16.Процес банківського кредитування
Ефективність кредитної діяльності банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно зроблено структурування процесу банківського кредитування, чітко визначені завдання на основних етапах цього процесу і функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій.
Процес банківського кредитування можна охарактеризувати як комплекс дій, пов'язаних з оформленням, видачею, обслуговуванням та погашенням кредиту. Його умовно доцільно поділити на кілька етапів, кожний з яких забезпечує розв'язання конкретних завдань, а всі вони в сукупності спрямовані на досягнення мети банківського кредитування - отримання банком прибутку .
На попередньому етапі процесу банківського кредитування відбувається залучення клієнта і первинний контакт з позичальником, який проводиться працівниками фронт-офісу. На цьому етапі позичальник звертається до банківської установи з обґрунтованим клопотанням (зверненням) на одержання кредиту, в якому міститься прохання щодо надання банком кредиту, зазначаються сума, вид, цільове призначення кредиту, строк користування кредитом, забезпечення та максимальна процентна ставка. У разі кредитування юридичної особи нею подається лист-клопотання, який має довільну форму, оформляється на фірмовому бланку підприємства і підписується керівником та головним бухгалтером .
З метою обмеження концентрації кредитного ризику при розгляді заявки на кредит кредитний працівник банку вивчає
Етапи процесу банківського кредитування
Заявка на отримання кредиту юридичною особою, як правило, містить таку інформацію
- загальні дані про позичальника
- інформація щодо кредиту
- детальна характеристика підприємства
- детальна інформація про засновників підприємства, керівників та головного бухгалтера
17.Форми забезпечення повернення банківських кредитів Забезпечення кредиту - це цінності чи інші, передбачені чинними нормативними актами засоби мінімізації кредитних ризиків, які служать для кредитора гарантією повного і своєчасного повернення позичальником отриманого кредиту та сплати ним встановлених процентів.
Вид забезпечення - класифікаційна одиниця, складовий елемент форми забезпечення, який характеризується конкретними механізмами майнового чи нема й нового характеру надання позичальником гарантій виконання зобов'язань за кредитним договором.
Спосіб забезпечення - передбачені законодавством чи договором спеціальні заходи, які характеризують конкретну процедуру надання і оформлення забезпечення та стимулюють боржників до дотримання встановлених умов і належного виконання ними кредитних зобов'язань.
Забезпечення кредитних зобов'язань позичальників можна класифікувати за різними ознаками. 1. За характером забезпечення можна виділити: - традиційне забезпечення (застава, гарантія, порука, страхування, неустойка тощо); - нетрадиційне забезпечення (переуступка вимоги, переведення боргу, утримання майна боржника, купівля-продаж майна із зобов'язанням зворотного викупу тощо). 2. За формою забезпечення: - майнова (речово-правова) форма забезпечення; - юридична (зобов'язально-правова) форма забезпечення. 3. За ступенем покриття забезпечення: - основне забезпечення; - додаткове забезпечення. 4. Залежно від права володіння і розпорядження: - з правом володіння і розпорядження заставодавцем (позичальником чи майновим поручителем); - з повним правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою); - з частковим правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою). 5. Залежно від повноти забезпечення кредитного зобов'язання: - повністю покриває кредитне зобов'язання; - частково покриває кредитне зобов'язання.
18.Характеристика та види нетрадиційних банківськіх операцій До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги; операції з дорогоцінними металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги; фінансовий інжиніринг. Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Для з’ясування їх суті слід розглянути критерії, за якими можна класифікувати банківські послуги. Так, залежно від суб’єктів — одержувачів банківських послуг розрізняють послуги, які надаються юридичним та фізичним особам. З погляду зв’язку банківських послуг з рухом матеріального продукту розрізняють послуги, пов’язані з рухом матеріального продукту, та “чисті” послуги, тобто послуги, безпосередньо не пов’язані з рухом матеріального продукту. Залежно від обліку послуг у балансі банку їх поділяють на: - послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними; - послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках. За критерієм стягнення банками плати за надання послуг розрізняють платні та безоплатні послуги. Наявність останніх пов’язана з тим, що в окремих випадках комерційні банки самі заінтересовані в наданні клієнтам безоплатних послуг. Це дає їм змогу, зокрема, залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень обслуговування клієнтів. Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов’язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються нетрадиційні банківські операції та послуги: - договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо); - договори про передачу майна у тимчасове користування (договір оренди, договір лізингу тощо); - договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо). В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов’язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.
