Інструкційна картка

до проведення практичного заняття № 1

з дисципліни «МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ»

Тема заняття: «Cвітове господарство та особливості його розвитку»

2. Мета проведення заняття: ознайомитись з cутністю, елементами, суб’єктами та факторами розвитку світового господарства, дізнатись про головні тенденції формування світового господарства, рівні і цикли його розвитку, а також дослідити та проаналізувати соціально-економічну структуру світу.

2.1. Після виконаної роботи студент повинен

знати:

• суть і зміст світового господарства

• принципи структуризації світового господарства

• особливості розвитку світового господарства

• чинники розвитку світового господарства

• загальні закономірності розвитку світового господарства

вміти

- розраховувати показники, які характеризують ступінь участі країни у МЕВ і СГ

- визначати імпортну, експортну та зовнішньоторгову квоти країн.

3. Матеріально-технічне оснащення робочого місця: комп’ютери, інструкційна карта до проведення практичного заняття, лекційний матеріал, Презентації у форматі Microsoft Office PowerPoint.

4. Інструктаж з техніки безпеки: безпечні роботи з використанням комп’ютерної техніки, дотримання техніки безпеки при роботі з ними

5. Короткі відомості з теоретичної частини роботи

Світове господарство як цілісне утворення безпосередньо впливає на розвиток кожної країни світу. Світове співтовариство створює сприятливі умови для поєднання матеріальних, науково-технічних, трудових ресурсів і фінансових засобів для вирішення економічних, соціальних, екологічних, військових, освітніх, культурних проблем, які стоять перед людством в III тисячолітті в умовах зростаючої глобалізації господарського життя. Економічний зміст світового господарства полягає в поєднанні економічних відносин, що діють на національному й інтернаціональному рівнях.

Структуризація світового господарства ґрунтується на таких принципах: 1. Економічний принцип. Згідно з цим принципом світове господарство поділяють за двома такими ознаками: переважний розвиток промисловості або сільського господарства; рівень економічного розвитку країни. За першою ознакою виокремлюють такі структурні елементи світового господарства: • промислово розвинені країни;• аграрні країни. За рівнем економічного розвитку світове господарство поділяють на такі частини: • економічно розвинені країни світу; • нові індустріальні країни. Це держави, які інтенсивно використовують за допомогою економічно розвинених країн сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства, до них належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд; • країни, що розвиваються. За класифікацією ООН, в сучасних умовах налічується понад 150 країн, що розвиваються.

2. Принцип ступеня розвитку ринку. Згідно з цим принципом виокремлюють: • країни з розвиненою ринковою економікою, до них належать промислово розвинені країни світу. За класифікацією ООН, у сучасних умовах є близько 40 таких держав; • країни з ринковою економікою, до них належать більшість країн, що розвиваються; • країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напряму до ринку. За класифікацією ООН, нині налічується 26 таких країн; • країни з командною центрально-керованою економікою, до них належать країни соціалістичної орієнтації.

3. Організаційний принцип. Відповідно до цього принципу виокремлюють міжнародні інтеграційні об'єднання, окремі групи країн, насамперед — це: • Європейський Союз, це інтеграційне об'єднання, до якого нині належать 15 країн Західної Європи, у 2004 р. їх буде 25; •СНД; • Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об'єднує країни Латинської Америки; • Організація економічного співробітництва і розвитку, до якої належать США, країни Західної Європи; • інші міжнародні інтеграційні об'єднання або групи країн. 4. Соціально-економічний принцип, згідно з яким структуру світового господарства досліджують за рівнем цивілізаційного розвитку, виокремлюючи такі елементи: •країни наукової епохи, в яких постійно впроваджуються досягнення НТР; • країни технологічної епохи, в яких періодично впроваджуються у виробництво досягнення НТР;• країни виробничої епохи, в яких використовуються традиційні технології виробництва.

5. Принцип структуризації світової економіки за рівнем доходу на душу населення: • країни, де на душу населення припадає понад 12 тис. дол. на рік. Це Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Австрія, Швейцарія, Бруней, Кувейт, ОАЕ та ін.; • країни, де цей показник становить 10-12 тис. дол. на рік, до них належать більшість економічно розвинених держав;• країни, де на душу населення припадає менше 7 тис. дол. на рік, зокрема, нові індустріальні держави; • країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. на рік, до них належать окремі країни, що розвиваються; • країни, де зазначений показник становить до 700 дол. на рік, до цієї групи держав належать більшість країн з перехідною економікою та слаборозвинені країни світу.

6. Регіональний принцип. Згідно з цим принципом структура світового господарства розглядається за ознакою територіального розміщення груп країн світу, насамперед їх розташування за континентами: • країни Європи; • країни Азії;• країни Північної Америки; • країни Південної Америки; • країни Африки;• Австралія, Нова Зеландія.

