46. Втрата початкового голосного

У поч.. позиції втрач. гол. і. играти-грати

У ряді утрата ненагол. і стала заг. нормою СУМ: голка, гра ,Гнат, Сидір, Єрусалим.

У деяких словах поч.. і все-таки зберіг: ікра, ідея, Ігор, іго.

Це власні назви: Ігор, Ірина

Двоскладові: іти, імла

Запоз. : ідея, ідіома

У багатоскл. власних іменах ,крім і УМ також не збе-регла на поч.. слова звук о, який поход. з а. Опанасъ-Панас

47. Ствердіння шиплячих

В УМ м’яка вимова шипл. пригол. не збереглась. Їх стверд. пов’яз. із рядом причин:

1) ствердь. шипл. ножь-ніж, мєчь-меч

2) зміна артик. е: шєсти-шести

3) перех. е→о після шипл. та й: жєнатъи-жонатий, вєчєра-вечора

4) перех. і→и: чисто-чисто

5) деназ. чѧсть-честь

За аналогією тверда вимова шипл. пош. і перед гол. у:

Депалат. м’яких шипл. перед вторинним і, яке пох. із е в УМ ще не завершилось.

Хоча ствердь. шипл. відб. із різних причин і в різних умовах ,у більшій частині укр.. говорів він заверш. в XIV ст.

48. Ствердіння приголосних перед е, и

Депалаталізація пригол. перед е та и є характ. ознакою УМ. М.Наконечний та Ф.Філін вваж., що ствердь. пригол. перед е та и не тільки збіг. в часі, але й є взаємлзумовлюва-ними.

Артик. близькістю е та и в ненагол .поз. поясн. взає-мовплив фонет. процесів, пов’яз із еволюцією е та и. Тому цілком природною є припущення, що розвиток нового гол нового и←і ст..-укр. та втрата перед ними пом’якш. пригол. зумовл. за аналогією процес ствердь. пригол. перед е. Ці процеси збігалися у часі, хоча депалатал. перед е, оскільки вона була за аналогією, познач. пізніше. Період ствердь. пригол. н з найб. достовірн. можна обмежити кінцем XIII-поч. XIII ст.

49. Поява протетичних г, в

Приставні, або протетичні пригол. слов. мови знають ще з праслов. доби. Вони виникали для уникання злиття гол. у сер. слова.

У ф-ії протет. у прас лов. добу виступали й, губно-губн. в, а також фрикативний г. УМ в окремих словах збе-регла ці давні протетичні звуки ,які вона успадкув. від пра-слов. мови.

Проте ,в УМ є і нові протет. звуки: перед поч.. у в УМ найч. розвив. пригол. в ,який набл. за своєю вимовою до гол. у: вухо, вулиця, вус, вуж, вогонь, вузький, вісім. ІАблуко-аблуко, видра ,вулиця.

Проте, перд гол. у, що нал. до префікса ,протеза не ро-звив. : успіх ,ув’язь, уклад.

Перед о, а розвин. звук г: горіх, гострий, Ганна, гарба.

У слові вогонь Булаховський припускає, що протет. в з’явл. унаслідок пере розкладу звуків у сполученні ув огні→ у вогні.

Перед поч. і , що розвин. з о у новому закр. складі пош. пригол в. онъ- він, отчизна-вітчизна. У словах вона, воно, протет. в з’явл. за аналогією до вимови він.

За Ю.Шевельовим звук і, який відіграв велику роль як протет. у прас лов. добу ,не мав особл. знач. у писемн. пе-ріод.

Протет. в був прикметою XIII-XIVст., г імовірно, бли-зько XVI ст. Ці процеси припад. на середньоукр. добу.