Класифікація виробничих функцій

Класифікаційна ознака	Вид виробничої функції
1. Економічний період	Виробничі функції періоду:миттєвого короткострокового довгострокового надтривалого
2. Варіація факторів виробництва	Виробничі функції з варіацією:частковою ізоквантною пропорційною непропорційною
3. Кількість аргументів у моделі	Виробничі функції: одно факторні багатофакторні
4. Характер заміщення факторів	Виробничі функції: лімітаційні субститаційні
5. Ступінь однорідності	Виробничі функції: однорідні неоднорідні
6. Облік фактора часу	Виробничі функції: статичні динамічні
7. Облік невизначеності	Виробничі функції: детерміновані стохастичні

Виробничі функції довгострокового періоду описують взаємозв’язок між входом і виходом виробничої системи за умови, що обсяги застосування всіх факторів змінюються одночасно і, як правило, в одній пропорції, а функції надтривалого періоду враховують і вплив на результати виробництва революційних змін у технології.

В однофакторних виробничих функціях зміна результативного показника пов’язана зі зміною лише одного фактора (наприклад, вплив обсягів застосування праці на випуск продукції), у багатофакторних виявляється характер впливу на кінцевий результат комбінацій кількох виробничих факторів (трудовитрат, витрат матеріалів, часу роботи устаткування тощо).

У лімітаційних виробничих функціях між витратами факторів виробництва і кількістю продукції, що випускається, існують жорсткі технічні співвідношення, тобто певний виробничий результат (Q) може бути досягнутий у разі єдиної ефективної комбінації факторів.

У субституційних виробничих функціях немає жорсткого технічного взаємозв’язку між витратами факторів виробництва і випуском, тобто певна кількість продукції може бути вироблена за допомогою різних ефективних комбінацій факторів.

Однорідними, або гомогенними, називаються виробничі функ­ції, що мають ті самі властивості на всіх інтервалах. У таких функ­ціях результативний показник змінюється пропорційно значенню показників-факторів.

Неоднорідними називаються виробничі функції, що мають різ­ні властивості на різних інтервалах і потребують відповідного коригування за їх аналітичного і графічного подання.

Статичні виробничі функції не враховують час як фактор, який впливає на зміни основних характеристик досліджуваної системи, динамічні — враховують фактор часу.

Детерміновані виробничі функції моделюють виробничі закономірності без урахування непевності, тобто за стабільних очікувань можливих відхилень параметрів виробництва.

Стохастичні виробничі функції враховують імовірнісний характер процесу виробництва, його непевність, випадкові парамет­ри, тобто так звані стохастичні перешкоди.

Виробничі функції можуть бути побудовані для окремого агрегату, дільниці, виду виробництва, підприємства, групи підприємств, підгалузі, галузі.

Виробничій функції за даної технології притаманні властивості, які визначають співвідношення між обсягом виробництва і кількістю використаних факторів. Для різних видів виробництва виробничі функції різноманітні, але всі вони мають загальні властивості, серед яких можна виділити два основних.

1. Існує межа зростання для росту обсягу випуску, яку можливо досягти зростанням витрат одного ресурсу за різних інших умов. Так, у фірмі за фіксованої кількості машин і виробничих приміщень є межа зростання випуску за рахунок збільшення додаткових працівників, тому що робітник не буде забезпечений машинами для роботи.

2. Існує певна взаємодоповнюваність (компліментарність) факторів виробництва, однак без зменшення обсягу випуску ймовірна й взаємозамінність даних факторів виробництва. Так для випуску блага можуть бути використані різноманітні комбінації ресурсів, також можливо виробити це благо з використанням як меншого обсягу капіталу і більшого обсягу витрат праці, так і навпаки. У першому випадку виробництво є технічно ефективним у порівнянні з другим випадком. Однак існує межа того, наскільки праця може бути замінена більшим обсягом капіталу, але без зменшення виробництва. З другого боку є межа використання ручної праці без використання машин.

Під витратами розуміється вартість усіх використовуваних ресурсів, необхідних для випуску визначеного обсягу продукції. Такий погляд на витрати відбиває фактичний стан справ на підприємстві і тому використовується як вихідна посилка в теорії і практиці бухгалтерського обліку.

З погляду економіста, такого бухгалтерського підходу явно недостатньо. Адже важливо не тільки знати фактично витрачені на виробництво продукції ресурси, а й оцінити можливі наслідки прийняття тих або інших управлінських рішень. Витрати на використання будь-якого ресурсу, розраховані з погляду вигоди, що «втрачена» через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом називаються витратами втрачених можливостей (opportunity costs), або альтернативними витратами, або економічними витратами.

