Лекція № 3.

Тема: Гіпертрофічні, гострі й хронічні захворювання ковтки.

План.

1. Клінічна анатомія й фізіологія ковтки.

2. Методи дослідження й лікування захворювань ковтки.

3. Гіпертрофічні захворювання глотки.

4. Гострі захворювання глотки.

5. Хронічні захворювання глотки.

Анатомія глотки

Глотка являє собою частину травного й дихального трактів, являє собою порожній орган, утворений м'язами фіброзними оболонками й вистелений зсередини слизуватою оболонкою.

У ковтку розрізняють розрізняють три частини - носоглотку, середню ротову частину - ротоглотку й нижню гортанну частину - гортаноглотку.

Верхня частина глотки повідомляється з порожниною носа.

Під час акту ковтання й при вимові ряду звуків, м'яке небо піднімається, відхиляється кзади й примикає до задньої стінки глотки, повністю замикаючи носоглотку. На бічних стінках носоглотки відкриваються устя евстахиэвих труб, розташованих на рівні задніх кінців нижніх носових раковин.

Небагато кзади від них на кожній тоновій стінці глотки в глотковій кишені є невелике скупчення лимфоідної тканини. Це трубні мигдалини (V-VI).

На задній верхній стінці носоглотки є скупчення лимфоідної тканини - носоглоткова мигдалина у вигляді 5-6 валиків (III), вона розвивається з 2-3 років і дуже часто вона вихідна в, а з моменту полового дозрівання вона атрофирується тобто зменшується в розмірах.

Границею між верхньою й середньою частинами глотки є подумки продовжена кзади площина твердого неба.

Середня частина глотки

Вона бере участь у проведенні як повітря так і їжі, тут відбувається перехрест дихального й травного шляхів.

Попереду ротоглотка має отвір -зев- у порожнину рота, задня стінка її граничить із III шийним хребцем.

Зев обмежений краєм м'якого неба передніми й задніми піднебінними дужками й коренем мови. У середній частині м'яке небо має подовження у вигляді відростка - язичка. У бічних відділах м'яке небо розщеплюється й переходить у передні й задню піднебінні дужки.

Між піднебінними дужками в трикутних нішах перебувають піднебінні мигдалини (I-II), які на вільній поверхні, зверненої до глотки мають численні щілини або лакуни (16-18), що пронизують всю товщу мигдалин.

Плоский багатошаровий епітелій, що покриває вільну поверхню мигдалини, вистилає також і лакуни мигдалини.

У кореня мови таке ж скупчення лимфоідної тканини утворить язичну або IV мигдалину.

Лимфоідна тканина є також на задній стінці глотки у вигляді м'яких гранул.

У такий спосіб у ковтку розташовуються у вигляді кільця лимфоідні утворення: 2 піднебінні, 2 трубні, 1 носоглоткова (язичні й шийні скупчення) лимфоідної тканини на бічних і задніх стінках глотки. Всі вони разом узяті й одержали назву лимфоденоідного глоткового кільця Вальдеера - Пирогова.

Площиною, що є продовженням кореня мови кзади ротоглотка відокремлюється від розташованої нижче частини гортаноглотки, що починається на рівні під'язичної кістки безпосередньо перехідної в стравохід. По обидва боки нижньої частини ковтки перебувають поглиблення - грушоподібні кишені.

Нижній відділ порожнини ковтки має вхід у гортань.

Слизувата оболонка носоглотки покрита численними цилиндр. миготливим епітелієм, а інші відділи багатошаровим плоским.

Слизувата оболонка глотки містить численні слизуваті залози. Під слизуватою оболонкою глотки перебувають м'язи (сжиматели ковтки), які стискаючи ковтку в середніх і нижніх відділах, проштовхують їжу в стравохід..

М'язи розміщені зверху вниз у вигляді пластинок, прикриваючи один одного.

Крім сжимателей, є й поздовжні піднімаючому ковтку.

Ковтка в момент ковтання піднімається догори й у такий спосіб харчовий потік переміщається донизу.

Між задньою стінкою глотки й предпозвонкової фосциєї розташовується заглотковий простір у вигляді плоскої щілини, заповненої в дітей пухкою сполучною тканиною. З боків від глотки є виконані клетчатскої окологлоточний простір у якому проходять судинний-судинний-нервово-судинний пучок і перебувають лімфовузли шиї.

Зовнішня поверхня мигдалин, звернена до бічної стінки глотки покрита щільною сполучною тихорєцькою оболонкою, називаною капсулою, від її відходять численні сполучні ткані волокна, через які в тканину мигдалин проникають кровоносні й лімфатичні посудини й нерви, між капсулою мигдалин і бічною стінкою ковтки є пухка паратонзилярна клітковина.

Піднебінні мигдалини мають канали (лакуни), вони починаються на вільної зевної поверхні і йдуть углиб тканин аж до капсули (лакун 15-20 з кожної сторони). Паренхіму мигдалин становлять скупчення лімфоцитів, іменовані лімфоідними фолікулами. Основна частина лімфоідних фолікулів перебуває на ділянках тканин мигдалин примикаючих до лакун.

