3. Осн. Періоди розвитку української мови (за Шевельовим)

гіпотеза – переважно прийнята на сьогодні авторитетними вченими – теорія Ю.Шевельова. На його думку, укр. мова виділилася безпосередньо із праслов’янської мови. Префіксом прото- науковець окреслює ситуацію, коли ще не були цілком сформовані всі типологічні риси української мови, з одного боку, проте з іншого, – відбувся розпад попереднього праслов’янського діалектного конгломерату).

Після розпаду праслов’янської мови у східних слов’ян сформувалося 5 діалектів:

• полоцько-смоленський;

• муромо-рязанський;

• галицько-подільський;

• новгородсько-тверський;

• києво-поліський.

На базі 2 із них : києво-поліського та галицько-подільського і сформувалася укр. мова.

ІУМ, на думку Шевельова, пройшла 6 періодів:

• протоукраїнський (до сер. XI)

• давньоукраїнський (від сер. XI – до к. XIV)

• ранньосередньоукраїнський (від поч. XV – до сер. XVI)

• середньо український (сер.XVI – до поч. XVIII)

• пізньосередньоураїнський (решта XVIII)

• сучасний (ост. роки XVIII– до сьогодні).

Поки кирилиця пройшла шлях до сучасного письма, вона пройшла кілька періодів. Це Устав, (На)півустав, Скоропис. Уставом написані перші кириличні літери, він існував з IX до XIV. Напівустав дозволяв писати швидше.

3. Найважливіші писемні пам’ятки української мови

До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:

Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. Це найдавніша рукописна книга, що збереглася від давньоруського періоду. Має 294 аркуші великого розміру. Вона переписана з старослов’янського тексту для новгородського посадника Остромира дияконом Григорієм, крім перших 24 аркушів, що належать іншому писареві. У кінці пам’ятки міститься складена Григорієм оригінальна післямова («запись»). У старослов’янському тексті книги трапляються живомовні риси, характерні для давньоруських діалектів. Пам’ятка ілюструє процес деназалізації носових голосних, наявність деяких повноголосних форм тощо.

Ізборник Святослава 1073 р. Містить статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника, що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона. У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис.

Ізборник Святослава  1076 р. Містить статті переважно морально-релігійного характеру. Складений він у Києві для того ж Святослава. У мові збірника є чимало рис,  характерних для південних діалектів давньоруської мови.

У “Молінні Данила Заточника” (найдавніші списки датуються ХІІ ст.) відбилися риси як оригінального, так і перекладного письменства. Тут зібрані роздуми й сентенції у формі звертання Данила до свого князя. Твір емоційний, містить значну кількість елементів, характерних для уснорозмовного мовлення.

До пам’яток ХІІ ст. належить Успенський збірник (знайдений в Успенському соборі в Києві). Він складається з оригінальних творів “Житіє князів Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.

“Слово о полку Ігоревім” – визначна пам’ятка ХІІ ст., що не дійшла до наших часів в оригіналі, а знана з пізніших списків. Своїм змістом та формою, патріотичною ідеєю “Слово...” “високо здіймається над літературною спадщиною старих часів”.

Дуже популярним на східнослов’янському ґрунті було “Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона. Це художній твір на релігійну тему, виконаний у традиціях християнсько-проповідницької літератури. Написане церковнослов’янською мовою, “Слово” Іларіона відіграло значну роль у формуванні публіцистичного стилю давньої української літературної мови.

ХІІ–ХV ст. датують списки найвизначнішого літопису східних слов’ян – “Повісті временних літ”, створеного в середині ХІ ст. Найповнішими є такі списки пам’ятки, як Лаврентіївський та Іпатіївський літописи. Особливе значення для вивчення історії української мови має Галицько-Волинський літопис, що охоплює період 1201−1292 рр. У літописі знайшли відбиття події, пов’язані з тогочасним життям Галича, Холма, Володимира тощо. У мові літопису виразно виявлені українські риси: у морфології, наприклад, поширення закінчень -ові, -еві в давальному й місцевому відмінках однини іменників чоловічого роду тощо. “Києво-Печерський патерик”, що становив собою збірку оповідань про заснування Києво-Печерського монастиря та чорноризців цього монастиря, їхню духовну й подвижницьку діяльність. Серед пам’яток ділового змісту найбільш відомі “Руська правда” (часи Київської Русі), “Судебник” (1468 р.), “Статут Литовський” (1522–1529 рр.) та ін. Особливе місце в колі пам’яток конфесійного стилю посідає Пересопницьке Євангеліє (1556–1561 рр.), перший послідовний переклад канонічного твору староукраїнською мовою. Євангеліє – визначний літературний і мистецький твір. У ньому виразно проступають риси живої народної мови.