Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсова р.Праведна.сп-41с.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
104.56 Кб
Скачать

2.2.Джихад – справедлива війна в ісламі

Найбільше значення в системі сіяр має врегулювання питань війни. Класична мусульманська доктрина війни – джихаду нагадує як концепції релігійних війн стародавнього періоду (що відбувалися з метою поширення своєї релігії), так і традиційні християнські концепції священної війни та справедливої війни. У мусульманському праві розрізняють декілька видів джихаду залежно від поставленої мети поширення релігії ісламу.

У загальній теорії мусульманського права є детальніший перелік видів джихаду, однак у контексті міжнародного права виділяють джихад як знищення грішників (невірних) та джихад як навернення до ісламу (примирення або навіть укладення угоди) менш гріховних народів. До першої категорії відносять політеїстів, атеїстів та представників найбільш суперечних ісламу релігій, до другої – діммі: християн, іудеїв та зороастрійців. Війна з останніми приписується лише в разі серйозних порушень з їхнього боку (релігійних і політичних: невизнання Аллаху та його пророка, порушення угоди з мусульманами тощо). Так само й договори з цими народами розглядалися мусульманами як такі, на які поширюється принцип непорушності. Хоча в Корані є положення, згідно з котрим факт укладання мусульманами договору вже накладає на них обов'язок його дотримання, незалежно від віросповідання іншої сторони (тут принцип pacta sunt servandа є вищим за приписи релігії): «Обрадуй же тих, хто не повірував, тяжким покаранням, крім тих багатобожників, з якими ви уклали союз, а потім вони ні в чому його перед вами не порушували і нікому не допомагали проти вас» (ІХ:3-4).

Джихад за своїми ознаками й вимогами до нього близький до поняття «справедливої війни», виробленого в римськоправовій і християнській традиціях. Як і в міжнародно-правових традиціях інших народів, правила джихаду передбачають попереднє оголошення війни (якщо йдеться про війну з невірними як потенційну, постійну боротьбу за утвердження віри ісламу, то оголошення війни передбачається фактом одкровення пророка Мухаммеда та відповідними приписами Корану).

Поняття джихаду охоплює як наступальні, так і превентивні чи оборонні воєнні дії (Коран. Сура 3:167).

Правила джихаду охоплюють норми щодо допустимих меж ведення війни та її методів і засобів (як jus ad bellum, так і jus in bello). У концепції джихаду існує поділ на комбатантів та некомбатантів (до останніх зазвичай належать жінки, діти, люди похилого віку). Розглядаючи джихад як обов'язок мусульманина, ісламська міжнародно-правова доктрина, проте, виключає з нього осіб, неспроможних вести війну (хворих, інвалідів тощо).

Згідно з ранніми ісламськими джерелами, під час завоювання Сирії перший халіф Абу Бакр (пом. 634 р.) звернувся до воєначальників із наказом: «Коли ви захопите землі, не вбивайте ані старого, ані малого... Укладіть угоду з кожним містом та місцевими жителями, які приймуть вас, надайте їм гарантії та дозвольте жити згідно з їхніми законами... З тими ж, хто вас не прийме, ви повинні боротись у суворій відповідності до приписів і наказів, які дав вам Бог через свого Пророка» [2, с. 7]. При цьому за аналогією і лояльне ставлення до захопленого населення (принаймні некомбатантів), і дозвіл йому жити за власними законами походить також від приписів мусульманської релігії, адже, за положеннями Корану, «немає примусу в релігії» (ІІ:256).

У сфері права миру в ісламський доктрині міжнародного права можна виділити практично ті само галузі, що й у відповідному європейському праві – торгівлі, посольських і договірних відносин.

Із розвитком, а згодом занепадом Арабського халіфату, зростанням мусульманського світу виникає потреба в налагодженні відносин із європейським світом. Це відбивається й у відповідних змінах у теорії міжнародного права. Її дослідники навіть поділяють історію ісламського міжнародного права на добу експансії та добу співіснування, що настала після закінчення хрестових походів, реконкісти та утворення Оттоманської імперії в Туреччині.

Особа посла в мусульманському праві народів вважалася священною. Можна вказати на досить численну дипломатичну практику мусульманських держав у період XIII–XVI століть (посольства Венеції, Франції у Каїрі чисельністю іноді понад 50 осіб).

З часів взаємодії з європейським Середземноморським регіоном активно розвивається міжнародна торгівля мусульманських держав. Це потребує чіткого врегулювання статусу торговців, майна, товарів тощо. Особливо жваво велася торгівля між мусульманськими країнами та християнськими містами й країнами Середземноморського регіону. Так склалася система капітуляцій, що закріплювалась у договорах правителів мусульманських країн із містами Амалфі, Венецією, Генуєю, Пізою, Барселоною, королями Франції тощо. В таких договорах закріплювалися право вільної торгівлі між сторонами, розв'язання правових суперечок за правом сторін, функції офіційних торговельних представників, статус приватних купців, доля товару та відповідні привілеї або податки тощо. У системі капітуляцій між мусульманськими країнами й торговельними містами європейського Середземномор'я було закріплено, що консул від європейської сторони є суддею у справах між християнами, покровителем і захисником своїх співгромадян (функція подібна до інституту проксена в античності) та керівником самоврядної або автономної торговельної факторії чи колонії своєї країни або міста.

Розвиваються відносини й у ширшому спектрі співробітництва між мусульманськими та християнськими державами, укладаються широкомасштабні договори про союз, дружбу, воєнну підтримку (договір 1292 року між султаном Мамелюків Єгипту та Сирії Аль-Ашраф Халілем і Королем Арагону Доном Джеймсом ІІ Справедливим, у якому останній виступає і як представник двох інших християнських королівств – Кастилії та Португалії). В XVI столітті особливого розвитку набули відносини Оттоманської імперії з державами Європи – Францією, Англією, Річчю Посполитою та іншими.

Отже, основи ісламського розуміння міжнародного права закладаються в період становлення цієї релігійно-правової системи. Згодом тлумачення мусульманською доктриною основних засад права, що регулює міжнародні відносини, протягом тривалого часу не зазнає істотних змін.