33. Дифузіонізм - антиеволюційний напрямок в науці.

Дифузіоністи, а саме Еліот Сміт та Фріц Гребнер заперечували, що істота є винахідливою. На противагу еволюціоністам, існувала думка про те, що абсурдно вважати, що кожне суспільство існує незалежно. Адже дика людина ніколи і нічого не відкривала. Звідси слідує, що дифузіоністи ґрунтували свої теорії на тому, що ідеї та культурні риси переміщуються, передаються з одного континенту на інший і поширюються по всьому світі шляхом міграції та торгівлі. Винахід — це унікальне явище, яке «дифузіонує» в інші суспільства. Науковці цієї теорії стверджували, що цей процес зовсім не новий, а існував упродовж всієї історії людства. У певному сенсі дифузіонізм можна розглядати як спробу замінити ідею прогресивного розвитку принципом просторово-часового переміщення окремих елементів культури або їх комплексів.

34. Кроманьйонці, їх морфофізіологічна характеристика.

Кроманьйонець – від назви гроту Кроманьйон, де у 1886 році було знайдено кісткові залишки верхнього палеоліту, називали ХОМО САПІЄНС-САПІЄНС. У більшості випадків вони були досить великого росту (близько 175-180 см), мали неабияку фізичну силу, але кістки в них були менш масивними,більш тонкими, чим у неандертальців. Обсяг мозку, як і в сучасних людей, становив 1450-1560 см. Будова мозку у людини верхнього палеоліту істотно змінилася: наприклад, вона мала розвинені лобові частки. Звід черепа був досить високий, потилиця трохи пласка, чоло пряме і високе. Надбрівні дуги були досить добре виражені, але не зливалися над носом у суцільний надочноямковий валик, характерний для неандертальців. Кисті рук були такі ж, як у сучасних людей.Люди верхнього палеоліту, звичайно, не були всі на одне обличчя. Більш того, саме в цей час починають формуватися три основні людські раси: європеоїдна, негроїдна ( чи може політ коректно африканська?) і монголоїдна. Власне кроманьйонцями прийнято називати людей верхнього палеоліту, що мають ознаки європеоїдної раси. Для них характерні високий ріст, подовжений череп, широке обличчя й масивна нижня щелепа із сильно виступаючим підборіддям.На зорі свого існування кроманьйонці , або люди верхнього палеоліту, жили майже так само, як і неандертальці: полювали, збирали їстівні рослини, виготовляли кам'яні знаряддя.

35. Проблема часу і місця формування неантропа.

Перша гіпотеза в розгорнутому вигляді була викладена Я. Рогінським у другій половині 40-х років і здобула чимало прихильників серед радянських учених. Згідно з нею, процес формування неоантропа відбувався в одній, щоправда, досить широкій зоні, яка охоплювала Північно-Східну Африку, Передню Азію, Південну та Південно-Східну Європу. Звідтіля неоантропи розселилися в інші регіони земної кулі. Інші варіанти моноцентризму розробляють сучасні західноєвропейські та американські вчені (П. Ендрюс, Г. Брейер, Л. Шотт, Г. Стрінгер та ін.), які дотримуються афроєвропейської концепції прабатьківщини сучасних людей. Згідно з нею, пращури неоантропів — протокроманьйонці — вперше з'явилися на Африканському континенті, звідкіля згодом мігрували до Європи. Переселившись на територію Європи, африканські першолюди започаткували дві морфологічні лінії — Homo sapiens sapiens та Homo sapiens neandertalensis, причому морфологічні особливості пізніх, "класичних" неандертальців сформувалися під впливом ізоляції та генного дрейфу. Схожих поглядів дотримується П. Ендрюс, який виводить родовід неоантропів лише від західних (африканських) архантропів. На його думку, за нижнього палеоліту відбулися дві хвилі міграцій африканських першолюдей до Європи через Передню Азію; внаслідок першої сформувалися "класичні" неандертальці, внаслідок другої — "прогресивні" палеоантропи типу Схул— Кафзех, від яких походять неоантропи. Важливим аргументом на користь цієї гіпотези є "тропічні" пропорції тіла передиьозійських палеоантропів та найчисельнішої групи верхньопалеолітичної людності Європи — кроманьйонців.Ще більше прихильників мають гіпотези поліцентризму, одну з яких уперше обгрунтував наприкінці 30-х років німецький вчений Ф. Вайденрайх на основі аналізу палеоантропологічних матеріалів. Він виділив чотири основних осередки формування неоантропа, а саме: Східну Азію, де синантроп, трансформований у "синонеандертальця", став пращуром монголоїдних народів Азії та індіанців Америки; Південно-Східну Азію — ареал пітекантропів, морфологічний тип яких ліг в основу фізичних рис австралрїдів; Південну Африку, де простежується еволюційна лінія від "родезійської людини" до негроїдів та капоноїдів — носіїв бушменського типу; Передню Азію — колиску "прогресивних" неандертальців, що від них походять кроманьйонці Європи. Формування фізичного типу Homo sapiens у різних регіонах земної кулі, за Вайденрайхом, йшло неоднаковими темпами: у Європі він з'явився раніше, ніж, скажімо, у Південно-Східній Азії. Близькі погляди розвивав американський учений К. Кун. Щоправда, він виокремлював не чотири, а п'ять центрів формування Homo sapiens. Два з них містяться в Африці: на півночі та в центрі континенту, де сформувались капоноїди, нині зосереджені на півдні, та на півдні, де склалися негрські народи, що згодом перемістилися на північ.Своє бачення проблеми походження неоантропа виклав у працях 60—70-х років відомий угорський дослідник А. Тома, який виділив три основних осередки сапієнтації: західний — європеоїдно-негроїдний — та східні — монголоїдний та веддоавстралоайноїдний.Формування західного центру Тома пов'язує з міграціями африканських першолюдей на територію Європейського континенту. Ці пересування відбулися за плейстоцену під час наступу льодовиків, коли між Африкою та Європою існували суходольні переходи. Кожна нова хвиля переселенців витісняла своїх попередників на околиці ойкумени, де вони мешкали невеликими ізольованими групами. Так, нащадки пресапієнсів і ранніх неандертальців під тиском "класичних" неандертальців були змушені переселитися до Пів-денно-Східної Європи, поклавши початок формуванню західної групи неоантропів. У західному осередку сапієнтації сформувалися протоєвропеоїди та протонегроїди. Поштовхом до виникнення східних центрів, за Тома, стали міграції західносибірських першолюдей до Центральної Азії. Тут вони змішалися з популяціями, близькими до синантропів, що спричинило появу протомонголоїдів. Згодом вони вирушили на південний схід континенту, де виник іще один осередок формування неоантропів - веддоавстралрайноїдний. В основі даної схеми лежать теоретичні уявлення про кібернитичний механізм зворотного зв'язку між розвитком мозку та культурою. Слід мати на увазі, що Тома допускав еволюційні зміни в межах одного виду — Homo sapiens, до якого він відносив не лише неоантропів та палеоантропів, а й архантропів.

У радянській антропології упродовж 60— 80-х років активно розроблялася гіпотеза дицентризму, тобто двох первинних осередків формування людини сучасного фізичного типу, — західного, або євро-африканського, та східного — азійського (В. Алексеев). Загалом донедавна більшість учених схилялися до поліцентризму, однак останні відкриття в галузі молекулярної біології змушують знову повернутися до думки про формування людини сучасного фізичного типу в одному центрі.