ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Загальна характеристика ПТНЗ у європейських країнах………………

1. Шляхи реалізації професійної освіти в європейських країнах ………………..

2. Коротка характеристика професійно-технічної освіти в різних країнах…

Розділ 2. Аналіз системи підготовки кваліфікованих робітників у Франції.

2.1 Принципи професійного навчання та особливості їх реалізації при підготовці кваліфікованих робітників у Франції

2.2 Зміст професійного навчання

2.3 Організаційна структура навчального закладу

2.4. Опис найбільш цікавих форм і методів організації навчального процесу..

Висновки…………………………………………………………………………

Список використаних джерел …..............................................................................

Вступ

Актуальність дослідження визначається тим, що на даному етапі часу все більше проявляється інтерес на державному рівні до західних методів, форм, систем освіти. Це, перш за все, викликано прагненням удосконалити нашу, існуючу систему освіти. Необхідно відзначити, що несистематизованої інформації на тему освіти та підготовки робітничих у Франції є досить багато. Актуально буде структурувати, і систематизувати наявну інформацію з метою підвищення рівня її розуміння і сприйняття.

Актуальність даного дослідження полягає також у тому, що Франція, як і Україна є учасником Болонського процесу, який має на увазі собою міжнародний обмін студентами і пропонує найбільш підходящий, що враховує індивідуальні потреби та особливості, варіант місця роботи.

Дана робота присвячена також проблем такого явища, як соціальна нерівність в освіті. Оперуючи фактами і статистикою, ми легко зрозуміємо, що далеко не все так гладко у французькій системі професійної та вищої освіти, як це прийнято вважати.

На тлі останніх подій у Франції - страйки студентів у жовтні 2007 з причини високого рівня безробіття - особливо актуальним буде вивчення проблем підготовки кваліфікованих робітників з метою недопущення таких же помилок.

Мета дослідження - визначити основні поняття системи освіти і підготовки робітників у Франції; проаналізувати існуючу систему підготовки кваліфікованих робітників у Франції, виявити недоліки та гідності; обгрунтувати головні принципи і методи, які застосовуються в навчальному процесі; досконально вивчити систему професійної підготовки кваліфікованих робітників у Франції.

Об'єкт дослідження - система підготовки кваліфікованих робітників у Франції;

Предмет дослідження - дидактичний аналіз системи підготовки кваліфікованих робітників у Франції.

Завдання дослідження:

1. Дати загальну характеристику Франції

2. Охарактеризувати систему освіти Франції.

3. Вивчити систему професійної освіти.

4. Провести аналіз системи підготовки кваліфікованих робітників у Франції

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, систематизація, класифікація, системно-структурний метод, порівняння, зіставлення, теоретичної узагальнення, вироблення висновків

Розділ 1 Загальна характеристика птнз у європейських країнах.

1.1 Шляхи реалізації професійної освіти в європейських країнах . Станом на 1 липня 2014 року , до складу Європейського союзу входить 28 країн світу ,зокрема: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія ,Кіпр ,Латвія, Литва, Люксембург, Мальта , Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія ,Франція, Хорватія, Чехія та Швеція.

Розглядаючи систему професійно-технічної світи у даних країнах, ми можемо побачити , що вона має різні свої варіації і що в кожній країні вона має свої особливі методи. Отож, розглянемо їх детальніше!

У сучасному світі динаміка виробництва, швидке його оновлення, поява нових видів трудової діяльності роблять важливими такі якості працівників, як професійна мобільність, уміння швидко перенавчатися і здобувати нові знання, психічна і фізична стійкість.

Шкільні реформи 70-80-х років XX ст. свідчать про повільне, але неухильне зближення загальної і професійної освіти в середній школі, що змінює її традиційну характеристику як академічного закритого навчального закладу. На першому її ступені (обов'язковий цикл) загальноосвітні предмети і запроваджені нові курси - "Технологія" (Велика Британія, Франція), " Працезнавство " (Німеччина), "Економіка", "Бізнес" (США) - знайомлять учнів з науковими засадами сучасного виробництва, його організацією, управлінням, кредитно-банківською системою, принципами приватного підприємництва і дрібного бізнесу, вимогами до робочої сили. Уроки праці (2-5 год на тиждень) спрямовані на формування у школярів культури праці (вміння планувати роботу, економно витрачати матеріали, правильно користуватися інструментами, стежити за якістю виробу та ін.).

