4.2. Строкові та ощадні вклади

Сутність строкових банківських вкладів

Строкові вклади – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий – у банку. В угоді передбачається сума вкладу, термін, протягом якого вклад зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється в установленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення гро­шових заощаджень. Власникові ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власни­ка вкладу. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

4.3. Залучення банками коштів шляхом емісії власних боргових зобов’язань:

4.3.1. Ощадні (депозитні) сертифікати

Запозичувати вільні кошти юридичних і фізичних осіб банки можуть за допомогою депозитних (ощадних) сертифікатів.

За своєю суттю ощадний (депозитний) сертифікат є гібридним інструментом мобілізації банківських ресурсів. З одного боку, за емісії депозитних сертифікатів банк відіграє активну роль, ініціатива емісії належить йому. З іншого боку, ощадний сертифікат є борговим зобов’язанням банку, яке засвідчує депонування грошових коштів і право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

Ощадний (депозитний) сертифікат – цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом (після) встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадний (депозитний) сертифікат є неемісійним цінним папером, що видається на певний строк (під відсотки, передбачені умовами його видачі).

Як видно із визначення, тільки банки можуть приймати грошові кошти на вклади, видаючи при цьому ощадні сертифікати.

У ряді країн депозитні та ощадні сертифікати різняться: депозитні надаються юридичним особам, а ощадні – фізичним особам.

Ощадні (депозитні) сертифікати бувають різних видів, мають низку суттєвих переваг над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами.

Ощадні (депозитних) сертифікати класифікуються за різними ознаками.

Зважаючи на вид валюти залучених коштів, ощадні сертифікати поділяють на випущені у національній валюті та в іноземній (як правило, вільно конвертованій). Здійснюючи емісію ощадних сертифікатів в іноземній валюті, банки повинні враховувати чинне валютне законодавство, зокрема обмеження на обіг та використання іноземної валюти на території України. З метою захисту коштів вкладників від інфляції окремі банки випускали ощадні сертифікати з валютним застереженням. Суть таких ощадних сертифікатів полягає в прийнятті на себе банком валютних ризиків, для зниження яких банки повинні застосовувати різні методи хеджування ризиків.

За характером розпорядження розрізняють ощадні сертифікати іменні або на пред’явника та існують виключно у документарній формі. Іменні ощадні сертифікати за українським законодавством в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню). Існування такого обмеження значно зменшує привабливість іменних ощадних (депозитних) сертифікатів.

Ощадні сертифікати на пред’явника емітуються без зазначення власника, а вимогу за ними уступають простим врученням сертифікату без пред’явлення будь-якого документа. Такі сертифікати – визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах.

Однак ощадні сертифікати на пред’явника мають певні недоліки.

1. Якщо власник загубить сертифікат, то втратить вкладену суму безповоротно (як гаманець з готівкою).

2. Анонімність ощадних сертифікатів на пред’явника вплинула на те, що згідно з чинним законодавством України їх власники сплачують прибутковий податок з доходів, одержаних за такими ощадними сертифікатами.

За строками погашення ощадні сертифікати бувають строковими – випущеними на визначений строк та до запитання – ними передбачено повернення суми депонованих коштів і доходу на вимогу власників таких сертифікатів. Якщо власник хоче повернути депоновані за строковим ощадним сертифікатом кошти раніше обумовленого в ньому строку, йому виплачується нижчий процент, визначений на договірних умовах при видачі сертифіката.

За способом випуску вирізняють ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банками у разовому порядку та серіями (траншами).

Залежно від категорії власника грошових коштів ощадні сертифікати випускаються на користь фізичної або юридичної особи.

Зважаючи на форму випуску, ощадні сертифікати поділяють на емітовані в паперовій (документарній) та в безпаперовій (бездокументарній) формі. Зауважимо, що емісія ощадних сертифікатів у безпаперовій формі потребує відповідної матеріальної бази та розвинутої інфраструктури ринку цінних паперів.

З огляду на особливості випуску та способи сплати доходів розрізняють процентні та дисконтні ощадні сертифікати. За першими дохід обчислюється процентами, нарахованими на номінал. У свою чергу, такі ощадні сертифікати залежно від умов сплати процентів поділяються на сертифікати зі сплатою процентів у день їх погашення та з регулярною виплатою процентів після закінчення розрахункового періоду, обумовленого умовами випуску. Дисконтні ощадні сертифікати розміщуються зі знижкою (тобто вони оцінені нижче їх номінальної вартості), однак погашаються за номінальними цінами. Власники дисконтних сертифікатів одержують процентний дохід у вигляді знижки (дисконту).

За умовами сплати процентів вони поділяються на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

У структурі пасивів і зобов’язань банків цінні папери власного боргу мають незначну питому вагу.

Серед основних причин, які позитивно чи негативно вплинули на розвиток операцій банків з цінними паперами власного боргу, слід відзначити високий ризик втратити вкладені кошти, відсутність ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів, непослідовність і суперечливість у здійсненні економічної політики та у банківській діяльності, вади існуючої податкової системи, нерозвиненість ринку цінних паперів тощо. У той же час у 1999 р. були внесені зміни до порядку оподаткування доходів громадян, одержуваних від розміщення коштів у депозитні сертифікати на пред’явника. Доходи фізичних осіб від операцій з депозитними сертифікатами на пред’явника стали об’єктом оподаткування.