68. Визначте досягнення і прорахунки в науково-технічному розвитку України в перше десятиліття після проголошення державної незалежності України.

Після проголошення незалежності України в її науковому розвитку проявилися певні негативні тенденції, які потрібно було швидко ліквідовувати. Зокрема, орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень, що було наслідком нагромадження серйозних проблем у середині 1990-х рр. Понад 90% нових технологічних розробок, які здійснили академічні вчені, не впроваджувалось у виробництво. Суттєвою вадою науки в Україні новітнього періоду є її поділ на академічну, вищих навчальних закладів та галузеву. Низький рівень фінансування створює великі труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні науки. Окремі науково-дослідні інститути втратили за останні роки понад половину кадрового складу. На 1994 р. загальна чисельність наукових кадрів в Україні становила близько 300 тис. осіб, що вдвічі більше, ніж у Франції. З них понад 80 тис. – доктори та кандидати наук. Однак наукова віддача цих спеціалістів була набагато нижчою, ніж у Західній Європі, Америці та провідних країнах Далекого Сходу. Стало помітним падіння професіоналізму частини наукових співробітників. Давалися взнаки брак творчих дискусій, здорового суперництва та певна ізоляція від європейської та світової науки. Недостатня технічна спорядженість наукових лабораторій та соціальна незахищеність наукових працівників призвели до того, що вчені почали все частіше виїздити з країни для роботи за контрактом на тривалий час, а то й назавжди. Щороку в результаті міграції Україна втрачає близько 10 тис. дипломованих спеціалістів. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків. Попри всі негаразди, значна частина академічних учених самовіддано працювала на ниві вітчизняної науки. Перебудовувалася робота Національної академії наук. Було визначено фундаментальні проблеми, що потребують ґрунтовного наукового аналізу: енергозабезпечення, розроблення й управління інформативних технологій, випереджального зростання вартості робочої сили, земельної власності, включення землі в товарні відносини, правового регулювання стосунків між її власниками та тими, хто на ній працює. Одночасно з вирішенням науково-прикладних завдань зросла увага до фундаментальних досліджень. Перегрупувалися наукові сили. Розгорнула діяльність Українська наукова асоціація (УНА), покликана сприяти відродженню української науки й виведенню її на світовий рівень. Засновано Академію наук вищої школи, Українську академію аграрних наук, Академію медичних наук, Академію мистецтв, Академію правових наук, низку інших галузевих академій. Почали діяльність декілька інститутів та центрів, громадських об’єднань науковців, наукових товариств тощо. Сучасну науку України представлено більш як 300 тисячами науковців, з яких 90 тис. — доктори і кандидати наук. У сучасній Україні існує декілька концепцій пріоритетних напрямів розвитку науки: екологічно чиста енергетика та ресурсоощадні технології; перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв’язку, а також виробництво, переробка та збереження аграрної продукції. За роки незалежності українські науковці мають чимало здобутків. Зокрема, створено перший в Україні комп’ютер швидкістю в сотні мільярдів операцій за секунду; георадар, який «бачить» на десятки метрів під землею; нову ультразвукову апаратуру для виявлення дефектів у трубопроводах та інших великогабаритних об’єктах під час їхньої експлуатації. Вчені Інституту «Трансмаг» та Інституту проблем ринку і економіко-екологічних проблем НАН України (м. Одеса) розробили оптимальну трасу для високошвидкісного наземного транспорту (ВШНТ) в Україні. 28 січня 2000 р. створено громадську наукову організацію «Інститут авіаційно-космічних досліджень імені І. Сікорського», яка діє відповідно до Закону «Про об’єднання громадян» для цілеспрямованого розвитку аерокосмічної науки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дослідних робіт. Інститут, у рамках співпраці з Національним космічним агентством України, бере участь у проведенні державної та науково-технічної політики з розвитку аерокосмічної науки і техніки. Факторами, які сприяють впровадженню основних засад техніко-промислової політики, насамперед є такі: розвиненість транспортної мережі; здатність промисловості випускати великий асортимент продукції. Фактори, які в минулому не сприяли впровадженню основних засад техніко-промислової політики: 80% підприємств України до 1991 р. працювало на потреби військово-промислового комплексу; бракувало законодавчої нормативної бази для функціонування в умовах ринкової економіки та чіткої програми дій щодо реформування економіки; тривала економічна криза. Аналіз економічного стану різних галузей промисловості свідчить про те, що вірогідним напрямком його розвитку є поступове піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургійної та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. У цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та освоює випуск нових видів продукції, що також пов’язано з удосконаленням технологій. З відносно сталою рентабельністю працюють також фармацевтична, деревообробна та целюлозно-паперова галузі промисловості. І все ж питання впровадження науково-технологічних розробок у виробництво на сьогодні ще залишається до кінця невирішеним. Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентоспроможності й рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дає їм змоги впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців Для подальшого розвитку держави, враховуючи технологічний, інтелектуальний і виробничий потенціал України, виділяються сім стратегічних напрямів: літакобудування, біотехнології, ракетоносії, комп’ютерні системи, телекомунікації, зв’язок, супутникові технології. Створення державних науково-технічних програм під ці напрями та надання ресурсів і пільгового кредитування може бути побудоване на засадах комерційних ефектів. Вони є частиною системи стратегічних ефектів, де поряд з економічними критеріями враховуються також національно-стратегічні, геоекономічні, культурологічні тощо.