Кожна країна в Європі має свої шляхи організації профтехосвіти після обов'язкової школи, але виокремлюються три принципові моделі, кожна з яких має свій національний варіант. Діє система учнівства, заснована на роботі, що проводиться наймачем; система, заснована на освіті в коледжі, що дає як загальну, так і професійну освіту, яка об'єднує освіту і навчання в одному навчальному закладі обов'язкового характеру, і система дубльованої освіти. У Німеччині функціонує перший варіант, у Франції та Італії - моделі другого варіанта, у Швеції - кращий приклад останнього.

1.2 Коротка характеристика професійно-технічної освіти в різних країнах.

У Німеччині запроваджено найскладнішу структуру освіти. Диференціація учнів та їх професійна спрямованість закладені в трьох типах середніх шкіл, в яких діти навчаються після початкової школи. Професійну підготовку проходять здебільшого випускники народної школи (9 років навчання) і частково реальної (10 років). Ще одним типом середньої школи є гімназія (13 років навчання). У Німеччині управління системою професійної підготовки учнів децентралізоване. Центральне відомство несе відповідальність за управління школами, а повноваження делегують землям, які управляють школами. Для структури управління освітою характерне поєднання федералізму на національному рівні з централізацією на рівні земель.

Швеція має систему дубльованої освіти у старших класах школи, організованої на регіональній основі, і поєднує професійний та академічний напрями. Після завершення обов'язкової шкільної освіти у так званій загальноосвітній школі абсолютна більшість учнів переходить до найближчої гімназії, де можна вибрати для вивчення курси більше ніж із 20 практичних і теоретичних предметів. Здебільшого учні вибирають 2 чи 3 напрями і навчаються 2 або 3 роки у професійних школах, тоді як третина надає перевагу академічному курсу, який триває 3-4 роки. Уряд встановлює квоти на робочі місця.

У Великій Британії найбільш масовим типом шкіл є середня сучасна школа (Modern school). Формування зацікавленості до навчання в цих школах відбувається шляхом в організації в них професійних чи допрофесійних курсів, проходження яких дає учням можливість після закінчення школи потрапити в систему фабрично-заводського учнівства чи отримати більш кваліфіковану роботу. З цією метою до навчальних планів старших класів деяких шкіл включають додаткові предмети: основи техніки чи сільського господарства, комерційну справу, стенографію, машинопис тощо. Оскільки випускники середніх сучасних шкіл у майбутньому мають стати новими працівниками суспільного виробництва, важливе місце в діяльності цих шкіл займає професійна орієнтація. її організовує адміністрація школи, систематично інформуючи старшокласників про кон'юнктуру на ринку праці, надає допомогу у виборі конкретної професії, підтримує постійний зв'язок зі спеціальним бюро з працевлаштування молоді. У Франції єдиним типом середньої загальноосвітньої школи є коледж (10 років навчання). Перед останніми 2 роками навчання проводиться поділ на класичну і передпрофесійну підготовку. Випускники відділення передпрофесійної підготовки мають можливість продовжувати навчання у професійних навчальних закладах. Цей шлях до здобуття професії і є найбільш популярним серед учнів з незначним достатком.

Шкільні реформи Франції за останні десятиріччя мають економічну мету задовольнити потреби виробництва в робочій силі різних категорій і кваліфікацій. У зв'язку з цим багато пунктів нової реформи пов'язані з наміром зорієнтувати значну частину учнів загальноосвітніх шкіл на шлях професійно-технічної освіти. Цю мету втілюють професійні ліцеї, що замінили колишні коледжі технічної освіти. Відповідно до закону про фабрично-заводське учнівство (1971) реформа шкільної освіти Франції передбачає можливість виходу з системи загальноосвітньої школи після V класу для деяких учнів і навчання їх ремеслу в центрах учнівства, термін якого, як правило, становить 2 роки. Загальнотеоретична підготовка тут зводиться до мінімуму знань, професійна -- до набуття виробничих навичок з вузької спеціальності. Договір про учнівство стає трудовим договором, і учні отримують заробітну плату від 5 до 15 % мінімальної зарплати. Зважаючи на це, молоді люди з малозабезпечених сімей надають перевагу договору про учнівство над навчанням у професійному навчальному закладі, що потребує великих витрат на навчання.