19.Види міжбанківських розрахунків Міжбанківські розрахунки – це система здійснення та регулювання грошових вимог та зобов’язань, які виникають між банками, їх філіями та клієнтами. Лише на основі цих розрахунків можна завершити розрахунки між суб’єктами господарської діяльності по купівлі – продажу товарів (послуг), з фінансовими органами щодо сплати податків, з позабюджетними фондами по перерахуванню внесків тощо.
Певна частина міжбанківських розрахунків служить для економічних зв’язків самих кредитно–фінансових інститутів, наприклад, при розміщенні грошових коштів у формі депозитів і кредитів, при переобліку векселів, отримані від НБУ кредитів в порядку рефінансування, купівлі та продажу цінних паперів, в т.ч. державних.
Отже, системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що обумовлені здійсненням платежів їх клієнтів або власних зобов’язань одного банку перед іншими.
Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:
1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками, їх називають лоро-ностро;
2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. Їх можна характеризувати як платежі брутто;
3) розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі, нетто.
Умови та порядок здійснення міжбанківських розрахунків в Україні регламентуються ЗУ “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. та Інструкцією “Про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті” від 17.03.2004 N 110.
20.Кредитний ризик та методи управління ним. Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.
Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:
-нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
-ризик ліквідності застави;
-моральні та етичні характеристики позичальника.
До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:
-надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів
економіки;
-надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;
-валютний ризик кредитного портфеля;
-структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
-рівень кваліфікації персоналу банку.
Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:
1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;
2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
До першої групи методів належать:
1) аналіз кредитоспроможності позичальника;
2) аналіз та оцінка кредиту;
3) структурування позики;
4) документування кредитних операцій;
5) контроль за наданим кредитом та станом застави.
Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.
Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:
1) диверсифікація;
2) лімітування;
3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.
21.Плата за кредит та її диференціація нарахування відсотків Нарахування процентів - це технічна операція, яка проводиться банком з визначення, розрахунку та відображення на рахунках бухгалтерського обліку банку плати за користування наданими кредитними ресурсами.
Простий процент - це нарахування процента тільки на суму виданого кредиту. Наприклад, на початок року банк надав кредит у сумі В під процентну ставку і. Через рік банк отримає суму яка включатиме початкову суму наданого кредиту плюс процент за користування ним.
Складний
процент - це процент, який нараховується
на первісну суму кредиту і нараховані
за попередні періоди проценти. За перший
період нарахування складного проценту
буде таким, як для простого проценту.
Через п років загальна сума кредиту з
процентами визначатиметься за формулою.
Модель ставки "цінового лідерства" (ставка "прайм-рейт") — ставка, за якою банки надають короткострокові позики великим корпоративним фірмам з досконалою фінансовою репутацією. Модель максимальної процентної ставки "КЕП" — погоджена верхня межа ставки за кредитом незалежно від майбутньої динаміки процентних ставок на грошовому ринку. Модель надбавки — встановлений процент надбавки, який не може бути більшим за раніше визначений, наприклад, 5 % до ставки "прайм-рейт".Модель "вартість плюс" — облік вартості залучених банком коштів і його операційних витрат, пов'язаних із цим. 22.Інвестиції Інвести́ція, капіта́льні вкла́дення — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. - За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні . Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найзначнішу частку посідають вкладення у цінні папери. -За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами . -За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року. Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні , державні, іноземні та спільні. -За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, наприклад, через створення складальних або виробничих потужностей за кордоном.Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами.Капітальна інвестиція — це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв'язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін. Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів Інвестиційна діяльність це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна політика — загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузяхекономіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери. Інвестиційні витрати— витрати на придбання капітального устаткування, машин, нерухомості, у тому числі кошти домогосподарств, використаних для купівлі нового житла
23.Депозитні операції комерційних банків з юр.особами Депози́т (вклад) — грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Депозитна операція – це операція із залученням коштів на вклади та розміщення ощадних сертифікатів Активні депозити – розміщення банківських коштів на вклади в інші банки . Пасивні депозити – це кошти залучені банком . Депозити до запитання – це кошти що знаходяться на поточних бюджетних рахунках, кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити на визначений строк – це кошти що зберігаються на окремих депозитних рахунках у комерційному банку протягом встановленого строку який візначається при відкритті. 24.НБУ та його функції Націона́льний банк Украї́ни (НБУ) — центральний банкУкраїни, особливий центральнийорган державногоуправління,юридичнийстатус,завдання,функції,повноваження і принципи організації якого визначаютьсяКонституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Він єемісійним центром, проводить єдину державну політику галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України — гривні. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні. На її виконання Національний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк виконує такі функції:
відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує системурефінансування;
встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
25.Порядок відкриття на ведення поточних рахунків в іноземній валюті В Україні такий порядок визначає Національний банк України. Банки можуть відкривати рахунки зареєстрованим у встановленому чинним законодавством порядку:-юридичним особам;-фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності;-філіям;-представництвам;-відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, що виокремлені в процесі приватизації; -представництвам юридичних осіб — нерезидентів;-іноземним інвесторам;-фізичним особам на умовах, викладених у договорі між установою банку та власником рахунку. Порядок проведення операцій на рахунках в іноземній валюті регулюється чинним законодавством України, нормативними актами НБУ та Інструкцією № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» від 04.02.98 № 36.Кожне підприємство-резидент, його відокремлений підрозділ, іноземний інвестор можуть відкривати по одному поточному рахунку в іноземній валюті (за кожним кодом валют Класифікатора іноземних валют НБУ) не більше ніж у двох установах банків. Представництва юридичних осіб-нерезидентів можуть відкривати відповідно до ліцензії НБУ в іноземній валюті по одному поточному рахунку не більше ніж у двох уповноважених банках.У разі відкриття (закриття) підприємству-резиденту або його відокремленому підрозділу та фізичній особі — суб’єкту підприємницької діяльності, а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів та іноземним інвесторам усіх видів рахунків та у разі зміни номерів відкритих рахунків установа банку зобов’язана повідомити про це податкові органи за місцем реєстрації власника рахунку та НБУ протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку. Копії повідомлень з документальним під-твердженням про його відправлення залишаються у справі про відкриття рахунку.Класифікація рахунків -Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України. -Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента згідно з чинним законодавством України. -Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її походження. -Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди. -Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним та юридичним особам (резидентам і нерезидентам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк. 26.Оформлення розрахункових документів Розрахункові документи - це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними та фізичними особами і містять письмове доручення (чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі. Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити: а) назву документа; б) номер документа, число, місяць, рік його виписки; в) назви платника та одержувача коштів, їх ідентифікаційні коди, номери рахунків в установах банків; г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку); д) суму платежу цифрами та літерами; е) призначення платежу; є) на першому примірнику - відбиток печатки та підписи осіб платника або (та) одержувача коштів; ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); з) суму податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість".У разі, якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку.Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються з використанням технічних засобів за один раз під копірку у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, - в трьох примірниках. Кошти списуються з рахунка платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа. Банк платника приймає документи від клієнта протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку. Розрахунки за документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня. Розрахунки за документами, які надійшли після завершення операційного дня, банк здійснює наступного дня. При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему "клієнт-банк", яка забезпечує: - передачу повідомлень між клієнтами та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту; - автоматичне ведення та захист протоколу від модифікації, передавання розрахункових документів між банком і клієнтом; - автоматичне архівування протоколу наприкінці дня.
27.Платіжна картка Ба́нківська платі́жна ка́ртка —формату із спеціального стійкого до механічних яка використовується для ідентифікації її користувача(власника), для способу фіксації інформації і як аналог платіжних засобів. Цей платіжний засіб має назву "пластикові гроші", є особливим видом банківських розрахункових документів і призначений для оплати покупок товарів чи послуг, оплати інших зобов'язань та отримувати готівкові кошти з власного банківського рахунку або рахунків. Як правило, платіжна картка пов'язана з електронним рахунком або рахунками, що належать держателю картки. Власником картки є банк-емітент, що випустив картку, про що домовлено у відповідному пункті договору про відкриття картки. Розміри комісій, що утримуються банком за обслуговування банківського рахунку з держателя картки, обумовлюються в договорі на обслуговування банківського рахунку. При відкритті банківської платіжної картки держатель отримує номер банківської картки і номер банківського рахунку. З використанням пластикових карток для торгової точки спрощується інкасація готівки і відповідно зменшуються витрати, розширюються можливості клієнтів, збільшується товарообіг. Оскільки гроші знаходяться на рахунках, а не у кишенях клієнтів, банк може користуватися коштами і гнучкіше планувати використання залишків на рахунках, отримувати комісійні за обслуговування клієнтів, в тому числі і торгової точки. На залишок по картковому рахунку клієнт отримує відсотки, і за багатьма видами карток у певних межах забезпечено кредитування (овердрафт). 28.