21.) Розвиток h

В усіх слов. мовах не зберіг свого первісного звучання, яке він мав у прас лов. мові, яке також є гіпотетичним.

*ĕ←*ē , ←*aῐ, *oῐ

*ῐ←*ĕi, *ai, *oi

Протоукр. чи пізньопраслов. теж не зберіг свого звучання. він мав складну природу і вимовлявся як середнє між е та а низ. піднесення.

У протоукр. діалектах на межі писемного та дописемного періоду у перш.пол. XI ст. вимовл. як дифтонг *ie, що зберегл. на сьогодні у поліських говорах.

Натомість, у пд.-зх. говірках(галицько-поділ. масив) та, можливо, на Київщині h перейшов у вузький е, що було зафіксовано уже в перших писемних пам’ятках поплутання h та е . Вузький маємо, бо я стає поступово сильнішим, а і – відпадає.

е перебрав на себе вузькість. Попер. пригол. звук так само залиш. пом’якшеним.

На поч.XI ст. вузький переход. в на більшості терит., крім Полісся. І це засвідчено в пам’ятках: поплутання h та и, i,¿. , який плутається із літерами , називається новим h.

За рад. джерелами у допис. протоукр. період прас лов. дифтонг. звук подекуди внаслідок регрес. асиміляції перед наголошеним і, так само переход. у звук і, який пізніше перейшов у старо-укр. і суч. и.

*detina→*ditina→дитина

Проте, ця зміна часто могла порушуватись через несталість наголосу.

22.) Втрата р л повноголосся

У зв’язку із ЗВЗ, складотворчість р та л була втрачена у протоукр. період. Хронологія явища точно невідома. Складотворчі зник У процесі формування специфічних характеристик праслов’янської

мови в системі спільнослов’янського вокалізму відбулися дві потужні

всеохопні зміни: по-перше, усунення протиставлення голосних за три-валістю; по-друге, монофтонгізація дифтонгів. Перша з названих змін

відбулася раніше, ніж монофтонгізація дифтонгів, що перебувала в

прямій залежності від закону відкритого складу. Довгі й короткі го-лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися

в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав-ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] −

у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко-роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос-ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран-нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо.ли, бо вони випадали із системи звуків так само, як і редуковані.

вълкъ, пьрстъ, зьрно

Якщо склад закінч. на р або л і перед ним стоять ъ або ь, то у цьому складі точно буде складотворний. Редук. у такому складі завжди стоїть у сильній позиції.

23.) Позиції редукованих

Сильна позиція

1. Перед наголосом.

2. Перед складом із слабкою позицією.

3. Перед колишнім складотв., незалежно від якості наступного складу. зьрно

Слабка позиція

1. В абсолютному кінці слова, крім тъ, сь, нъ

2. Перед голосним повного творення.

3. Перед складом із редук. у сильній.

Напружена позиція

Таку позицію редуковані мали там, де в ССМ ми говоримо про позиц. варіанти.

а добръи, каменье, пью

Занепад ъта ь у ст.-укр. мові спричинив велику кількість змін як у системі голосних, так і в системі приголосних. ъ→о, ь→е, або нуль звука.

24.)

У системі найдавнішого вокалізму ранньої прасло-в’янської доби існувало розрізнення довгих і коротких голосних. За

ознакою тривалості опозиційні пари складали такі звуки-монофтонги:

[ī] – [ĭ];

[ē] – [ĕ];

[ā] – [ă];

[ō] – [ŏ];

[ū] – [ŭ].

Крім того, існували дифтонги, які теж протиставлялися за трива-лістю:

[ā ! !! !] – [ă ! !! !];

[ē ! !! !] – [ĕ ! !! !];

[ō ! !! !] – [ŏ ! !! !];

[ā " "" "] – [ă " "" "];

[ē " "" "] – [ĕ " "" "];

[ō " "" "] – [ŏ " "" "].

Деякі лінгвісти до системи голосних за функціональною ознакою,

тобто за здатністю бути основою складу, відносять складотворчі

сонанти, які теж у той час протиставлялися за короткістю– довготою:

[r°] − [r(°]; [І°] − [I(°]; [ m°] − [ m(°]; [n°] − [n(°].

У процесі формування специфічних характеристик праслов’янської

мови в системі спільнослов’янського вокалізму відбулися дві потужні

всеохопні зміни: по-перше, усунення протиставлення голосних за три-валістю; по-друге, монофтонгізація дифтонгів. Перша з названих змін

відбулася раніше, ніж монофтонгізація дифтонгів, що перебувала в

прямій залежності від закону відкритого складу. Довгі й короткі го-лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися

в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав-ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] −

у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко-роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос-ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран-нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо.