицької і націоналізації всієї землі. Послідовне доведення до кінця завдань революції відкривало можливості для переходу до соціалістичних перетворень - колективної обробки землі, яка організовується на базі колишніх поміщицьких маєтків, створенні великих домогосподарств, які велися б за громадський рахунок.

Більшовицька програма враховувала реальність двох національних воєн в селі: антипоміщицького руху селян за землю та боротьби найбіднішого селянства проти куркульства - сільської буржуазії.

Робочий клас узяв курс на соціалістичну революцію за підтримки найбіднішого селянства і боротьбу з буржуазією при нейтралізації середнього селянства.

Колективізація сільського господарства в СРСР - перетворення дрібних, одноосібних селянських господарств в великі суспільні соціалістичні господарства шляхом кооперації

Початки колективізації приурочені до 1928 р. Первинний проект великих перетворень, ухвалений партією в 1928 р., називався п'ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні.

У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:

1. 1929-1930 рр. – час прискореної колективізації, яка перетворилася по суті в комунізацію. Село поринуло у вир самознищення: селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928-1929 рр. В Україні було знищено до 50% поголів'я худоби;

2. 1930 р. – маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі2). Почався масовий вихід з колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможницьких;

3. 1931-1933 рр. – новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70% дворів);

4. 1934-1937 рр. – завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1% посівних площ.

22. Особлив. Проведення колективiзацiї у рiзних регiонах срср

За червень - вересень 1929р. кількість селянських господарств, які увійшли в колгоспи зросла майже вдвічі.

За рівнем колективізації сільського господарства різко виділялися Північний Кавказ, Нижня Волга, Крим та степова частина України (від 16 до 21,8%). Вище середнього рівень колективізації був на Правобережній Україні, Уралі, Середній Волзі, в Башкирії і на Далекому Сході (від 8,1 до 10,6%). Наближалися до середнього рівня Центрально-Чорноземна область, Сибір, Казахстан, Киргизія, Лівобережна Україна, Дагестан і Бурят-Монголія. Найбільш низький рівень колективізації був у районах споживає смуги, республіках Середньої Азії та Закавказзя (до 4,5%).

Після листопадового пленуму ЦК ВКП (б) колгоспний рух отримало ще більшого розмаху. Все нові і нові райони ставали на шлях суцільної колективізації. У селі відбувалася корінна ломка вікових господарських підвалин, йшла реконструкція сільського господарства. У середині грудня 1929р. в нижневолжских краї близько 60% селянських господарств вступили до колгоспів, в Сибіру - 28%, на Уралі - 25%, у Центрально-Чорноземної області - близько 17%.

5 грудня 1929р. створена комісія Політбюро, а 5 січня 1930р. прийнято постанову ЦК ВКП (б) «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Згідно з цією постановою основні зернові райони (Північний Кавказ, Нижня і Середня Волга) повинні були закінчити колективізацію восени 1930р. або навесні 1931р., так як ці райони були більш підготовлені до суцільної колективізації (вони отримували більше машин, великих колгоспів, краще боролися з кулаками, організована біднота). Інші зернові райони, до яких належали Україні, Сибір, Урал, ЦЧО та частково Казахстан, повинні були закінчити колективізацію восени 1931р. або навесні 1932р.

Нижневолжский край в грудні 1929р. був оголошений краєм суцільної колективізації. На Середній Волзі було прийнято постанову протягом півтора років здійснити суцільну колективізацію. До суцільної колективізації перейшли Північний Кавказ, південні округи України; ряд округів Центрально-чорноземної області, Уралу, Сибіру. Рівень колективізації різко піднявся.

У різних районах процес колективізації протікав по-різному. У цілому по Союзу до червня 1931р. в колгоспах було об'єднано більше половини селянських господарств (52,7%). Усього за першу половину 1931р. вступило в колгоспи більше 7 млн. селянських господарств.

1932 характеризується з подальшим розвитком колгоспного руху, хоча на початку року спостерігався деякий відплив селян з колгоспів головним чином зернових районів РРФСР.