Змістовий модуль 2. Аналіз поведінки підприємства залежно від факторів виробництва в умовах ринкової економіки
Тема 6. Оптимальний шлях зростання випуску і оптимальний масштаб виробництва. Динамічність і стохастичність процесів, їх відображення у виробничих функціях
1. Вибір оптимальної комбінації факторів за створення нового виробництва. Оптимальний шлях зростання.
2. Витрати виробництва за часткової варіації факторів.
3. Витрати виробництва при повній варіації факторів.
4. Динамічність процесів і необхідність її обліку у виробничих функціях.
Виробнича функція характеризує залежність між кількістю застосовуваних ресурсів і максимально можливим випуском за визначений період часу та описує множину технічно ефективних способів виробництва, при цьому кожний з них припускає використання визначеної комбінації ресурсів, необхідної за даного рівня технології. Спосіб А вважається технічно ефективнішим за спосіб В, якщо він припускає використання хоча б одного ресурсу в меншій, а всіх інших не в більшій кількості, ніж спосіб В. Останній вважається технічно неефективним порівняно зі способом А. Технічно неефективні способи не використовуються раціональним підприємцем і не включаються у виробничу функцію. Якщо ж спосіб А припускає використання одних ресурсів у більшій, а інших у меншій кількості, ніж спосіб В, ці способи не можна порівнювати за технічною ефективністю. У такому разі обидва способи розглядаються як технічно ефективні і включаються у виробничу функцію. Отже, за подання виробничої функції підприємства у вигляді «сімейства» ізоквант, кожна з них характеризує множину комбінацій мінімально необхідних витрат виробничих ресурсів для одержання визначеного обсягу випуску.
Після того, як підприємство виявило технічно ефективні способи виробництва, воно повинно обрати один з них — економічно ефективний, що забезпечує виробництво заданого обсягу випуску за мінімуму витрат або максимізацію випуску за заданого розміру витрат на придбання виробничих ресурсів.
Якщо у процесі виробництва використовують лише два змінних фактора: праця (L) та капітал (К) за відповідними ціні (РL і Рк ) сукупні витрати (ТС) можна визначити за формулою:
ТС =РL L + PK K
При
фіксованих цінах на фактори виробництва
можна знайти безліч різних наборів
капіталу і праці, які можна придбати за
ті самі сукупні витрати.
Рис.6. Ізокоста
Графічне зображення таких наборів називається ізокостою (рис.6). Ізокоста — це лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів при фіксованих витратах виробництва.
Кут нахилу ізокости збільшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу і, навпаки (рис.7). Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів виробництва. Чим далі від початку координат розміщена ізокосту, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві. Але яка ж з можливих комбінацій забезпечить найбільший обсяг виробництва продукції? Для вирішення цього питання потрібно сполучити ізокосту з картою ізоквант (рис.8).
Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі. Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку (т. А на рис.8).
Рис. 7. Вплив цін на рух і нахил ізокости:
а — зниження ціни праці; б — зростання ціни капіталу
Рис. 8. Рівновага виробника
Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність:
МRТSLK = РL/РK = МРL/МРК
Криву, що з’єднує точки дотику ізокост та ізоквант, називають оптимальною лінією зростання, лінією експансії, траєкторією розширення виробничої діяльності підприємства, траєкторією розвитку, оптимальним шляхом зростання.
Лінія зростання — це геометричне місце точок оптимальних комбінацій факторів виробництва для кожного можливого обсягу випуску за незмінних цін на ресурси.
Лінії зростання можуть мати різну конфігурацію, що залежить від багатьох факторів: цін на ресурси та їх динаміки, спрямованості технічної і соціальної політики підприємства, дефіцитності ресурсів і ступеня взаємозамінності їх, особливостей технологічного процесу тощо.
Результат зміни ціни ресурсу може бути розкладений, як і в мікроекономічній теорії поведінки споживача, на дві складові, одна з яких являє собою ефект заміни, а друга — ефект випуску. Ефект випуску відповідає поняттю «ефект доходу» в теорії споживача.
Ефект заміни (заміщення, субституції) — це зміна структури оптимальної комбінації факторів виробництва за зміни ціни одного з ресурсів; це та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що є результатом заміни менш дорогим ресурсом іншого ресурсу, що став порівняно дорожче.
Зміна ціни ресурсу впливає не тільки на структуру оптимальної (тієї, що мінімізує витрати) комбінації факторів виробництва, а й на випуск. Справді, у разі зниження (збільшення) ціни ресурсу за того самого бюджету на закупівлю ресурсів може бути забезпечений більший (менший) випуск.