- •Основи менеджменту Чупик г.Р.
- •Тема 2. Історія розвитку менеджменту Підтема 2.1: Зародження та розвиток менеджменту як науки
- •Хміль ф.І. Становлення сучасного менеджменту в Україні (проблеми теорії та практики): Монографія.-к.: ізмн; Львів: лка, 1996.-206с
- •1. Періодизація зародження та розвитку науки менеджменту
- •2. Наукові школи менеджменту
- •2.1.Школа наукового управління.
- •2.2.”Класична” школа розвитку менеджменту
- •2.3.Школа “руху за гуманні стосунки” (або неокласична школа)
- •3. Характеристика сучасної фази розвитку менеджменту
- •Підтема 2.2. Розвиток наукового управління в Україні
- •(Самостійне вивчення)
2.3.Школа “руху за гуманні стосунки” (або неокласична школа)
Для розглянутих вище фаз розвитку теорії менеджменту характерною була недооцінка соціально – психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва та управління. Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів, в менеджменті виникла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Недоліком теорій такого роду був “тейлоризм навпаки”, коли створенням позитивних психологічних умов праці намагалися досягти високої продуктивності. Разом з тим цінними є дослідження, спрямовані на збереження здоров’я працівників в умовах виробництва, створення відповідних психо – фізіологічних та ергономічних умов, а також дослідження мотиваційних характеристик людей у процесі праці. Рух за людські стосунки виник у відповідь на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективної організації.
Впливом біхевіоризму була зумовлена психологізація економічної науки. З’явилося твердження, що крім 3 основних факторів (земля, праця, капітал), необхідно враховувати ще й 4 – „Ікс-фактор” (зусилля найманого працівника).
Центральною ланкою біхевіористської концепції виступає прагнення людини впорядкувати, у відповідності зі своїми бажаннями і потребами, оточуюче її середовище у широкому розумінні цього слова.
Біхевіористська концепція виникла як реакція на недоліки класичного підходу, тому школу людських стосунків ще називають неокласичною школою.
Видатними представниками цієї школи є Мері Паркер Фолліт і Елтон Мейо. Фолліт.
Вагомий внесок у розвиток біхевіористської теорії менеджменту зробила Мері Паркер Фолліт, вона перша визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб”. Фолліт стверджувала, що людина у своїй діяльності мотивується декількома факторами. Ефективний менеджер мусить вивчати і розуміти ці фактори, гармонізуючи зусилля людей у розв’язанні конкретних задач. Фол літ ввела поняття „групове розуміння”, при наявності якого створюється гармонізуюча робоча обстановка і кожна людина може здійснити найбільший вклад у справу. Цей підхід нині одержав особливо багато прихильників серед японських менеджерів.
В теорії управління відомі експерименти, проведені Е. Мейо на заводі “Уестерн Електрик” в м. Хоторні (США), що знаменували собою новий напрям досліджень у теорії управління. Мейо виявив, що навіть чітко розроблені процедури і робочі операції, висока заробітна плата не завжди є передумовами високої продуктивності праці, як це вважали представники школи наукового управління. Експерименти виявили, що на зростання продуктивності праці впливають багато факторів, серед яких провідне місце займають потреби людей та соціально – психологічний клімат у колективі, а мотиви трудової поведінки людей у значній мірі визначаються такими соціальними факторами, як думка про них товаришів по роботі, відносини з безпосереднім начальником, а також тим, що працівники думають про своє підприємство, а не тільки діючою в ньому системою матеріального стимулювання росту продуктивності праці.
Ґрунтуючись на цих дослідженнях, представники школи людських відносин вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих , консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкування як з керівництвом, так і між собою, створюють позитивний мікроклімат у колективі.
Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше соціоніки та удосконалення методів досліджень цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50 – ті роки відхід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінкових наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К. Арджиріс, Р. Лайнкерт, Д. Мак – Грегор, Ф. Герцберг. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінкової школи намагалися надати допомогу працівникові в усвідомлені своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.
У 60 – ті роки поведінковий підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинених країнах. Прихильники цієї школи вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв’язання проблем успішного управління “від ефективності праці – до ефективності організації”.
