3.1. Економічна сутність та види власного капіталу банку

Банківські ресурси – це сукупність грошових коштів і виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення активних операцій та надання послуг.

За своїм економічним змістом банківські ресурси не однорідні, їх можна класифікувати за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація банківських ресурсів за титулом власності на джерело утворення. Розрізняють залучені, позичені та власні ресурси банку. Залучені ресурси – це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з таким залученням коштів, називаються депозитними, а саме залучення – депозитним. Позичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або через продаж власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отримані у такий спосіб ресурси – позиченими. Спільним для залучених та позичених ресурсів є те, що це чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами. Разом з тим, залучені та позичені ресурси різняться між собою.

По-перше, у формуванні позичених ресурсів ініціатива належить банку, його роль активна, тоді як у формуванні залучених ресурсів роль банку пасивна, ініціатива належить вкладникам. Однак це не означає, що банки погодились із цим, вони розробляють і впроваджують у практику різноманітні способи та прийоми заохочення клієнтів вносити кошти на вклади.

По-друге, коли йдеться про позичення коштів, банк самостійно визначає, скільки йому потрібно коштів і на який строк, а в разі залучення вкладів їх сума та строки переважно визначаються вкладниками з огляду на власні потреби та інтереси.

По-третє, позичені ресурси мають неперсональний характер, тобто не асоціюються безпосередньо з конкретним клієнтом банку.

По-четверте, недепозитними позиками користуються переважно великі, фінансово стійкі банки, що мають вільний доступ до грошового ринку, користуються відповідною довірою кредиторів.

І нарешті, по-п’яте, депозитне залучення коштів потребує від банку значних витрат на маркетинг та інфраструктуру. Це не дає змоги банку у разі необхідності оперативно залучити потрібну йому суму коштів.

Власні ресурси відіграють визначальну роль у процесі створення та майбутньої діяльності банку. Формуючи власні ресурси, власники банків завжди керуються головною метою своєї діяльності – одержання прибутку. Виходячи з цього власні ресурси називаються власним капіталом. Отже, власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через функції, які виконує власний капітал банку.

Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Наступна функція власного капіталу – забезпечення оперативної діяльності банку. Ця функція важлива особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності).

Власний банківський капітал класифікується за різними ознаками.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті (для засновників чи учасників нерезидентів України).

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний, заснований на власності фізичної чи юридичної особи; колективний – заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі; власний капітал банку, що діє на основі змішаної форми власності.

За ознакою резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований та належить за правом власності юридичним та фізичним особам-резидентам України, та іноземний, який сформований і належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання власниками розрізняють власний капітал, що нагромаджується, та власний капітал, що споживається.

Залежно від характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий та неробочий.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.