Лізингові операції Лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під відсоток і на визначений строк. -Міжнародний лізинг — договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. -Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди у національної фірми і передає в оренду іноземному лізингоодержувачу. -Імпортна лізингова операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і передає його вітчизняному лізингоодержувачу. -Транзитний (непрямий) лізинг — лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, що знаходиться в третій країні. -Прямий лізинг — має місце, коли постачальник сам без посередників здає об’єкт у лізинг, що дозволяє безпосередньо виробнику одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і спрямовувати їх на розширення і технічну реконструкцію виробництва. -Непрямий лізинг передбачає участь посередників: лізингодавець спочатку фінансує купівлю засобів виробництва виробника і постачає їх орендарю, а потім одержує лізингові платежі від орендаря. -Зворотний лізинг — полягає в тому, що власник майна спочатку продає його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об’єкт у покупця, тобто одна і та ж особа (початковий власник) виступає і як постачальник, і як лізингоодержувач. -Лізинг постачальнику — відрізняється від зворотного тим, що постачальник, хоча й виступає в ролі продавця та орендаря одночасно, але не є користувачем майна, яке він зобов’язується передати в сублізинг третій особі. -Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший за той, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. -Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший за той, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
29.Консультаційні та інформаційні послуги Крім уже розглянутих послуг, банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів із питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу та планування фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають банки, становлять послуги, пов'язані з виконанням ними активних і пасивних операцій та надання інших послуг, залучення ресурсів, кредитування, фінансування капітальних вкладень, розрахунково-касове обслуговування, операціями з цінними паперами тощо. Консультаційні послуги можуть надаватися усно або письмово, а плата за їх надання в деяких випадках включається в плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультуванням.склад основних консультаційних послуг, які надають банки: бізнес-планування, інвестиційне проектування, маркетинг; фінансовий аналіз, бухгалтерський облік; послуги з корпоративного фінансування.Послуги з бізнес-планування, інвестиційного проектування, маркетингу включають:- розроблення бізнес-планів; - розроблення інвестиційних проектів;- маркетингові дослідження; - маркетинговий аудит бізнес-планів, стратегічних і тактичних маркетингових планів підприємств;- розроблення економічного обґрунтування інноваційних проектів (технічних, виробничих, впроваджувальних тощо);- моніторинг цін. До складу послуг із фінансового аналізу, бухгалтерського обліку включають: - аналіз фінансової діяльності підприємства та прогнозування його фінансового стану на основі комп'ютерного моделювання; - ведення бух обліку та звітності в стандарті СААР (для СП та представництв іноземних фірм);- облік витрат;- розроблення бюджету підприємства. До кола послуг із корпоративного фінансування входять: - аналіз та фінансова експертиза інвестиційних проектів суб'єктів господарювання України з погляду їхньої рентабельності, ризикованості: - пошук іноземних інвесторів;- надання послуг із техніко-економічних обґрунтувань інвестиційних проектів; - інформаційне забезпечення потенційних інвесторів потрібними даними щодо об'єктів інвестування;Окрім розглянутих вище, банки надають послуги: 1) з аналітичного дослідження фінансового та фондового ринків; 2) сприяння виходу українських підприємств на міжнародні фінансові та фондові ринки;3) управління інвестиційним портфелем клієнта; 4) надання інформації:- інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;- надання копій грошово-розрахункових документів; - допомога в розшуку перерахованих сум; - надання інформації про прийняті НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта; 30.Трастові послуги банківськіх установ Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі — довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара. Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони: - довіритель майна (засновник) — юридична або фізична особа, яка заснувала траст та/або передала довірительному власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору; - довірительний власник (траст) — сторона, яка здійснює управління майном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків; - бенефіціар — особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа. Виникнення та розвиток довірчих послуг пов’язані з цілою низкою факторів, зокрема: - відсутністю або недостатнім рівнем знань та вміння у власників майна, щоб розпоряджатися ним, особливо великим та різних видів; - вірогідністю втрати власником свого майна у разі самостійного здійснення ним операцій, які потребують відповідних професійних знань; - зростаючою заінтересованістю клієнтів в одержанні все більшого набору банківських послуг; - зростаючою конкуренцією між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, між самими комерційними банками на ринку грошей і ринку капіталів та щодо залучення нових клієнтів; - проблемами ліквідності банків та зниженням рівня прибутковості традиційних банківських операцій і послуг; - порівняно невеликими витратами на здійснення зазначених послуг; - трастові послуги дають можливість залучити значні кошти, які можуть використовуватися банком і приносити йому доходи. Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на: - активні, коли майно, що перебуває у розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя; - пасивні, коли майно не може бути використане довіреними особами без відповідної згоди довірителя. За характером дій, які може здійснювати довірительний власник, розрізняють довірчі послуги, пов’язані з управлінням майна довірителя і не пов’язані з таким. Правовою основою трастових послуг, не пов’язаних з управлінням майна, є те, що комерційний банк або трастова компанія у цьому разі є повіреною особою, яка бере на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені клієнта.