61 Розкрийте зміст політики «перебудови», запровадженої в другій половині 1980-х рр. М. Горбачовим, у чому полягала специфіка її проведення в урср?

Перебудо́ва — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках.

Складові частини Перебудови:

у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя;

в економіці — введення елементів ринкових відносин;

у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем.

До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, який визнавав необхідність проведення реформ. М. Горбачов став ініціатором політики перебудови — прагнення «зверху» здійснити реформування політичної та суспільно-економічної системи радянського суспільства. В Україні політика перебудови мала свої особливості. Розпочався процес національного відродження.

Політика гласності в УРСР поступово переросла у свободу слова. Так, на сторінках газети «Літературна Україна» з'явилися статті, що висвітлювали невідомі події української революції та боротьби за збереження державної незалежності у 1917—1921 рр., діяльність видатних діячів того часу (М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.), становище українського села в роки голодомору 1932—1933 рр., маловідомі сторінки Великої Вітчизняної війни та діяльність ОУН та УПА, політику радянського партійного керівництва щодо діячів української культури тощо. Значно активізувалося суспільно-політичне життя в Україні: виникли суспільні організації, які дотримувалися різних політичних поглядів та ідей. Це регіональна організація товариства «Меморіал», культурне «Товариство Лева», Спілка незалежної української молоді, товариство «Спадщина», у 1987 р; Український культурологічний клуб (УКК), Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка. Відбулося відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та вихід з підпілля Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Новим явищем суспільно-політичного життя в Україні стали шахтарські страйки та студентські виступи («революція на граніті»). Мітинги, демонстрації, збори громадськості стали характерною рисою життя українського суспільства. 16 лютого 1989 р. було надруковано проект програми «Народний рух України за перебудову» — громадсько-політичної організації, до складу якої входила демократично налаштована, національно свідома інтелігенція, колишні дисиденти.

НРУ закликав до:

а) об'єднання всіх представників національно-демократичних сил; 

б) «побудови в Україні демократичного й гуманного суспільства»;

в) створення суверенної української держави; 

г) відродження та всебічного розвитку української нації; 

д) створення в Україні правової держави; 

є) створення самостійної та самокерованої економіки.

З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені. Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме майбутнє.

Основні напрями політики реформ М. Горбачова:  

• Демократизація суспільства.

• Створення правової держави  

• Гласність  

• Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади  

• Утвердження багатопартійності

• • Запровадження інституту президентства  

• Підготовка нового союзного договору  

• Політика нового мислення у зовнішніх відносинах  

• Підтримка демократичних революцій у Східній Європі

На початковому етапі «перебудови» М. С. Горбачов спробував «прискорити» розвиток економіки СРСР за рахунок ширшого впровадження наукових досягнень у промисловість і випереджаючого розвитку машинобудування, не змінюючи економічних відносин. Поряд з цим активно проходила антиалкогольна кампанія, яка призвела до дефіциту бюджету, інфляції, непродуманого вирубування виноградників, стимулювала розвиток самогоноваріння.

Періодизація доби перебудови:

• 1985-1986 pp. — пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства; курс на «прискорення»;

• 1987-1988 pp. — початок реальних перебудовних процесів, спроби реформ у промисловості, гласність. «Перебудова згори»;

• 1989-1991 pp. — «перебудова знизу». Падіння авторитету комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій. Значна активізація політичної діяльності мас, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР.

Здійснення політики перебудови в Україні мало свої особливості:

1. Процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках, оскільки гальмувалися сильним партійно-державним апаратом на чолі з В. В. Щербицьким.

2. На здійснення «перебудови» дуже вплинула Чорнобильська катастрофа (аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 р.). У результаті катастрофи було виведено з користування 144 тис. га землі, 492 тис. га лісу, забруднено площу в 10 млн. га. Масштаби катастрофи тривалий час замовчувались тодішнім партійним керівництвом республіки, що негативно вплинуло на соціально-економічну ситуацію людей. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 млн. людей. У найкоротші терміни потрібно було відселити 160 тис. осіб, побуду вати їм житло. Ліквідація наслідків аварії вимагала і вимагає величезних економічних і фінансових затрат.

3. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбеки стані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

62. Охарактеризуйте діяльність відомих громаських рухів та організацій у напрямі становлення незалежної Української держави наприкинці 1980-х на початку 1990-х рр. У другій половині 80-х – на початку 90-х рр. боротьба за національне й культурне відродження стала одним з пріоритетних завдань національно-демократичних сил. Було створено товариство шанувальників української мови, а через два роки – «Просвіту» ім. Т. Шевченка.Представники творчої інтелігенції підняли голос на захист української мови. У різних містах України засновувалися культурологічні товариства, метою яких було її відродження.Українська мова набула статусу державної.«Рух на підтримку перебудови». Це була масова всеукраїнська демократична організація. Відбувся Установчий з’їзд Народного Руху, який затвердив Програму й Статут організації, обрав її керівні органи. До Програми ввійшли положення про надання українській мові статусу державної, відродження національної символіки, відновлення діяльності Української православної та Української греко-католицької Церков.Наприкінці 1989–1990 рр. на основі самодіяльних громадських організацій та рухів в Україні виникають численні політичні партії. У вересні 1990 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про порядок реєстрації громадських об’єднань», що створило відповідну юридичну базу багатопартійності в республіці. Було створено Українську Республіканську партія (УРП). Головною метою діяльності партія проголосила створення Української самостійної соборної держави. Тоді ж виникли Демократична Партія, Соціал-демократична партія України, Об’єднана соціал-демократична партія України, Партія зелених України, Ліберальна партія, Народна партія та ін. Всі новостворені партії в Україні були в опозиції, добивалися докорінних змін у соціально-економічному й політичному житті країни.Демократизація суспільно-політичного життя, гласність,ліквідація цензури відкрили замовчувані події в історії України, сприяли поверненню несправедливо забутих імен діячів української культури та їхніх творів. Протягом 1987–1991 рр. поступово відкривалася правда про національно-визвольну боротьбу українського народу 1917–1920 рр., Голодомор 1933 р., колективізацію, масові репресії тоталітарного режиму.Важливою складовою національно-культурного відродження був дозвіл на діяльність заборонених Української греко-католицької (УГКЦ) та Української автокефальної православної (УАПЦ) Церков. 

63. Проаналізуйте напрямки зовнішньополітичної діяльності України у 1990-ті рр., якими були її основні досягнення і недоліки Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. В основу моделі зовнішньої політики 1991 —1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо. Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. Зміна базових принципів суттєво вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.

64.Охарактеризуйте особливості конституційного процесу в Україні в середині 1990-х рр. У перший термін президентства Л. Кучми 1994-1998 рр., як і за часів президентства Л. Кравчука, голова держави хотів змінити модель здійснення влади від президентсько-парламентської на президентську республіку, а саме збільшити свої повноваження. На практиці це було здійснено через прийняття 8 червня 1995 р. Конституційного договору, який збільшував повноваження інституту Президента. Голова держави отримав право без згоди із парламентом призначати премєр-міністра. На думку більшості дослідників, відбулося фактичне перетворення інституту президентства в законотворчий інститут і оформлення квазі-президентської моделі. Проте така система влади існувала в Україні не довго, оскільки прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України суттєво змінювала конституційні повноваження Президента України. Президент утратив можливість самостійно, без парламенту призначати премєр-міністра — право, яким він володів згідно з Конституційним договором. Проте, за нової конституції за президентом затверджувалось право звільнення премєр-міністра без згоди парламенту. За Конституцією 1996 р. політичний режим в Україні перетворився на президентсько-парламентську модель.У другий термін свого президентства 1999-2004 рр. Л. Кучма наполегливо прагнув зміцнити владні повноваження Президента України, проте і референдум в 2000 р., і внесення проекту закону не мали успіху.

65. Окресліть головні напрями розвитку середньої та вищої освіти в Україні після проголошення 1991 р. її державної незалежності. Незалежна Україна успадкувала від СРСР високий освітній потенціал: 93% зайнятого населення на початок 1990-х рр. мали середню або вищу освіту. 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про освіту», що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави. Його реалізація була тісно пов’язана зі зміцненням матеріально-технічної бази освіти, урізноманітненням форм шкільної освіти, впровадженням у навчання новітніх досягнень економіки. На основі закону «Про освіту» прийнято закони прямої дії, зокрема «Про загальну середню освіту», нормативно-правові акти про різні типи шкіл і форми навчання. Вперше в Україні було розроблено стандарти загальної середньої освіти.

