4. Зміни в суспільно-економічній структурі суспільства

В економічно розвинених країнах впроваджується економічне присилування або "дисципліна голодом". Однак цей метод не кругом прийнятний, так як не забезпечує поголовного залучення в суспільне виробництво всіх шукаючих ро­боту. Власники засобів виробництва прагнуть до впровадження нових техноло­гій, що, природно, призводить до скорочення робочих місць і поповнення армії безробітних. Виникає конкуренція в боротьбі за робочі місця і внаслідок цього можливість підвищення рівня інтенсивності праці. Цей метод також не прийня­тний і для тих, хто має інші джерела прибутку (навіть підпільні). Для залучен­ня їх капіталів до виробництва та їх самих як керівників, застосовуються насту­пні пільги: державні субсидії, дипломатичний та військовий захист їх інтересів за рубежем.

Серед методів залучення до праці в демократичному суспільстві виділяють­ся:

1) суспільно-законодавчі: право на працю, закріплене в Конституції України;

2) матеріальні, котрі відрізняються від попереднього соціалістичного суспільства тим, що оплата за працю здійснюється по затребуваній суспільством споживчій вартості товарів та послуг;

3) моральні, котрі визначаються суспільством згідно з соціальним пріорите­том, наприклад, розвиток екології.

До негативних явищ можна віднести підвищену неоднорідність суспільства внаслідок значної різниці в оплаті праці, що призводить до збільшення розриву між непрацюючим та зайнятим населенням.

5. Розподіл сукупного суспільного продукту

Обов'язковою умовою організації будь-якої спільної колективної праці явля­ється її розподілення та кооперація. В умовах будь-якої суспільно-економічної формації на макрорівні існує три взаємопов'язаних види розподілення праці:

- загальний, котрий визначається потребами пропорційного розвитку сус­пільного виробництва в умовах сформованого міжнародного розподілення пра­ці з урахуванням інтересів усіх трудящих, а не тільки імущих класів;

- приватний, котрий визначається потребами в розвитку суспільного гос­подарства перспективних галузей, а також інтересами вкладення коштів у роз­виток капіталу і прискоренням окупності наукомістких технологій;

- одиничний, котрий сприяє підвищенню культурного і технічного рівня робочих, їх всебічному розвиткові, переорієнтації на нові спеціальності в умо­вах ринкової економіки.

Розподілення сукупного суспільного продукту означає, що суспільство при розподілі життєвих благ повинно враховувати кількість праці (її тривалість та інтенсивність) і якість самої робочої сили (рівень освіти, кваліфікації), склад­ність виконуваної роботи. Крім цього необхідно враховувати умови праці, їх тяжкість, напруженість, шкідливість, небезпечність, а також результативність праці (якість продукції та економії матеріальних витрат).

На розподілення сукупного суспільного продукту впливають форми власнос­ті на засоби виробництва і соціально-економічна неоднорідність праці. В міру формування і розвитку демократичного суспільства з ринковою економікою повинні стиратися соціально-економічні відмінності праці, підвищуватися до­бробут народу, посилюватися соціальна захищеність осіб з обмеженою праце­здатністю. Зростає значимість таких особистісних факторів як ініціативність, заповзятливість, відповідальність, творчий підхід до справи, результативність праці. Все це буде мати місце, якщо у суспільстві буде безперервно здійснюва­тися відтворення робочої сили.

Відтворення робочої сили включає відтворення роботоспроможності трудя­щих за рахунок втрати енергії на виконання виробничих операцій, постійне відновлення працівників, котрі вибувають із суспільного виробництва за раху­нок нового покоління, підготовку і перепідготовку працівників, обумовлену на­уково-технічним прогресом і потребами ринкової економіки.

Різновиди відтворення робочої сили: просте, здійснюване в тих же обсягах, що й існуюче та розширене, здійснюване з урахуванням зростання суспільного виробництва (забезпечення цього виду відтворення робочої сили бере на себе держава)

Специфіка відтворення робочої сили полягає в забезпеченні таких показни­ків, як:

• підвищення матеріального рівня членів суспільства, соціальна захище­ність осіб з неповною працездатністю (працездатних інвалідів), охорона мате­ринства, дитинства, розвиток охорони здоров'я, організація профілактики за­хворювань, пільгових режимів праці;

• раціональне використання трудових ресурсів;

• підвищення загальноосвітнього рівні та рівня знань за фахом;

• перерозподіл робочої сили згідно з потребами ринкових відносин.