13. Абсолютна і відносна хронологія. Методи визначення абсолютного віку пам'яток.

Перш ніж створити періодизацію первісного суспільства необхідно простежити послідовність історичних подій у часі, тобто встановити хронологічне співвідношення матеріальних об'єктів і явищ, зафіксованих джерелами (археологічними, антропологічними, етнологічними, лінгвістичними тощо) та, по можливості, визначити час їх існування. Відповідно до цього, історичну хронологію поділяють на відносну (релятивну) й абсолютну. За допомогою відносної хронології історик визначає лише послідовність або одночасність історичних подій, матеріальних об'єктів та явищ у часі, тоді як завдяки абсолютній хронології він установлює конкретні дати їхнього існування щодо сучасного літочислення. Відносна хронологія історії первісного суспільства розроблена більш-менш досконало і спирається на науково обгрунтовані докази. "Абсолютним" датуванням об'єктів і подій первісності історики користуються здебільшого лише умовно, тому що встановити конкретно, коли саме відбулися ті чи інші події у первісності, навіть за допомогою найдосконаліших сучасних методів, у переважній більшості випадків практично неможливо. Періодизація історії первісного суспільства традиційно узгоджується зі спеціальними геологічною, археологічною та антропологічною періодизаціями.Методи датування: Радіовуглецевий( вік знаходити кістки, дерева, опаленого грунту,, вугілля) С14 75-90 років; Колійоргановий (не діє на знахідки менше 100 тис. р., від 4млрд. до 100тис. р.); Дендрохронологічний від 6 тис 600р.т – Європа, до 8тис. 500 р.т. – пн. Америка; археомагнетичний, встан. вік кераміки; термолюмінесцентний; метод по швидкості проходження звуку в кістці( більше 500 років звук проходе в 2 рази повільніше); Метод стратиграфії запозичено з геології. Суть його полягає у визначенні хронології археологічних пам'яток за послідовністю залягання культурних шарів чи поховань щодо геологічних відкладів та один до одного.

14. Характеристика викопних людиноподібних мавп.

Гоміноїди - людиноподібні мавпи - з'явилися в Африці, і майже 10 мільйонів років їхня історія була зв'язана винятково із цим континентом. Починаючи з 30-х років нашого століття у різних місцях Старого Світу були виявлені кісткові рештки викопних мавп —дріопітеків, найдавніші представники яких — проконсули — з’явилися у Східній Африці в епоху міоцену близько 20 млн років тому. Африканські дріопітеки мешкали в тропічних джунглях і в лісостеповій зоні, вели напівназемний на- півдеревний спосіб життя. Приблизно 14 млн років тому від дріопітеків відокреми¬лися рамапітеки, фрагменти щелеп яких уперше виявили на одному із місцезнаходжень Сівалікських пагорбів у Північ¬ній Індії. Рамапітек характеризувався відносно короткою зубною дугою, що, очевидно, мала параболічну, тобто близьку до людської, форму. Ікла вже не виступали із зубів як у тварин, проміжки між ними та різцями (діастеми) відсутні, перший премоляр складався з двох горбиків, що властиво людям. Ще порівняно недавно рамапітеків розглядали як спіль¬них пращурів сучасних антропоморфних мавп та людей чи навіть перших гомінідів — безпосередніх попередників авст¬ралопітеків. Близько 6 — 4 млн років тому на Африканському континенті з’явилися перші «мавполюди» — високорозвинуті прямоходячі мавпи, які дістали назву австралопітеків. Вперше кісткові рештки цих істот були виявлені в середи¬ні 20 — 30-х років нинішнього століття на території Південної Африки в місцезнаходженнях Таунг, Стеркфонтейн, Макапас- гат, Кромдрай та Сварткранс, де вони здебільшого розміщува¬лись у карстових печерах. Ще в 1925 р. професор Йоганнес- бурзького університету Раймонт Дарт на підставі дослідження черепа з Таунга дійшов висновку, що він належав прямоходяч ій мавпі. Однак цей висновок не знайшов підтримки в більшості провідних антропологів того часу.Упродовж наступних десятиліть австралопітеків розгля¬дали як бічну, відокремлену гілку високорозвинутих мавп. Це пояснювалося тим, що географія знахідок їхніх кісткових решток обмежувалась крайнім півднем Африканського кон¬тиненту — регіону, віддаленого від тих місць земної кулі, де були виявлені сліди первісних людей. Однак у 1959 р. по¬дружжя Луїс та Мері Лікі розкопали фрагменти кістяка авст¬ралопітека в найдавнішому шарі Олдувайської ущелини в Танзанії — яруги глибиною до 100 метрів і довжиною кіль¬ка кілометрів, що утворилася на дні висохлого озера кінця третинного — початку четвертинного періоду. Рештки австралопітеків були виявлені на багатьох інших місцезнаходженнях Східної Африки.