7. Регіонально-економічний принцип, згідно з яким світове господарство поділяється на групи країн, що мають спільні кордони і подібні ознаки економічного розвитку. Зокрема, до них належать Західна, Південна, Східна, Центральна Європа, країни Близького Сходу, Далекого Сходу та ін.

Характерними ознаками розвитку світового господарства в сучасних умовах слід вважати такі: • динамізм економічного розвитку; • постійні темпи економічного зростання; • поглиблення інтеграційних процесів між країнами світу; • посилення диференціації економічного розвитку країн, що розвиваються; • ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Структура світового господарства:- міжнародна виробничо-інвестиційна сфера; - міжнародні науково-технічні відносини; - світовий ринок та світова торгівля; - міжнародний рух капіталів; - міжнародні валютні відносини; - міжнародна міграція робочої сили; - міжнародна транспортна система та зв'язок; - міжнародна інформаційна система.

Основні закономірності розвитку світового господарства такі: • підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах світового господарства. Це виявляється у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній; • залучення національних економік у світогосподарські зв'язки. Це передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу; • зближення національних господарств, що потребує адаптації, взаємопроникнення їх економічних потенціалів; • вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу, зокрема виробництво продукції на душу населення, обсяг експорту, імпорту тощо.

Світове господарство в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні.

До основних особливостей розвитку світового господарства належать такі: • цілісність формування світового господарства в сучасних умовах. Це означає, що в наш час світове господарство розвивається і може функціонувати як цілісний соціально-економічний організм; • системність світового господарства, тобто світове господарство розвивається як система, що має ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром світового господарства можна вважати Організацію Об'єднаних Націй, зокрема її економічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо; • діалектичність світового господарства. Розвиток світового господарства відбувається за рахунок розв'язання притаманних йому внутрішніх діалектичних протиріч, які існують у середині ядра системи світового господарства, в його структурних елементах та у взаємодії між ними; • суперечливість світового господарства. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку відносин між найрозвиненішими структурними елементами світового господарства, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про суперечності насамперед між основними центрами світового господарства, такими як США, країни Західної Європи, Японія; • інтегративність світового господарства. У процесі розвитку світового господарства з'являються загальні закономірності, властиві його структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Важливими передумовами функціонування світового господарства за такими напрямами є наявність певних чинників розвитку країн світу, серед яких необхідно виокремити такі:

1. Науково-технічна революція. Вона об'єднує зусилля країн світу з метою використання сукупного науково-технічного потенціалу, в тому числі і в межах окремих країн.

2. Інтернаціоналізація господарського життя. Цей чинник передбачає всебічний розвиток господарських зв'язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об'єктивному процесі розвитку продуктивних сил та економічних відносин у країнах світу.

3. Глобальні проблеми розвитку світового господарства. До існуючих у світі проблем, які об'єктивно не визнають національних кордонів, належать: • проблеми війни та миру, нині не може бути іншої альтернативи загрозі світової війни, як мирне співіснування країн світу; • екологічні проблеми; • продовольча проблема; • демографічна проблема; • енергетична проблема.

Зазначені фактори об'єктивно впливають на формування і розвиток світового господарства як цілісного соціально-економічного організму. Відбуваються зміни у його структурі, зокрема йдеться про появу нових перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі країни перехідної економіки.

Характерними ознаками розвитку світового господарства в сучасних умовах слід вважати такі: • динамізм економічного розвитку; • постійні темпи економічного зростання; • поглиблення інтеграційних процесів між країнами світу; • посилення диференціації економічного розвитку країн, що розвиваються; • ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з особливостями розвитку світового господарства потрібно зазначити і певні структурні зміни, що відбуваються у процесі його функціонування за умов посилення, інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків країн світу. До таких змін насамперед належать: збільшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері; зменшення питомої ваги сільськогосподарського виробництва; високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення кількості зайнятих у ній; швидкий науково-технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційних систем; зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються; скорочення питомої ваги сировинних товарів і збільшення частки машин і устаткування у світовому товарообороті.

Світове господарство належить до числа складних систем, що характеризуються великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Так, зокрема, економічна могутність розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави — США, Японія, Німеччина (з 9 % населення) акумулюють ¹/₂ світового доходу, їм належить ¹/₃ купівельної спроможності всіх країн світу.

Суб’єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, які у свою чергу теж є системами.    Відносини між окремими елементами світового господарства утворюють його рівні. Так, відносини між державами складають міжнародний рівень, який регулюється міжнародними правилами, нормами. Відносини потоків, що виходять за межі національних кордонів, утворюють транснаціональний рівень — сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації. Основою системи світового господарства є міжнародне та обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і споживання. Світова економіка як система має спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов.

