1. Як будь-яка наука, політологія має свій об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються сторони об'єктивної реальності, що підлягають розгляду. Не виключено, що один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, з позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються.

2. Політичні теорії: Антична думка (Платон, Аристотель, Демокріт, Піфагор).

У творі "Держава" Платон допустив можливість побудови такої ідеальної держави, в якій кожен член суспільства мав робити "своє" і "лише своє", не роблячи того, що є обов'язком інших громадян.

На відміну від своїх попередників Аристотель вважав, що держава є продуктом природного розвитку, вона виникає поступово, проминаючи стадії сім'ї, поселення, держави.

3. Доба відродження (Ренесанс) визначається як історичний процес ідейного і культурного розвитку напередодні ранніх буржуазних революцій. Її елементи починають виявлятися на пізній стадії феодалізму й обумовлені його розпадом. Яскравим представником доби раннього Просвітництва був нідерландський філософ Бенедикт Спіноза. Він вважав, що держава виникла на основі суспільного договору для того, щоб люди могли забезпечити свою власну безпеку, а також здійснювати взаємодопомогу.

4) В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи:

перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями

другий етап починається з Нового часу і продовжується приблизно до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, набувають світського характеру і найголовніше - стають більш прив'язаними до конкретних потреб історичного розвитку; центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; у цей період відбувається становлення перших політичних ідеологій, політика усвідомлюється як особлива сфера життєдіяльності людей;

третій етап - це період становлення політології як самостійної наукової і освітньої дисципліни; процес оформлення політології починається приблизно у другій половині XIX ст., потім знадобиться майже сто років для кінцевого оформлення та професіоналізації політичної науки.

5. політологія взаємодіє та тісно пов’язана з рядом інших суспільних наук, об’єктом яких також є (більш чи менш) політична сфера суспільного життя. До них, поперед усе, можна віднести філософію, історію, соціологію, юриспруденцію, політична економія, соціальна психологія.

6) Як складова частина політичної науки прикладна политологія спирається на ті ж загальнонаукові методи і принципи аналізу, що і теоретичні дослідження. Інституційний підхід акцентує увагу винятково-но на формальних аспектах державної політики. Вивчення конституційних актів і заснованої на них політичної практи-ки, а також функціонування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, законів про вибори, на яких базується діяльність політичних партій, складних процедур самовря-лення і муніципальної політики покликане виявити фундаменталь-ную роль структур і правил, що визначають політичні орієнтації.

7) Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу. У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну та духовно-ідеологічну підсистеми політичної системи.

8) Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки.

9) Водночас імпульси (вимоги), які поступають на вхід системи, є стимулом прийняття відповідних рішень всередині політичної системи, а рішення влади, знов-таки, впливають на характер вимог (імпульсів) як зворотній зв'язок між входом та виходом політичної системи - "чорного ящика".

10) У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами. Лояльність (франц. loyal — вірний, чесний) — визнання й доброзичливе ставлення до чинних законів, установленої влади, згода перебувати в «правовому полі», дотримуватися вимог законів.

11.

• Політична підтримка може виявлятися у відкритих ( манифестируемого ) або прихованих ( латентних ) формах. Широкомасштабна підтримка політичного режиму сприяє його збереженню та сталому функціонуванню . Здійснювана в явних формах, вона може бути виміряна за допомогою соціологічних методів , зокрема за допомогою вивчення ставлення різних груп населення до конкретних рішень , постанов, заяв владних структур ( уряду, парламенту, президента) . Д. Істон прийшов до висновку, що політична підтримка може бути емоційної (дифузної) та інструментальної (специфічної). 

• 12Процес переробки вимог в політичні рішення називається внутрішньосистемної конверсією.

• "14Вхід" - це практично будь-яку подію, що по відношенню до політичної системи є зовнішнім, впливає на неї і здатне її змінити.

"Вихід" - це відповідна реакція на вплив, що виступає у вигляді рішень, вироблених політичною системою, її спеціалізованими інститутами.

На "вході" політична система виконує функцію політичної соціалізації та рекрутування.

Політичне рекрутування означає функцію заповнення ролей у політичній системі.

Політична соціалізація - це процес освоєння особистістю політики як особливої ​​сфери життєдіяльності. 

На "виході" політична система виконує три головні функції:нормотворчості, застосування правил і норм, контролю над дотриманням правил і норм

• 15Політи́чний проце́с — це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі і часі; сукупна діяльність суб'єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи

16 Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

17 Державна політика — відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність органів державної владистосовно певного питання чи комплексу питань, яка здійснюється ними безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільства.

18 Тоталітари́зм — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство,культура, виховання, релігія.

19 Авторитари́зм — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. Крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.

20 Демокра́тія  — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади вдержаві визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

21

Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлумачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. Ідеологічні постулати, виступаючи своєрідною «біблією» тоталітарного режиму, можуть, однак, бути підкорені кон'юнктурним тлумаченням. Правом вільного кон'юнктурного тлумачення політики, проблем економіки, соціальної сфери життя суспільства володіє політичний лідер. Маніпуляція ідеологічними нормами, що завжди залишаються «чорно-білими» надто показові в політичному тлумаченні та практиці тоталітарних режимів і систем.

22

Тоталітари́зм — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія .

