МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра економіки підприємства

Шкуренко О.В.

МІКРОЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА

Конспект лекцій

для студентів галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»

напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

денна та заочної форм навчання

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри економки підприємства

протокол № 1 від 28.08. 2013р.

Донецк, 2013

Змістовий модуль 1. Методологія мікроекономіки, теорія виробництва і факторний аналіз у короткостроковому та довгостроковому періодах

Тема 1. Предмет, метод. Задачі і функції мікроекономічної теорії виробництва

1. Мікроекономічна теорія виробництва як складова частина мікроекономіки.

2. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікрорівні.

3. Загальнонаукові методи. Роль і значущість математичних методів у процесі поєднання якісного та кількісного аналізу виробництва.

4. Методологія мікроекономічного аналізу. Мікроекономічні моделі.

Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. Їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід – економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов’язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна дослідувати на різних рівнях. Якщо в якості об’єкту дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб’єктів, то такий підхід називається мікроекономічним.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінності між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми. Показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємств.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Основи мікроекономіки виявляються в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Ринок він порівнював "невидимою рукою" , яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили. Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сєя та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці. У кінці XIX століття з'явилась ціла плеяда економістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Дж. Б. Кларк, Е. Бем-Беверк та інші.

Велика кількість цілей в умовах обмеженості ресурсів ставить проблему економічного вибору – вибору найкращого із альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних затратах. У процесі своєї діяльності підприємство вирішує багато питань, головними з яких є:

• Що робити? — продукція, роботи, послуги;

• Як робити? — ресурси, технологія, витрати;

• Для кого робити? — споживачі, ринки, ціни.

Мікроекономіка, як гілка сучасної економічної теорії, дає змогу одержати відповіді на ці та низку інших питань, її ж складова — теорія виробництва розглядає матеріально-речовинні та вартісні співвідношення між використовуваними ресурсами і випуском продукції. Мікроекономічна теорія виробництва відповідає, насамперед, на питання «як робити?», тобто як раціонально поєднувати фактори виробництва, яку технологію обрати з урахуванням наявного фонду технічних знань і цін на ресурси, як мінімізувати витрати за заданого обсягу виробництва, як за сприятливої ринкової ситуації обґрунтувати траєкторію розширення виробничої діяльності підприємства і т. ін. Методологічно мікроекономічна теорія виробництва багато в чому ізоморфна мікроекономічній теорії споживання. Різниця полягає в тому, що її основні категорії мають не суб’єктивно-психологічну основу, а об’єктивну природу і можуть бути чітко параметризовані та розраховані в конкретних одиницях.

Отже, предмет курсу – поведінка людей і механізм прийняття ними рішень для досягнення мети в умовах обмежених ресурсів. Мікроекономічна теорія виробництва при цьому не тільки намагається зафіксувати те, що є, але і розробляє найкращі варіанти розв’язання проблем, що виникають, проблем раціонального ведення господарства. Все суспільство ніби приймає участь у грі з чітко визначеними правилами. При цьому передбачається, що економічний агент – розумний (раціональний) індивід, який добре навчений, має глибокі загальні і професійні знання і практичний досвід. Його метою є досягнення максимальних результатів при даних затратах на ресурси або мінімізація затрат при досягненні поставленої цілі. В мікроекономіці передбачається, що кожний господарюючий суб’єкт намагається максимізувати: споживач – задоволення своїх потреб, фірма – прибуток, держава – рівень добробуту населення або, з точки зору теорії суспільного вибору, престиж політиків.

При вирішенні наведених вище проблем мікроекономіка реалізує такі функції:

Пояснення явищ, які спостерігаються. Пояснюючи різні явища, мікроекономіка виходить із твердження, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Ірраціональна поведінка суб'єктів є відхиленням від норми. Зиск може бути поточним і перспективним. Для економічного життя характерна суперечність між поточним та перспективним зиском.

Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність цієї мікроекономічної функції залежить від точності вихідних показників, які покладені в основу прогнозу. Ці показники знаходяться під час дослідження економічних закономірностей. Користуватись такими закономірностями для прогнозування потрібно обережно, тому що вони діють як тенденції і не обов’язково спрацьовують у кожному окремому випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки економічних суб'єктів належать до позитивного аналізу. Взагалі всі економічні погляди та позиції економістів можна поділити на позитивні та нормативні.

Позитивна мікроекономічна теорія встановлює економічні зв'язки, що реально склалися, не даючи їм оцінки — добрі вони чи погані.

Нормативна мікроекономічна теорія — це оцінювальні судження відносно правильності чи неправильності дій, вони відповідають на питання: якими повинні бути економічні зв'язки, якою повинна бути економіка, які рішення потрібно прийняти?

Об’єктом досліджень у мікроекономіці є мікросистема. Мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами. Аналізувати мікросистему можна у трьох аспектах:

1) через з’ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини;

2) з приводу чого ці відносини складаються;

3) який основний зміст цих відносин.

Різні підходи до організації економічної системи зумовили принципові відмінності внутрішньої організації їх виробництва, розподілу і обміну. Механізми реалізації господарських процесів у цих системах були неоднаковими, а отже, різними були й відповідні результати.

З урахуванням цих відмінностей виділяють два типи мікросистем.

Мікросистема, сформована на неприватній (суспільній) власності (опосередкованому праві конкретної особи на засоби виробництва, землю, створений продукт). За своєю організаційною суттю ця система є централізованою, вертикальною і, як правило, однотипною для всіх сфер діяльності. Вертикальна система управління – суворо ієрархічна система управління, в якій вища інстанція директивна передає завдання для виконання нижчій. Класична централізована регламентовано-планова економічна система існувала у колишньому СРСР. Примусовий характер праці, відсутність зацікавленості в ії результатах гальмують підвищення ефективності

Мікросистема, в якій домінує приватна власність ( пряме невід'ємне право конкретної особи на засоби виробництва, землю, створений продукт).

