69. Розкрийте зміст гуманітарної політики Української держави в 1991–2013 рр.

Проголошення в Україні незалежності поставило на порядок денний відродження української культури та її модернізацію для органічного входження в європейський культурний простір. Без духовного пробудження нації саму демократизацію українського суспільства буде загальмовано, а держава не стане цілісною культурною системою, здатною до самооновлення. 1992 р. було прийнято основи законодавства України про культуру, в якому проголошується право на свободу творчості, а також вільний вибір видів культурної діяльності. Держава гарантує невтручання в творчий процес і не допускає цензури. Останнє положення відкриває особливо широкі можливості для творчої індивідуальності. Розкрити інтелектуальний потенціал нації покликана вся система середньої та вищої школи. Того ж 1992 р. Верховна Рада схвалила «Закон про освіту», а в грудні 1993 р. – зміни та доповнення до «Закону про підприємництво», які дозволили створювати приватні навчальні заклади під юрисдикцією Міністерства освіти. Середня освіта є обов’язковою. Наука України до здобуття незалежності була зорієнтована значною мірою на потреби військово-промислового комплексу і фінансувалася з джерел, призначених для розвитку ВПК. Повсюдне скорочення бюджетних асигнувань болюче позначилося на науці. В розвинутих країнах на наукові дослідження виділяється щонайменше 2% валового внутрішнього продукту. В Україні ці асигнування скоротилися з 3,1% ВВП у 1990 р. до 0,5% в 2000 р. Найбільше постраждали інститути, пов’язані з ВПК, а також фундаментальні дослідження, які не можуть бути самоокупними. У науковому комплексі України налічується понад 1300 різних установ, в яких задіяно понад 300 тис. науковців. Це вдвічі більше, ніж у деяких західних країнах, але ефективність наукових досліджень у нашій державі була набагато нижчою, ніж у країнах Західної Європи чи Америки. В останні роки через низьку заробітну плату кваліфіковані вчені виїжджали на постійну роботу до наукових установ західних держав. Найвідчутніші втрати від «відпливу умів» спостерігаються серед генетиків, біохіміків, фізіологів, фізиків-теоретиків. Незважаючи на всі негативні явища, поступово перебудовується робота Академії наук, яку з 1994 р. проголошено Національною. Посилюється увага до фундаментальних досліджень, виконуються цікаві й перспективні роботи з енергетики, екології, клітинної біології, генної інженерії та ін. Гуманітарна наука впродовж 90-х рр. поповнилася новоствореними інститутами в системі Національної академії наук. Це Інститути сходознавства, української мови, східноєвропейських досліджень, української археографії та джерелознавства, етнополітики та політології. Налагоджено співпрацю вітчизняних учених з науковцями західної української діаспори, інтелектуальні сили яких у міру можливого сприяють розвитку й утвердженню української науки. Відчутно змінюється література. Письменники звільняються від догматів комуністичної ідеології. Переоцінюються суспільні ідеали, погляди на вітчизняну історію. На перше місце виходить публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни в суспільстві. Високим громадянським пафосом відзначається творчість О. Гончара (нині покійного), І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, І. Дзюби, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Вагомий внесок у відтворення забутих імен роблять друковані органи: газета «Літературна Україна», часописи «Вітчизна», «Дзвін», «Київ», «Березіль», «Дніпро», «Всесвіт», «Український історичний журнал», тижневик «Україна», щоквартальник «Пам’ятки України». Театральне мистецтво України представлене низкою талановитих творчих колективів як у Києві, так і у великих містах Заходу, Сходу та Півдня України, а також обласних театрів. Але у зв’язку з низькою заробітною платою, соціальною незахищеністю, побутовою невлаштованістю небувало впав престиж акторської професії. Хоча навіть у таких скрутних умовах театральні колективи під керівництвом талановитих режисерів здійснили низку постановок, які увійдуть до скарбниці театрального мистецтва. Такі режисери-новатори, як Р. Віктюк, І. Борис, С. Данченко, С. Мойсєєв, знані не лише в України, а далеко за її межами. Відбуваються зміни в театрах опери і балету. З 1991 р. на базі