24

Політичні режими можна розрізнити за двома головними критеріями — джерелом влади та межами цієї влади.

За джерелом влади:

Демократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, в якій народ виступає джерелом влади на принципах рівності, свободи і солідарності. Зовнішніми ознаками демократичного режиму є багатопартійність, наявність представницьких органів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.

Недемократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, або спосіб правління, оснований на владі авторитету, політико-правовій нерівності соціальних груп та прошарків суспільства, використанні насильства. Втім, авторитарні режими можуть будуватись як на базі авторитету звичаю, традиції (монархії), так і на авторитеті сили (диктатури). Зовнішними ознаками авторитарних режимів є відсутність або формальний характер представницьких органів влади, відмова від принципу поділу влади, різний політико-правовий статус окремих соціальних груп, і в зв’язку з цим – нерівність (або взагалі відсутність) виборів, інколи – посилення ролі армії та інших силових структур. Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.

За критерієм меж влади:

Ліберальні режими — це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особистості. Це режим, в якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян.

Тоталітарні режими — така політична система, яка намагається — заради тієї чи іншої мети — повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окремо. Поняття “тоталітарна держава” вперше було застосоване італійським диктатором Беніто Муссоліні, причому в позитивному контексті. Тоталітарні режими почали активно вивчатись після Другої світової війни через злочинні явища фашизму, нацизму та сталінізму. ^[4]

25

Тоталытарний

Становище засобів масової інформації. Влада здійснює повний контроль над усіма засобами масової інформації, вільного доступу до інформації немає. Тоталітарне суспільство може існувати лише як абсолютно "закрите" суспільство. Будь-яке зіставлення із зовнішнім світом для нього небезпечне, оскільки воно будується не лише на примусі, а й на переконанні в тому, що це суспільство "найправильніше", найкраще у світі. Знайомство із зовнішнім світом руйнує царство міфів, зриває завісу й тим самим підриває його підвалини.

Авторитарний

Становище засобів масової інформації. Частковий контроль над засобами масової інформації.

Демократичний

Становище засобів масової інформації. Частковий контроль над засобами масової інформації.

31.Ліберально-демократичний режим

 Але такий режим відгороджує маси від сфери політичної діяльності, спрямовуючи їх активність винятково в русло економічних інтересів.допускається діяльність політичних партій.

32.Поняття влади

Влада — це сила, яка з допомогою авторитету, заохочення та примусу, має здатність зі своєї волі впливати на інших.

Влада — це контроль індивіда над свідомістю та поведінкою інших людей.

Влада — це здатність та можливість здійснювати свою волю, спричинювати визначальний вплив на діяльність інших людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства.

33.Види влади. Політичної влади

Примусова влада(. Вона може бути як легітимною (від лат. lēgitimus – узгоджений з законом; законний; правомірний) так і нелегітимною.)

Психологічна влада(Це влада переконання та навіювання.

Економічна влада(її основою є обмін товарами й послугами за взаємною осмисленою згодою)

 -політична влада — це політичні відносини,приводить до відносин панування й підлеглості;

- духовна влада з точки зору владної організації є спрямування твор­чих сил народу на реалізацію суспільно значущих цінностей, зокрема, національної ідеї;

- сімейна влада — це побудований на силі авторитету вплив одного або всіх членів сім'ї на сімейну життєдіяльність відповідно до власних можли­востей та ідеалів, в основі яких лежать об'єктивовані суспільні потреби.

За допомогою політичної влади підтримується суспільний порядок, вирішуються конфліктні ситуації, у другому - забезпечується панування одних соціальних груп над іншими.

34.Характер взаємовідносин влади і політики

Ядром політики є боротьба за завоювання, утримання і використання влади.Політика — сфера владних відносин.

35.Еволюція поглядів на владу

Влада існувала завжди: спочатку як соціальна — в сім'ї, де її голова мав над дітьми і домашніми необмежену владу, потім у роду, племені.

В основі релігійно-міфологічних поглядів древніх єгиптян і греків божественне джерело державної влади правителя полягає в тому, що він є носієм волі Бога на землі.

Християнська релігія -Усяка душа да буде покірна вищій владі, бо немає влади не від Бога, існуючі ж влади від Бога встановлені.

лорд Джон Актон  зазначав, що будь-яка влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно.

М. Бакуніну належать слова: державна влада є насиллям над людиною, завжди аморальною, несправедливою.

36.Субєкти політичної влади

Суб' єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об' єднана в Організацію Об' єднаних Націй. Суб'єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, волю до влади,

37.Лоббі як субєкт політичної влади

Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників .

 Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією , хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.

38.Охлос як субєкт політичної влаи

 демос – це вільні громадяни, що займаються вільними мистецтвами, тобто це менша частина публіки. Всі інші мешканці країни – не беруть участь у суспільному житті фактично – охлос, ідіос.

Охлос-натовп.

39.Рівні управління політичної влади

Управління поширюється на всі сучасні види людської діяльності, і залежно від того, в якій системі суспільства воно застосовується, виділяють такі його види: політичне, економічне, правове і культурно-гуманітарне. Політичне управління здійснюється у політичній системі й охоплює всі сфери суспільного життя.

 Політичне управління здійснюється на рівні державних органів, регіональних структур влади та органів місцевого самоврядування, партій, груп тиску, політичних лідерів, засобів масової інформації тощо.