Резерви і фактори росту продуктивності праці

План

1. Фактори, що забезпечують ріст продуктивності праці у ринковій економіці, і умови дії.

2. Матеріально-технічні, організаційно-управлінські і соціально-психологічні резерви росту продуктивності праці.

3. Класифікація резервів росту по способах, предметам і умовам використання праці.

4. Незаводські резерви.

5. Внутрівиробничі резерви.

6. Основні шляхи підвищення продуктивності праці.

1. Фактори, що забезпечують ріст продуктивності праці у ринковій еконо­міці, і умови дії.

В умовах ринкової економіки і формування її структури повного госпрозра­хунку і самофінансування, оренда й орендні відносини, приватизації і подаль­шої корпоратизації підприємств необхідно визначити фактори , які забезпечу­ють ріст продуктивності праці і фактори її зниження, тобто виявляти резерви росту продуктивності праці (ПТ).

Фактори росту ПТ - це ті рушійні чи сили причини, під дією яких змінюється її рівень. До них відносяться науково-технічний прогрес, удосконалювання ор­ганізації праці і керування, розвиток госпрозрахункових, орендних відносин, приватизація, корпоратизація. Дія цих факторів відбувається у визначених при­родних, суспільних, екологічних і матеріальних умовах.

До природних умов відносять: багатство ґрунту, кліматичні умови.

Суспільні умови визначаються існуючим ладом, характером виробничих від­носин і розвитком господарського механізму.

Екологічні умови визначаються - охороною діяльності виробників по збере­женню природи.

Матеріальні умови знаходять своє вираження в ступені розвитку продуктив­них сил суспільства і рівня життя.

2. Матеріально-технічні, організаційно-управлінські і соціально-психологічні резерви росту продуктивності праці.

Фактори росту продуктивності праці можна класифікувати по трьох групах:

1) Матеріально-технічні (модернізація устаткування, поліпшення викорис­тання старих, а також упровадження нових більш ефективних видів сировини, матеріалів, палива й енергії, що забезпечують зниження технологічної трудомі­сткості виробів).

2) Організаційно-управлінські фактори - це фактори без який неможливо одержати ефект від упровадження нової техніки. До них відносяться удоскона­лювання форм організації праці і керування, що включають поділ і кооперацію праці, передові прийоми і методи праці, поліпшення нормування праці, упрова­дження нових форм оплати і стимулювання праці, розвиток орендних відносин.

3) Соціально-психологічні - це ті фактори, що відбивають безпосередній зв'язок роботи схеми

людина - машина – середовище

Результатом упровадження зазначених резервів продуктивності праці забез­печує підвищення кваліфікації і рівня працівників, поліпшення умов праці, по­буту і відпочинку, підйом рівня життя, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, розвиток методів мотивації і психологічного впливу, ріст творчого характеру праці, раціональне використання вільного часу.

3. Класифікація резервів росту по способах, предметам і умовам

викорис­тання праці.

При аналізі і плануванні продуктивності праці важливою задачею є виявлен­ня невикористаних резервів і їхнього росту, тобто те конкретно-можливе під­вищення продуктивності праці, що створюється в результаті дії тих чи інших факторів у галузях народного господарства.

Резерви росту продуктивності праці - це такі можливості економії суспільної праці, що хоча і виявлені, але по різних причинах ще не використовуються.

Процес використання резервів - це процес перетворення можливого в дійсне. Використання резервів є процес реалізації факторів продуктивності праці.

У відповідності зі структурою виробничого процесу резерви росту продукти­вності праці можна класифікувати як резерви у використанні засобів праці, ре­зерви у використанні предметів праці і резерви застосування праці.

По даній класифікації резерви зводяться до резервів економії минулої праці упредметненого в засобах виробництва і предметів праці і резервам економії живої праці, які можна представити у виді наступної схеми:

Резерви підвищення продуктивності праці звичайно використовуються на конкретному підприємстві, але виникати можуть і поза ним. За цією ознакою резерви підрозділяються на: внутрівиробничі (внутрішньозаводські) і внутріви­робничі (не заводські).

Не заводські резерви у свою чергу підрозділяються на: народногосподарські, галузеві і регіональні (міжгалузеві).

Народногосподарські резерви - зв'язані з не до використанням науково-технічного прогресу, нераціонального розміщення продуктивних сил, недолі­ками господарського механізму і не до використанням можливостей людини в процесі праці фактора.

Наприклад: зараз гостро коштує проблема створення техніки нових поколінь, що давала би підвищення продуктивності живої праці не менш чим у 1,5-2 рази й обов'язково забезпечувала економію витрат сукупного (живого й упред­метненого) праці. На практиці нова техніка й устаткування найчастіше підви­щують продуктивність живої праці усього лише на 10 — 15 %. Що стосується сукупних витрат, то вони часом не тільки скорочуються при роботі на новому обладнанні, а навіть зростають, тобто відбувається не ріст, а зниження продук­тивності праці.

Галузеві резерви - обумовлюються недоліками спеціалізації, концентрації і комбінування виробництва, техніки і технології даної галузі, а так само не до використанням кращих досягнень передового досвіду і т.д.

Міжгалузеві резерви - визначаються використанням можливостей однієї га­лузі промисловості для підвищення праці в іншій. Так підвищення якості про­дукції в сировинних галузях промисловості, наприклад, залізорудної, дає знач­ну економію і ріст продуктивності праці в обробних галузях. Наприклад, у ма­шинобудуванні може бути отриманий ріст продуктивності праці в результаті збільшення кількості розширення асортименту і поліпшення якості прокату в металургії, максимальне наближення його до розмірів і форми готових виробів. При цьому збільшення витрат живої праці в металургії набагато перекривається його економією в машинобудуванні. Крім того наближення форм і розмірів прокату до форми і розмірів готових виробів забезпечує велику економію упредметненому праці.