Класифікація груп країн світового господарства. Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки (ринкова або перехідна) і рівень її соціально-економічного розвитку (рівень виробництва ВВП/ВНП на душу населення, галузева структура ВВП, рівень і якість життя).

До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно 30 країн і територій. На них наприкінці 1990-х рр. припадало 55 % світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.    До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн — членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення (нові індустріальні країни, більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті, головна проблема яких не стільки у відсталості та бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання. Нині налічується 47 таких країн, переважна частина яких (32) розташована в Тропічній Африці, а решта в Азії, Океанії, Латинській Америці.

До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—90 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В’єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.

Структура світового господарства включає такі складові (див. рис.1). Світове господарство включає національні економіки понад 200 держав світу, що розмежовані майже 260 сухопутними кордонами. Нації і народності, що проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, а в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей. Національні економіки, що утворюють світове гос- подарство, перебувають на різних щаблях цивілізації. За рівнем економічного розвитку світова економіка включає три великі групи країн (див.рис.2).

Рис. 1 Структура світового господарства за елементами

Рис.2 Структура світової економіки за рівнем економічного розвитку країни

Критерієм їх поділу є тип економічної системи та рівень соціально-економічного розвитку. Першу групу складають країни з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це країни, в яких ВВП на душу населення становить не менше 12 тис. доларів США за паритетом купівельної спроможності. їх налічується близько 30. Вони займають провідне місце у світовій економіці. Ці держави виробляють понад половину світового ВВП, на них припадає переважна частина світового товарообороту і міжнародного руху капіталів. Серед них виділяють "велику сімку", до складу якої входять США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія і Канада. Більшість країн цієї групи входять до різних інтеграційних об'єднань, найбільшими серед них яких є Європейський Союз (ЄС) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Ця група країн вирізняється високим рівнем розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, інтенсивними типом відтворення економіки, сформованими відносинами підприємництва, високими стандартами життя. В них провідною залишається приватна власність, за рахунок науково-технічного прогресу забезпечується високий рівень продуктивності праці, а отже, і економічного розвитку. Зростає середній клас і його роль у суспільстві, підвищується якість людського капіталу. Для цієї групи країн характерна розвинута ринкова економіка, домінуюче становище в міжнародній економіці, поступовий перехід до постіндустріального суспільства.

До другої групи входять країни, що розвиваються. Це найчисленніша група, що охоплює 141 країну. Але їх частка у світовій економіці незначна і має тенденцію до зниження. Наприкінці XX ст. із 23 трильйонів ВВП на країни, що розвиваються, припадало 5 трильйонів, тоді як частка населення цих країн становить 4/5 населення світу. Якщо в 1960 р. ВВП на душу населення розвинутих країн перевищував такий показник країн, що розвиваються, у 16-18 разів, то наприкінці 1980-х - у 24 рази.

Країни, що розвиваються, неоднорідні за рівнем економічного розвитку. Серед них є група країн з сучасною структурою економіки і відносно високим рівнем ВВП на душу населення. Сюди належать так звані нові індустріальні держави, деякі країни Перської затоки і Латинської Америки, а також країни-експортери нафти. В той же час значна частина країн цієї групи належить до найбідніших країн світу. Тому серед країн, що розвиваються, виділяють групу тих, які умовно називаються "четвертим світом". Це країни, що через об'єктивні причини нездатні до сприйняття сучасного господарського прогресу.

Водночас для країн цієї групи характерні певні спільні риси. У них багатоукладна економіка з широким спектром форм господарювання і відповідною системою соціальних відносин. Для економіки цих країн характерною є залежність від країн-лідерів, що проявляється у відносинах підкорення економічними методами. В соціальній структурі цих країн важливе місце займають доринкові структури: класові, етнічні, релігійні, кастові та інші.

Третю групу утворюють країни перехідної економіки. Це держави, які в 1980-1990-х роках і на початку XXI ст. здійснюють перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової. їх ще називають постсоціалістичними. До цієї групи входять 15 країн - колишніх союзних республік СРСР, 12 держав Центральної і Східної Європи та Китай, В'єтнам і Монголія. їх частка у світовому ВВП становить 17-18%. Склад цієї групи неоднорідний як за рівнем економічного розвитку, так і за темпами реформування економіки.

У процесі становлення і розвитку світова економіка пройшла ряд етапів (див. рис..3).

Рис. .3. Етапи розвитку світового господарства

5. Зміст і послідовність виконання завдань:

6.1.Вирішення тестових завдань,

6.2.Вказати на поставлені запитання стосовно даної теми (Правильно / Неправильно, Так/Ні)

6.3.Вирішити сутиаційні задачі,

6.4. Розроблення Power Poin презентацій для закріплення теми !!!!