Б.В. Вульфсон зауважує, що сьогодні значні зміни відбуваються в організації професійно-технічної освіти молоді. Не так давно вона здійснювалася в більшості країн поза системою середньої освіти. Контингенти професійно-технічних училищ комплектувалися в основному з випускників шкіл системи початкової освіти, а також здебільшого слабовстигаючими учнями середніх шкіл. Професійно-технічна освіта вважалася низькосортною, не давала повноцінних знань ні загальноосвітнього, ні технологічного характеру, а-отже, серйозно обмежувала перспективу подальшого професійного зростання випускників цих навчальних закладів й ускладнювала для них можливість "вертикальної" соціальної мобільності.

Здійснення певних заходів, спрямованих на підвищення престижу професійно-технічної освіти й ефективність навчальної підготовки в таких закладах, стали важливим аспектом реформ системи освіти. З цією метою професійно-технічні навчальні заклади включаються в систему середньої освіти. Певною мірою змінюється реальний статус цих закладів освіти. Зміст навчання збагачується за рахунок розширення обсягу і підвищення рівня загальноосвітніх знань. Випускники цих навчальних закладів (професійних ліцеїв у Франції, міських технологічних коледжів у Великій Британії та ін.) отримують право вступати до спеціалізованих вищих шкіл.

У загальноосвітніх середніх школах також вводять особливі курси професійної спрямованості або навіть створюються спеціальні професійні відділення. У деяких країнах продовжує функціонувати система виробничого навчання, за якою підлітки більшу частину часу проводять на підприємствах. Найміцніші позиції така система до цього часу зберігає в Німеччині, де в підготовці кваліфікованих робітників провідну роль відіграють не стаціонарні навчальні заклади, а різні курси і навчальні потоки, що організовуються при виробництвах.

У розвинутих країнах виокремлюють два види орієнтації учнів. Перший - навчальна орієнтація, необхідність якої зумовлена глибокою диференціацією навчання в середній школі (гуманітарні, природничо-наукові, технологічні напрями навчання). Другий - професійна орієнтація, тобто підготовка до усвідомленого вибору певного типу спеціалізованого навчання, а потім і практичної діяльності, з урахуванням сьогоднішньої і прогнозованої на майбутнє кон'юнктури на ринку праці. В ефективності цього виду організаційної роботи зацікавлені не лише учні та їхні сім'ї, а й підприємці, що постійно мають потребу в молодих робітниках певних професій і кваліфікацій (за Б.Л. Вульфсоном).

Зауважимо, що в багатьох промислово розвинутих країнах постійно змінюється не тільки частка кваліфікованих робітників, а й зміст самого поняття "кваліфікований робітник". На підприємствах із сучасним обладнанням висока кваліфікація робочого передбачає володіння значним колом загальнокультурних та професійно-технічних знань. На деяких підприємствах США та Західної Європи навіть стали відмовлятися від термінів "робітник" і "службовець", а кожного учасника виробництва називають новим терміном - технологічно орієнтований співробітник. Такі працівники повинні мати елементарні уявлення про принципи технології свого виробництва, про електротехніку, хімічні процеси та ін.

Міжнародний досвід, як зазначає Б.Л. Вульфсон, свідчить, що на науково-технічний прогрес впливає не кількість робітників, а якість їхньої професійної підготовки й загальноосвітніх знань.

У Великій Британії значну роль в організації професійної орієнтації відіграють структури, що діють у національному масштабі. Серед них Б.Л. Вульфсон виокремлює державну службу з працевлаштування молоді. її співробітники консультують школярів та їхніх батьків, а також дорослих, які мають намір навчатися за різними програмами. Створений у Кембриджі приватний Центр з досліджень професійних схильностей учнів організовує дослідну роботу в галузі професійної орієнтації і видає відповідну літературу.

У Франції функціонує Центр інформації та орієнтації, до компетенції якого входить і професійна, і навчальна орієнтація. Його діяльність координується Національним бюро інформації з питань освіти і професій, що поширює інформацію про напрями навчання на всіх етапах освіти, перспективи працевлаштування випускників, динаміку зайнятості на ринку праці. Бюро підтримує постійні контакти з іншими установами, що займаються схожою проблематикою, з-поміж них - Центр вивчення кваліфікацій, Національна асоціація професійної підготовки дорослих, Національна агенція зайнятості. Професійна орієнтація офіційно оголошена найважливішим завданням французької середньої школи.