Фізіологія глотки.

Розрізняють участь у наступних життєво важливих функціях.

1. акті прийому їжі - ссання й ковтання

2. голосо й речеобразование

3. акт подиху

4. захисних механізмах при прийомі їжі й подиху.

Прийом їжі до перших місяців життя дитини можливий лише за допомогою акту ссання, м'яке небо в момент ссання відтягається донизу й зближається з коренем мови, що дозволяє дихати носом. Після насасивання рідини в ротову порожнину переривається ссання й подих, відбувається акт ковтання.

Тим як харчовий потік у дорослих підійде до входу в стравохід, гортань піднімається, надгортанник притискається до кореня мови й опускається, закриваючи вхід у гортань при ковтанні м'яке небо притискається до задньої стінки глотки, що виключає влучення їжі в ніс.

Мовна функція глотки складається в резонуванні звуків.

При проголошенні голосних звуків м'яке небо відгороджує носоглотку від порожнини рота. Порожнина глотки може змінювати сой обсяг і форму, м'яке небо дуже рухливе, що приводить до посилення голосу, зміні його фарбування.

Захисна функція глотки виражається в тім, що при влученні стороннього предмета відбувається рефлекторне скорочення глотки просвіт звужується, що затримує більше глибоке проникнення дратівної речовини.

У ковтку повітря продовжує зігріватися й очищатися від пилу, що прилипає до слизу, що покриває стінки глотки й разом з нею віддаляється.

Лімфоідні утворення беруть участь у виробленні імунітету, н.м виробляє інтерферон.

Ковтка, будучи иссеяна смаковими нервовими закінченнями на м'якому небі й у кореня мови виконує смакову функцію.

Методи дослідження ковтки.

Зовнішній огляд і пальпація.

Оглядають порожнину рота й слизувату губ. Пальпують підщелепні, у ретромандибулярних ямках, глибокі шийні, задній шийні, у над - і підключичних ямках лімфовузли.

Кут рота відтягають шпателем і оглядають переддень рота. Оглядають порожнину рота: зуби, ясна, тверде небо, мова, дно рота.

Мезофарингоскопія

Шпатель - у лівій руці їм віддушують передні 2/3 мови до низу, не стосуючись кореня мови. При дотику до кореня мови відразу виникає блювотний рух. Визначає рухливість м'якого неба, попросивши хворого вимовити звук «а».

Оглядають слизувату м'якого піднебіння, його язичка, передніх і задніх піднебінних дужок. У нормі слизуватої гладкої, рожева, дужки контурируються.

Визначають розмір піднебінних мигдалин для чого подумки розділяють на 3 частині відстань між краєм передньої піднебінної дужки й лінією, що проходить через середину язичка й м'якого неба. Величину мигдалин, що виступає до 1/3 цієї відстані відносять до 1 стадії, що виступає до 2/3 - до 2 ступеню, до середньої лінії глотки - до 3 ступеню.

Слизувата мигдалин - рожева, волога, поверхня гладка. Дивляться вміст у лакунах мигдалин. Для цього двома шпателями (один у лівої, інший у правій руці), віджимають донизу мова, другим м'яко надавлюють на підставу передньої дужки й через неї на мигдалину верхнього полюса.

Уміст може бути вбоге, гнійне, у вигляді епітеліальних пробок або його зовсім немає.

Епифарингоскопія:

Виробляється за допомогою попередньо підігрітого носоглоткового дзеркала й шпателя.

У дзеркалі видні верхні відділи глотки - звід носоглотки хоани, бічні стінки глотки, де на рівні задніх кінців нижніх носових раковин визначаються отвори слухових труб.

У нормі хоани вільні, слизувата верхніх відділів глотки рожева, гладка. У зводі носоглотки - носоглоткова мигдалина, у нормі вона розташовується на заднє - верхній стінці носоглотки й не доходить до верхнього краю сошника й хоан.

Гипофарингоскопія:

Огляд нижніх відділів ковтки виробляється при непрямій ларингоскопії за допомогою попередньо підігрітого гортанного дзеркала.

Обернувши кінчик мови зверху й знизу марлевою серветкою, беруть його пальцями лівої руки так, щоб перший палець знаходився на верхньої, а середній - на нижній поверхні мови, другим пальцем відсуває верхню губу. Тягнуть мова на себе й донизу.

Гортанне дзеркало - за ручку в праву руку й уводять у порожнину рота не стосуючись кореня мови й задньої стінки ковтки. Дзеркальна поверхня звернена донизу.

Дійшовши до язичка, повертають дзеркало під кутом 45 градусів до поздовжньої осі глотки й злегка відтискують їм язичок і м'яке небо нагору й назад. При цьому досліджуваний вимовляє звук «і», потім м'яко зробити вдих.

Слизувата оболонка цих стінок рожева, гладка.