4.4. Нові форми і способи залучення депозитів та процентна політика щодо залучення вкладів (депозитів)
Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умов даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За аналогією із вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.
Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту на суму депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.
Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.
Банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну певної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержані в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.
Приклад
Банк установив ставку за кредитом на рівні 15 %, за депозитом – 10 % річних. До нього звернулися за позичкою два клієнти. Сума кредитної заявки на рік в обох клієнтів однакова – 800 тис. грн., а залишки коштів на депозитному рахунку різні: в одного клієнта – 600 тис. грн., в іншого – 700 тис. грн. Розрив між кредитом і депозитом відповідно 200 і 100 тис. грн. Виходячи з цих умов перший клієнт сплатить банку за користування кредитом 30 тис. грн. (15 % від 200), а другий – 15 тис. грн. (15% від 100).
Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.
Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням і сплатою простих і складних процентів.
У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації вкладів. Розмір депозитного процента банк установлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.
Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімум) залишки коштів на них і вкладати їх у прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.
Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за строковими депозитами.
При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розмішені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.
Банки можуть здійснювати нарахування процентів вкладникам як за простими, так і складними відсотками.
Прості відсотки є традиційним видом нарахування відсоткового доходу і обчислюються за формулою:
де: V – сума відсотків за період у n днів;
P – сума номіналу депозиту;
k – річна відсоткова ставка;
n – кількість днів розрахункового періоду;
T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.
У банківській практиці використовуються три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:
Метод «факт/факт» – при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році (365 днів у році);
Метод «факт/360» – при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році – 360 днів.
Метод «30/360» – при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці – 30 та у році – 360.
Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.
Нарощена сума депозиту розраховується таким чином:
S = P x (1 + k : 100%),
де: S – нарощена сума депозиту наприкінці розрахункового періоду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки;
P – сума номіналу депозиту;
k – річна відсоткова ставка;
n – кількість днів розрахункового періоду;
T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.
Дохід за складними процентами (нарахування процента за процент або капіталізація відсотків) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.
Визначити нарощену суму депозиту при застосуванні складних відсотків за період більше одного року можна за формулою:
S = P x (1 + k : 100%)ⁿ,
де S – нарощена сума депозиту наприкінці періоду (двох і більше років), тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;
P – початкова сума боргу;
k – складна відсоткова ставка;
n – число періодів нарахування відсотків (кількість років).
Визначити нарощену суму депозиту при застосуванні складних відсотків за період до одного року можна за двома формулами.
1. Формула визначення нарощеної суми депозиту при застосуванні складних відсотків за місяць:
S = P x (1 + i x m : T x 100% )ⁿ,
де: S – нарощена сума депозиту наприкінці терміну, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;
P – сума номіналу депозиту;
і – річна відсоткова ставка, %;
m – кількість днів за розрахунковий період (у місяці);
n – кількість періодів (разів, місяців) нарахування складного відсотку;
T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.
2. Формула визначення нарощеної суми депозиту при застосуванні складних відсотків за квартал:
S = P x (1 + i x m : T x 100% )ⁿ,
де: S – нарощена сума депозиту наприкінці терміну, тобто номінал депозиту плюс капіталізовані відсотки;
P – сума номіналу депозиту;
і – річна відсоткова ставка, %;
m – кількість днів за розрахунковий період (у кварталі);
n – кількість періодів (разів, кварталів) нарахування складного відсотку;
T – максимальна кількість днів у році за умовами договору.
Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку.
Для компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
Велике значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів.
З метою гарантування збереження вкладів фізичних осіб при банкрутстві банків у 1998 р. Указом Президента України № 996/98 від 10 вересня 1998 р. створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
За рахунок вкладів банків створено фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.
Цей фонд створювався при Національному банку України. Проблема захисту вкладників особливо гостро постала внаслідок банкрутств, шахрайства з боку приватних фінансових структур і, як наслідок, виникнення недовіри громадян до банківської системи. З огляду на це 20 вересня 2001 р. Президент України підписав Закон «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» №2740-ІІІ.
З 21 вересня 2012 р. набув чинності Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VІ.
В Україні регулярно підвищується розмір обов’язкового відшкодування з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і зараз становить 200 тис. грн..