59. Яким чином, на Вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в срср у 1960-1980 рр. Впливали на стан української науки?

Екстенсивний шлях розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва при незмінному рівні технічної основи виробництва.

Реформа в сільському господарстві передбачала:

1)Підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

2)Встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію встановлювалась надбавка 50% закупівельної ціни;

3)Перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

4)Заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Однак, істотних змін в господарстві не відбулося- реформа лише дещо «оновила» колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукці, створення достатку продовольства і сировини для промисловості. У 1960—1985 рр. капіталовкладення у сільське госпо¬дарство республіки зросло більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції — лише в 1,6.

А витрати на НДДКР (науково-дослідницькі відкриття та конструкторські розробки) становили на 1990р. 5,0% національного доходу і 3,5% ВНП. За ці показниками СРСР перевершував розвинені країни з ринковою економікою.

Особливості науки УРСР цього періоду:

1) Зростання кількості науковців;

2) Виникнення нових галузей науки: напівпровідників, високомолекулярних сполук, фізика низьких температур, плазми, космонавтика;

3) Створення нових матеріалів

4) Селекція нових сортів пшениці, цукрових буряків, кукурудзи

5) Академія науки УРСР – центр наукових досліджень, президент АН – Б.Патон

Висновок: на мою думку, екстенсивні методи ведення господарства в СРСР на цьому проміжку часу впливали на розвиток української науки негативно. Велика кількість капіталу була вкладена в с\г, а очікуючого результату це не принесло. Досягнення в науці ж були значними, хоча і відставала від розвинених країн Заходу. Тобто, більше фінансування науки дало б можливість більшого розвитку, а , отже, і положення на міжнародній арені було б значнішим.

60.Культура й духовне життя України в 1970-1980-х рр. (Оцінка особливостей політичного і духовного розвитку укр. Суспільства в 70-80рр)

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму.

Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З’явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія історії України. Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного,І. Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко. У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві – «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К.Муратової, І. Миколайчука, Л. Бикова стали гордістю українського кінематографи. Позитивні зміни відбулися в розвитку театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені Івана Франка в Києві, імені Т. /Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті актори.В образотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар. Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпровській, Харківській областях.

Реформа загальноосвітньої школи 1984р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом перевищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викладання гуманітарних дисциплін.Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів (В.Сухомлинського, В. Шаталова, М. Щетиніна), процес навчання і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався.

На початку 1970-х рр. після цькування О. Гончарова за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розмаху в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендая та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників. Процеси, що відбувалися в 1970-1980-ті рр. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ на права республіки.

Структура державної влади

У внутрішній політиці збереглася система формування органів влади, яка утворилася ще за часів Й.Сталіна. Вся вища влада в СРСР була сконцентрована у вузькому колі осіб, що оточували Генерального секретаря комуністичної партії та входили до складу Політбюро ЦК КПРС. Будь-які питання кадрових переміщень у цьому колі вирішувалися всередині самого цього кола. Найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, економіки, фінансів, у тому числі кадрові питання, приймалися на засіданнях Політбюро ЦК КПРС, і були обов'язковими для всіх державних установ. Президія Верховної Ради СРСР та Рада Міністрів СРСР повністю контролювалися керівництвом КПРС. Пленуми ЦК та з'їзди КПРС, сесії Верховної Ради СРСР перетворилися на парадні заходи, на яких формально затверджувалися всі рішення, запропоновані партійним керівництвом. Депутати Рад усіх рівнів фактично призначалися партійними комітетами за місцем їхньої роботи.

Ретельно відпрацьована процедура формування депутатського корпусу, керована з апарату ЦК КПРС, забезпечувала такий (заздалегідь визначений) процентний склад Рад, який справляв ураження повного та об'єктивного представництва усіх прошарків радянського суспільства (вік, стать, освіта, партійність, національність, соціальне положення). Саме ж голосування, що було безальтернативним, старанно підготовлене і добре зрежисоване, автоматично забезпечувало високу (97-98%) явку виборців і приблизно такий же процент голосів, поданих за «кандидатів від блоку комуністів та безпартійних». Така система бездоганно працювала з передвоєнних часів, але період застою мав дві особливості. По-перше, стаття шоста нової Конституції СРСР придавала передвиборчій діяльності партійних комітетів видимість легітимності. По-друге, і в Політбюро ЦК КПРС, і на інших найвищих державних посадах СРСР переважали люди похилого віку, що займали свої посади десятиріччями.

Паспортна реформа

З 1974 року в СРСР почався обмін паспортів зразка 1953 року на нові паспорти. Новий паспорт був безстроковим; в нього вклеювалися нові фотокартки при досягненні власником 45- та 60-річного віку. За новим Законом про паспорти, ліберальнішим за попередній, з паспортів були вилучені графа про соціальне положення власника та сторінка відміток про місце роботи. Суворий закон про прописку паспортів не змінювався, передбачаючи відповідальність за порушення аж до кримінальної.

З 1974 року паспорти одержували також

і колгоспники, що не було передбачено попередніми законам

60.Розкажіть про особливості політичного і духовного розвитку українського суспільства в 1970-80 р Недоліки в соціальній політиці, економіці, ідеологічний тиск держави породжували ті чи інші протестні виступи певних опозиційних груп. На боротьбу з режимом зважилася відносно невелика кількість громадян, здебільшого національно свідомої інтелігенції. Опозиційний рух заявив про себе переважно в західному регіоні України та Києві.В ньому зьявилися 2 течії.Шістдесятники, передусім ставили перед собою завдання відродження національної культури і захисту рідної мови. Їхня діяльність практично мало виходила за межі радянської законності й соціалістичних цінностей. Адміністративно-командна система управління народним господарством привела країну до поглиблення кризи в соціально-економічній сфері. З приходом до влади Горбачова та його прибічників почалося «реформування» СРСР. 1987 р. на січневому пленумі ЦК КПРС на перший план було висунуто завдання демократизації громадсько-політичного життя. Велику роль у цьому відіграла політика гласності. Виразніше окреслювалися розбіжності в поглядах, підходах до вирішення назрілих проблем, відбувалося швидке політичне розмежування суспільства. Виникли різноманітні самодіяльні громадські об’єднання, організації, товариства. Одним із перших самодіяльних об’єднань став Український культурологічний клуб, який заснували представники національно-демократичної інтелігенції Києва в серпні.Національно-демократичні ідеї духовного відродження нації восени 1987 р. привели до утворення у Львові Товариства Лева. в Харкові й Києві виникли просвітницькі організації «Спадщина». Тоді ж у Києві виникає студентське об’єднання «Громада», а в 1989 р. – Українська студентська спілка (УСС), студентське братство у Львові та ін. В 1988 р. було відновлено Українську гельсінську групу, а в липні того року її було перейменовано на спілку (УГС).