Інструкційна картка

до проведення практичного заняття № 3

з дисципліни «МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ»

Тема заняття: «Міжнародний поділ праці та кооперація виробництва»

2. Мета проведення заняття: ознайомитись з cутністю, особливостями, типологією МПП, вміти розраховувати показники, що визначають умови торгівлі країн та конкретної фірми.

2.1. Після виконаної роботи студент повинен

знати:

• суть, зміст та особливості МПП

• поділ МПП за сферами виробництва

• фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн

• види спеціалізації МПП

вміти

- розраховувати показники, що визначають умови торгівлі країн та конкретної фірми

- визначати показники: коефіцієнт імпортної залежності країни, індекс диверсифікації експорту, індекс чистої торгівлі.

3. Матеріально-технічне оснащення робочого місця: комп’ютери, інструкційна карта до проведення практичного заняття, лекційний матеріал, Презентації у форматі Microsoft Office PowerPoint.

4. Інструктаж з техніки безпеки: безпечні роботи з використанням комп’ютерної техніки, дотримання техніки безпеки при роботі з ними

5. Короткі відомості з теоретичної частини роботи

МПП – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

• природно-географічні умови;

• технічний прогрес;

• соціально-економічні умови.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародний поділ праці є складною категорією, яка охоплює міжнародну спеціалізацію (відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції) та міжнародну кооперацію (кооперація - лат. cooperation - співробітництво - добровільне об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності).

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

- загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);

- часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

- одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару.

Міжнародна кооперація передбачає:

- спільну розробку науково-технічних проблем;

- обмін науково-технічною інформацією;

- продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

- обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

- географічне положення та природно-кліматичні умови;

- ресурсні можливості;

- досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

- історико-культурні особливості (особливо для туризму);

- історичні традиції та досвід.

Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

- дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин;

- загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку - підприємства шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції;

- появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу (відкривають спільні підприємства);

- організації виробництва товарів за кордоном (у світовому господарстві виникають трастові національні компанії).

Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі в міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжнародної кооперації - міжгалузевої, внутрішньогалузевої, подетальної.

На формування МПП і ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають такі фактори:

• природно-географічні (відмінності у кліматичних умовах, території, чисельності населення, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами, наявності моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);

• соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва; темпи створення об’єктів виробничої і соціально інфраструктури; особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних. традицій; соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків; соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);

• науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР, технологічна диверсифікація, рівень морального зношення основних засобів виробництва).

Певний, а іноді і вирішальний вплив на МПП справляють також політичні фактори, серед яких виділяють: ступінь розвитку державного суверенітету, міжнародні економічні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил в країні, характер і ступінь впливу державних інститутів на економічні процеси тощо.

Комбінація зазначених факторів не тільки формує мікро-та макромотивацію участі у МПП окремих країн (груп країн), але й визначає її ефективність. Проблема пошуку об’єктивної основи МПП для забезпечення постійного багатства суспільства була й залишається центральною в економічній теорії.

Загальний поділ праці на міжнародному рівні виявляє­ться у переважному (порівняно з іншими країнами) роз­витку тих видів трудової діяльності, які забезпечують по­треби зовнішнього ринку в продукції обробної та видобув­ної промисловості, сільського господарства, транспортних послугах.

Частковий міжнародний поділ праці стверджувався то­ді, коли країна починала спеціалізуватися на певній галузі або підгалузі в межах роду виробництва. Характерно, що більш-менш значного поширення ця форма набула пізні­ше, ніж загальний міжнародний поділ праці,—після пере­моги капіталістичних виробничих відносин у Німеччині, Італії, США та інших країнах у другій половині XIX ст. У цей період Англія поступово втрачає своє монопольне становище індустріального центру світу.

Міжнародний одиничний поділ праці являє собою спе­ціалізацію тих підприємств різних країн, які пов'язані між собою стабільною кооперацією щодо випуску кінцевого продукту. В даному випадку ці підприємства є нібито ок­ремими цехами одного заводу, що розташовані в різних країнах, але мають спільну виробничу програму.

Міжгалу­зева внутрігалузева спеціалізація – з них являє собою взаємовідносини між державами при об­міні продуктів праці різних галузей виробництва, яке здійснюється в межах загального та деяких форм частко­вого поділу праці.

Внутрігалузева спеціалізація – заснована на поділі виробничих про­грам у межах однієї й тієї ж галузі виробництва.

Предметна спеціалізація праці – підприємства різних країн спеціалізуються на виробни­цтві та експорті повністю завершеного виробу (верстата, взуття, свіжих або консервованих овочів та ін.) або такого напівфабрикату (залізна руда, сталь, бавовна), що дове­дений до необхідного рівня безпосереднього використання як сировина для іншої галузі промисловості (металургій­них, машинобудівних, ткацьких підприємств інших країн) без додаткової обробки його перед споживанням. Предмет­на спеціалізація виробництва може бути пов'язана із за­гальним та частковим поділом праці, а також із міжгалу­зевою та внутрігалузевою спеціалізацією виробництва.

Подетальна спеціалізація базується на стабільній коо­перації між виробниками різних країн при випуску вузлів та деталей, а

технологічна — на здійсненні цими виробни­ками окремих стадій виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Внутрігалузева спеціалізація розглядається як основа подальшого кооперування в міжнародному виробництві.

Кожна країна, виходячи з принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

-участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

-виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

-МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

-участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

Головним фактором міжнародного поділу праці стають науково-технічні досягнення.

Міжнародний поділ праці зумовлює існування інтернаціоналізації виробництва, яка набуває глобального характеру і відображає взаємозалежність національних економік в напрямку забезпечення економічного прогресу у всесвітньому масштабі.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Під міжнародною спеціалізацією (спеціалізація - це концентрація виробництва на випуску певної однорідної продукції) виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається в двох видах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті - це міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація та спеціалізація окремих підприємств. У територіальному - спеціалізація окремих країн, груп і регіонів на виробництві певних продуктів для світового ринку.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів), технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологічних процесів), наприклад, зварювання, термічна обробка, виробництво заготовок тощо.

Стимулом для розвитку процесів кооперації стала радикальна зміна спеціалізації підприємств (фірм) в останні десятиріччя.