Львівського державного театру опери і балету ім. І. Франка раз на три роки проводяться міжнародні конкурси співаків імені Соломії Крушельницької. В конкурсах беруть участь провідні співаки не лише України, а й багатьох зарубіжних країн. Балетний колектив Національної опери України останнім часом поставив балети «Вікінги» (видатного сучасного українського композитора Є. Станковича), і «Жар-птиця» (класика музичної культури ХХ ст. І. Стравінського, українця за походженням). Українську музику, пісню, танець пропагують у світі академічний хор ім. Г. Верьовки під керівництвом академіка А. Авдієвського, ансамбль танцю ім. Вірського, етнографічний хор «Гомін» під керівництвом лауреата премії ім. Т.Шевченка Л. Яценка та ін. Загальна криза в державі позначилася на кіномистецтві. Спустіли кіннотеатри, малі зали кінотеатрів віддані комерційним структурам. Держава фактично не фінансує кіномистецтво. 1994 р. на кошти держбюджету було завершено лише дев’ять українських кінофільмів. Не краще становище і нині. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, майже зовсім зникла кінопреса. Перестали виходити журнали «Новини кіноекрану», «Вавилон». Разом з тим є приклади поступового відродження кіномистецтва в Україні. На екранах з’явилися фільми талановитих режисерів О. Бійми «Казка», «За ніччю день іде»; В. Артеменка «Ой, на горі калина», «Солдатські вдови», «З матір’ю на самоті». Знято низку короткометражних картин режисерів-початківців О. Чорного, В. Домбровського, Н. Андрійченка та ін.

70.Проаналізуйте законодавчу базу, яка регулює умови культурного і духовного розвику національних меньшин у сучасній Україні. Один із пріоритетів державної етнополітики України – забезпечення через однакових можливостей для участі громадян, незалежно від їхньої національності, в усіх сферах матеріального і духовного життя,гарантії їхніх рівних прав і свобод, що створює оптимальний баланс інтересів етнічних спільнот. У «Декларації про державний суверінітет України» поняття «народ України» трактується як «громадяни Республіки усіх національностей». Їм гарантовано право національно-культурного розвитку, користування рідними мовами.«Декларацією прав національностей» було створено правові засади для самоорганізації національних меншин, прояву їхньої ініціативи та політичної активності. Вони отримали гарантії прав на сповідання своєї релігії, використання національної символіки, відзначення національних свят, на розвиток вільних контактів з історичною батьківщиною. Перші законодавчі акти України узгоджувалися з положеннями Загальної Декларації прав меншин ООН та міжнародних пактів про права і свободи особистості.Цим можна пояснити те, що проголошення незалежності України підтримали не тільки українці, а й інші етнічні групи. Закон України «Про національні меншини в Україні» гарантуютє забезпечення національним меншинам рівних політичних, економічних, соціальних та культурних прав.Визнавши українську мову державною, Конституція України водночас гарантує «вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».Закріплене Законом України про національні меншини України право на національно-культурну автономію гарантує користування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови в державних закладах, задоволення потреб у літературі, засобах масової інформації. В інших законах України «Про громадянствоУкраїни» ,«Про освіту»,«Про біженців»зафіксовано основні тенденції в державній етнополітиці.Надзвичайно складною проблемою для українського суспільства стало відновлення прав депортованих народів.Українська держава зобов’язалася вжити комплекс заходів щодо їхньої правової, соціально-політичної та культурної реабілітації. Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання, пов’язані з поверненням кримських татар Кримську АРСР»,«Про утворення Фонду депортованих народів Криму» та інші сприяли виділенню матеріальних та фінансових ресурсів на виконання програм економічного та соціально-культурного забезпечення депортованих народів Криму. Український фонд культури розробив спеціальну програму «Збереження і розвиток культур народів,які живуть на території України».  Створення державних структур свідчить про велике значення етнополітичного фактора для утвердження сувернітету України, побудови правової демократичної держави.