На початку ХХІ ст. зі зміцненням матеріально-технічної бази освітніх закладів розпочався досить тривалий поетапний перехід до 12-річної загальноосвітньої середньої школи, яка не булла підтримана суспільством. Щоб забезпечити рівні права випускників загальноосвітніх середніх шкіл при вступі до вузів, в Україні випускні іспити поступово замінюються на тестування за єдиним загальнодержавним зразком.

Важливою ланкою системи безперервної освіти є професійно-технічна, спрямована на формування кваліфікаційного рівня особистості, створення національного виробничого потенціалу, що бере участь у технологічному оновленні виробництва. Україна успадкувала досить розвинуту систему професійно-технічної освіти, яка відповідала потребам економіки країни на межі 1980–1990-х рр. Так, 1991 р. функціонувало 1246 професійно-технічних училищ із контингентом учнів понад 600 тис. осіб, але підготовку робітничих кадрів у той період було спрямовано здебільшого на задоволення потреб військово-промислового комплексу, машинобудування. Як наслідок, у 1990-ті рр. в Україні позначився дефіцит кваліфікованих фахівців соціальної сфери, готельного господарства, туризму, бізнесу побуту, комунальної служби.

З початку 1990-х рр. в Україні розпочалася власна політика щодо професійно-технічної освіти, спрямована на виведення її на рівень розвинутих країн світу. Указом Президента України від 8 травня 1996 р. було затверджено Основні напрями реформування професійно-технічної освіти України на 1996–2000 рр. На його виконання органи управління профтехосвітою на місцях, професійно-технічні навчальні заклади, науково-методичні установи вжили систему заходів, що дало змогу розпочати реформу цієї ланки освіти.

В подальшому мережа навчальних закладів та структури підготовки фахівців удосконалюється на підставі спеціалізації навчальних закладів за професійним спрямуванням відповідно до потреб ринку праці й суспільства, загальнодержавної й регіональної потреби в кваліфікованих кадрах.

Систему вищої освіти України на початку 1990-х рр. утворювало 910 навчальних закладів: 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 університетів, академій та інститутів. Ці заклади були нерівномірно розподілені по території України, концентрувалися переважно в індустріальних центрах.

Відомча розпорошеність навчальних закладів призводила до дублювання підготовки, зниження економічної ефективності управління системою освіти. Це, в свою чергу, загострювало проблему працевлаштування працівників вузів за фахом. За таких обставин держава була змушена започаткувати реформи, для пристосування ефективної в минулому системи до задоволення потреб ринкової економіки та відкритого суспільства.

Перехід від закритого до відкритого суспільства, коли з’явилися можливості використати потенціал, накопичений у світовому співтоваристві, потребував перегляду окремих стандартів освіти й утворення ефективної системи контролю її якості, щоб забезпечити визнання українських документів про освіту світовою спільнотою.

Початок реформування освіти в країні припадає на період упровадження закону «Про освіту» (1991). Було введено нові структури освітньо-кваліфікаційних рівнів, перелік напрямів підготовки та спеціальностей, за якими вона велася; визначено статуси вищих навчальних закладів нового типу — галузевих університетів, академій, коледжів. Розроблялися та впроваджувалися нові навчальні програми, формувалися нові принципи й цілі освіти. Це, в свою чергу, дало можливість створити вищі навчальні заклади недержавної форми власності.

В умовах реформування вищої освіти було створено Державну акредитаційну комісію, запроваджено структуру освітньо-кваліфікаційних рівнів, переглянуто порядок створення закладів освіти.

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 р., проте її передісторія сягає 1954 р., коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн.

19 червня 1999 р. міністри освіти 29 європейських країн підписали Болонську декларацію, головною метою якої проголошувалась побудова до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти.

З метою досягнення цілей загальноєвропейського освітнього простору було заплановано введення дворівневого навчання у вищих навчальних закладах. Перший рівень – 3–4 роки, завершується отриманням студентами ступеня «бакалавр». Другий – один-два роки, передбачає отримання ступеня «магістр». Після завершення другого циклу навчання передбачено можливість отримання ступеня «доктор».