Така система називається ліберально – ринковою. Вона спирається на широку господарську самостійність товаровиробників, які здійснюють виробництво на свій страх і ризик. Засобом координації праці в цій системі є товарно-грошові відносини і конкуренція, що диктують товаровиробникам певний спосіб дії, тобто ринок.

Ринок – це механізм, який заводить разом споживачів і продавців з метою визначення ціни й обсягу продажу товарів. Ринкова економіка є жорсткою формою організації виробництва. Її негативні риси – численні банкрутства підприємств, постійна загроза безробіття, а отже, позбавлення джерела існування багатьох членів суспільства. Матеріальні стимули в цих системах нерідко не пов'язані з трудовими зусиллями, а визначаються винятково успіхами на ринку. Конкуренція, яка є «двигуном» ринку, створює специфічні суспільні відносини, що заохочують прагматизм, індивідуалізм і егоїзм. Все це свідчить про те, що ринок сам по собі не є соціально справедливим, він є лише засобом забезпечення вищого рівня розвитку продуктивних сил.

Оскільки процес виробництва товарів і послуг та їх обмін, які здійснюються суто ринковими методами, супроводжуються гострими соціальними конфліктами, запобігти їм або послабити їх може держава, певною мірою впливаючи на економічні процеси. Отже, вона є необхідним інструментом регулювання економіки. Але економіка функціонує на основі товарно-грошових відносин. У цьому полягає магістральний шлях сучасного прогресу не в одній окремій країні, а в цілому світі.

До основних суб’єктів ринкової мікросистеми належать:

Домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.

Підприємства (фірми) — це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробництвом товарів чи послуг з метою отримання прибутку.

Держава розглядається як сукупність органів влади, що є регулятором та координатором економічного життя. При дослідженні мікросистеми потрібно абстрагуватися від того, що держава — власник значної кількості підприємств, що вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішою для мікроекономіки є її координаційна роль. Ринок товарів показує, скільки і яких товарів потребують домашні господарства і держава. Тобто на кожному ринку кожний його суб'єкт реалізовує власні інтереси. Важливо, щоб ринкові умові були сприятливими для цього, інакше можливий спад виробництва і зниження доходів.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є фактори виробництва (ресурси) та його результати.

Результатом виробничої діяльності є матеріальний продукт (річ) або послуга. Вимірювати його можна як кількісно за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз залежить від цін, у яких розраховується результат. Ціни бувають поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або заставними – зафіксованими на певний період.

Якщо мікроекономічну систему розглядати з погляду змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок - це спосіб взаємодії економічних суб'єктів, що ґрунтується на конкуренції. Конкуренція – економічний процес взаємодії, взаємозв'язку та боротьби виробників і постачальників у процесі реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками чи постачальниками товарів і послуг за найвигідніші умови виробництва і збуту.

Для української економіки, яка успадкувала монопольно організовані виробництва, створена конкурентного середовища в перехідний період є одним з першочергових завдань. Вона передбачає формування передумов для конкурентної боротьби ( способів поведінки окремих фірм на ринку ) і конкурентного ринку ( ринкових структур ), який охоплює всі аспекти ринку будь-якого товару, що впливають на поведінку і діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються, способом формування ціни, легкості входу в ринок, доступністю інформації про ринок та ії поширенням та ін.). Можна уявити різновиди ринкових структур (форм): монополія, двостороння монополія, дуополія, олігополія, монополістична конкуренція, досконала конкуренція, монопсонія, дуопсонія, олігопсонія.

Взаємовідносини, що встановлюються між продавцем і покупцем на основі конкуренції, мають деякі відмінні риси:

1. Рівноправне становище учасників. Це означає, що продавець і покупець повинні бути в рівних умовах, ніхто з них не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, на ринку діють і монополії, але у цьому випадку примус має економічний характер.

2. Принцип економічного зиску як головний критерій. Це головний критерій доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну:

а) обмін повинен приносити зиск (прибуток);

б) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе;

в) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі від неї відмовитися.

3. Повна економічна відповідальність контрагентів за свої дії. Якщо економічний суб'єкт сам обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен відповідати за свій вибір.

Метод мікроекономіки формується на базі певної методології, яка включає себе дослідження предмету, структуру і місце даної науки в загальній системі знань і власне метод. В ході процесу пізнання відбувається постійна взаємодія предмету і методу. Предмет передбачає певний метод дослідження, а метод формує предмет. На різних етапах розвитку в економічній теорії використовувались різні методи дослідження (формально-логічний, економіко-математичний, графоаналітичний та інші). Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є :

Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень.

Дедукція — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів.

Гіпотеза — це попереднє "судження про існування певної залежності між економічними явищами. Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей.

Припущення «за інших рівних умов». Мікроекономіка формулює економічні закони, в яких вказується, що настання одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними.

Функціональний аналіз має велике значення в мікроекономіці. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція.

Рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів — важлива риса мікроаналізу. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного до іншого аналогічного стану.

Методи статики і динаміки особливо широко використовуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Граничний аналіз — це технічний прийом, що широко використовується в побудові мікроекономічних моделей.

Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.

Економічні змінні — це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати можливих значень. Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Критерієм корисності економічної моделює не є відповідність реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за допомогою прогнозів реальним подіям. Саме тому модель повинна бути максимально простою для ефективності її використання.

Побудова моделі пов'язана із втратою певної частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на основних складових системи та взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться у модель у готовому вигляді, називаються ендогенними.

Одним з найпростіших видів економіко-математичного моделювання у двохвимірному просторі – за допомогою графіків. Цей метод часто використовується у мікроекономічній теорії виробництва.