Витрати втрачених можливостей з’являються щоразу, коли потрібно робити вибір з набору обмежених ресурсів. У тому разі, коли в процесі виробництва використовується нічим не замінний ресурс або коли кількість використовуваного ресурсу не обмежена, підприємство, застосовуючи такі ресурси, не втрачає ніякої вигоди.

У складі альтернативних витрат заведено виділяти явні та неявні витрати.

Явні витрати — це альтернативні витрати, що приймають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і комплектуючих виробів. Вони, як правило, збігаються з бухгалтерськими витратами. До таких витрат відносять витрати на найм робочої сили, на закупівлю сировини, оплату електричної і теплової енергії тощо. Їх називають також зовнішніми або експліцитними (explicit costs).

Неявні витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, що знаходяться у власності даного підприємства або підприємця. Їх називають також внутрішніми або імпліцитними (implicit costs). Неявні витрати для власника капіталу — це той прибуток, який він міг би одержати, якби вклав капітал не в дану, а в будь-яку іншу справу; для підприємця — це зарплата, яку він міг би одержати за таку саму за тривалістю, інтенсивністю і характером роботу, працюючи за наймом.

Отже, витрати в «бухгалтерському» розумінні — це витрати ресурсів, оцінених у фактичних цінах їх придбання.

Витрати в «економічному» розумінні — це витрати підприємства на придбання ресурсів і недоотриманий дохід від найкращого альтернативного способу їх використання.

Економічні витрати на виробництво Q одиниць продукції називають загальними (сукупними, валовими) витратами і позначають літерами ТС (Тotal Сosts).

Середні сукупні витрати (Average Total Costs, ATC(Q)) показують розмір сукупних витрат, що припадають на одиницю випус­ку продукції:

Граничні витрати (Marginal Costs, MC(Q)) — приріст сукупних витрат, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції:

Граничні та середні витрати — найважливіші поняття в теорії фірми. Граничні витрати показують, як дорого обійдеться підприємству випуск ще однієї додаткової одиниці продукції або скільки воно може «заощадити», якщо відмовиться від збільшення випуску. Порівняння середніх сукупних витрат із ринковою ціною продукції дає змогу судити про збитковість або прибутковість продукції і слугує базою для обґрунтування ринкової поведінки підприємства.

У мікроекономічній теорії кінцеві результати виробництва заведено називати загальним продуктом (Total Product, TP). Це випуск продукції в натуральному вимірі за розрахунковий період часу, це лише інше позначення випуску Q, при цьому, як уже зазначалося, під продукцією розуміються всі блага, що є «виходом» підприємства як ринково-виробничої системи.

Доходом (виторгом) підприємства називають платежі, що надходять на його користь за реалізації продукції. Як і щодо багатьох інших показників, мікроекономічна теорія оперує трьома видами доходу.

Сукупний дохід (Total Revenue, TR) — це сума коштів, одер­жувана підприємством від продажу визначеної кількості блага (Q):

Середній дохід (Average Revenue, AR) — дохід, що припадає на одиницю проданого блага.

Граничний дохід (Marginal Revenue, MR) — приріст доходу, отриманий від продажу додаткової (останньої з реалізованих) одиниці блага:

Зі збільшенням обсягів продажу граничний дохід може залишатися незмінним або ж знижуватися, що визначається еластичністю попиту на продукцію підприємства. Порівнюючи граничний дохід і граничні витрати, підприємство вибирає найвигідніший для себе обсяг випуску і продажу, що максимізує прибуток або мінімізує збитки, тобто оптимізує свою діяльність.

У загальному вигляді прибуток (Profit, П), визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами:

Існують наступні види прибутку:

• бухгалтерський прибуток — різниця між сукупним доходом підприємства та бухгалтерськими витратами. Такий прибуток іноді називають розрахунковим, оскільки за визначення його розміру враховують лише ті грошові платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства;

• економічний прибуток — різниця між сукупним доходом підприємства та економічними витратами, явними і неявними;

• нормальний прибуток — мінімальна (нормальна) винагорода, необхідна для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напряму діяльності. Якщо ця мінімальна винагорода не забезпечується, то підприємець або підприємство спрямовуватиме свої зусилля на інше, привабливіше поле діяльності.

Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку

Виручка або загальний дохід	Бухгалтерський підхід	Економічний підхід
	Бухгалтерський прибуток	Економічний прибуток
		Внутрішні витрати процент на власний капітал зарплата підприємця нормальний прибуток підприємця
	Зовнішні витрати сировина матеріали куповані напівфабрикати електроенергія зарплата затрати на утримання устаткування орендна плата інші зовнішні затрати